Наталія Старченко Коли стежки зводить сама Доля

I. Порятунок потопельниці

Русява зеленоока Юля змалечку більше любила гратися із хлопчаками. Ну веселіше з ними, от і все! Хіба ж із дівчатками пірнатимеш під воду, хіба бігатимеш по вигону наввипередки? Ні, там зовсім інші інтереси та розмови: у кого яка лялька, хто у що вбраний, хто, як і чому на тебе дивиться. Тож Юля дружила із чорнявим веселуном Сашком, білявим моторним Борисом, рудим опецькуватим Володькою. Всі веселі, спритні та сміливі — щодня вони знаходили на свою голову нові пригоди. Звісно, без усіляких синців та подряпин діло не обходилося. І дівчинка, маючи це на увазі, завжди тримала у рюкзаку не лише воду, а і бинт із йодом та ватою. До речі, у майбутньому вона мріяла стати медиком. Може, тому, що і мама, і тато — лікарі. І вже в юні роки дівчинка чимало знала про важливість медичної допомоги, та як саме необхідно її надавати.

Йшли роки, діти підростали. А гоп-компанія і надалі при нагоді та можливості весело розважалася. Коли Юлі виповнилося 15, вона подружилася із ровесницею Олею, синьоокою білявкою, яка нещодавно переїхала з батьками до їхнього містечка. Дівчатка добре товаришували, тож Юля познайомила новеньку із своїми давніми друзями. Оля добре влилася в нову компанію. Щоправда, вона трохи кокетувала із хлопчаками, але це виходило нібито саме по собі. Поводитися точнісінько, як Юля, бути «своїм хлопцем» у неї не виходило. Ну що тут поробиш, зовсім інша людина, от і все.

Сьогодні хлопці запросили їх поплавати разом. Склалася досить своєрідна ситуація: Юля — малесеньке, худесеньке дівчатко. А от Оля має цілком сформовану фігуру. Хлопці, здається, тільки й роблять, що видивляються на неї. І дівчині це до смаку. Вона радіє увазі. І зовсім забула про Юлю, яка зараз почувається тут зовсім зайвою. Оля у своєму новому роздільному купальникові має вигляд справжнісінької королеви… Хлопці пообіцяли навчити її стрибати з вишки у воду. Юля жодного разу не пробувала цього робити. Ні, вона досить спритна та витривала, просто вважає цю затію надто небезпечною. Та й передчуття якесь недобре.

— Олю, може, не треба? Ну його, іди краще до мене, — гукнула вона подрузі.

— Та ну, — відмахнулася та, — не заважай.

— Давай, Олечко, не бійся, ти молодчинка, — підбадьорюють її Володька, Борис та Сашко.

Дівчина глибоко вдихнула, трохи розбіглася, стрибнула у воду і…

— Ого, як ти вмієш затримувати дихання! Круто! — сміються хлопці. — Ану вилазь!

У Юлі все аж похололо:

— Бігом пірнайте, витягуйте, з нею щось не те, але дуже-дуже обережно витягуйте, — кричить дівчина.

Хлопці перезирнулися і тієї ж таки миті стрибнули у воду. На берег Олю витягнув Сашко. Вона при свідомості, але страшенно бліда, показує на потилицю: болить…

Що робити? Усіх охопив панічний жах. Хотілося кудись заховатися, аби ці жахливі події виявилися просто сном.

Лише маленька та худорлява Юля залишалася цілком спокійною.

— Борисе, швидко неси сюди оту широку дошку, старі дверцята від шафи. Прибери з них увесь бруд. Хлопці, обережно кладіть сюди Олю. ЇЇ шия і спина мають лежати на рівнесенькій поверхні. Борисе, а тепер біжи шукай машину, пояснюй ситуацію, треба терміново, чуєш? ТЕРМІНОВО, швидку чекати ніколи. А тепер беріть свої футболки, Сашку і Володько, і швидко рвіть на ось такі смужки, тіло треба зафіксувати.

Борис таки знайшов машину. Під’їхала вантажівка, у кузові якої і розмістили Олю. Юля стежила, щоб усе було гаразд, хлопці миттю виконували усі її вказівки. Вже хвилин за десять вони були у лікарні. Водій машини допомагав хлопцям переносити Олю. У приймальному відділенні навкруг неї дуже швидко зібралося багато медсестер та лікарів. Увесь персонал захоплювався, що потерпілу доставили до лікарні згідно всіх правил. Говорили, якби їх не дотримали, Оля стала б калікою на все життя. А так підлікується і, швидше за все, ніяких проблем не буде.

Гоп-компанія понуро стояла у вестибюлі.

— Молодці, що врятували товаришку, — сказав лікар, але краще б ви взагалі не затівали тих дурних розваг.

У реанімацію Олю доправили за допомогою вантажного ліфту. Десь через півроку вона більш-менш очуняла. Але Юля її вже не побачила: вона поїхала до столиці навчатися у медичному технікумі. А Оля з батьками переїхала до Болгарії.

Із хлопцями після того випадку Юля начебто без усіляких причин перестала товаришувати. Просто кудись зникла та дитяча безпосередність, радість від проведеного разом дозвілля. А може, річ у тому, що всі вони просто подорослішали.

Загрузка...