Пробач

Пробач

Пробач…

Він:

«Я сумую за тобою…»

Вона:

«Це все дуже тяжко!»

Він:

«Довірся мені…»

1.Марійка

2003рік.

На дворі осінь. Заняття в школі йшли монотонно та не мали жодного емоційного піднесеного настрою. Однокласники переговорювались та приколювались між собою. Звичний урок алгебри став простим базаром з перекличками.

Я , Марійка Стрезєва,чорнява звичайна дівчина, учениця 9 класу в невеличкому поселенні , яке знаходиться на північ нашої країни. Маю сестру, на чотири роки старшу за мене. Вона білява дівчина з блакитними очима, з русявим довгим та густим волоссям, з вмінням переконувати інших у своїй правоті, навідь якщо вона не права. Сестру звуть Інна. Між собою називали -Інусік.

Наші стосунки з сестрою завжди були важкими. Постійно суперечили за увагу батьків. Усе дитинство билися між собою , як справжні хлопці. Й досі суперечимо та знаходимо недоліки у своїх поведівках, розмовах. Постійно прискіплюємося до одна одної.

Навіть сьогодні ми встигли зранку посперечатись із-за безглуздої ковтинки. Бачте , я не мала права вдягати її речі пока вона вчиться у місті та здобуває професію пекаря-кондитера. Не те щоб вона мріяла про таку професію, але мати наполягла..Мати знала про її тягу до професії провідниці нашої знаменитої Укрзалізниці.

Зранку день не задався. Моя подруга Діна, з якою дружили з пелюшок, намагається мене втішити, але я все тримаю в собі. Залізна людина, яка не вміє ділитися своїми проблемами та переживаннями. Ця залізна людина -це я.

Подруга вже давно зустрічалась з хлопцем на рік старше неї і тому наше звичне спілкування зменшувалось з кожним днем. На перервах вони постійно разом, після школи разом, на шкільну дискотеку разом, просто гуляти-вони також разом.Я залишилася одна..Звичайно спілкувалась з іншими дівчатами, але не так близько як з Діною. З однокласниками хлопцями зовсім не могла знайти спільну мову.

Діна всю алгебру допитується що з моїм настроєм, але мені не хочеться говорити. Кручу в руці перший свій телефон. Кнопочний SIEMENS, модель А65.Гордість моя! Сестра подарувала коли її хлопець подарував новий.

На нашу парту впала записка. Діна почала розглядати що ж там написано та кому адресовано, а я знов понурилася в наше листування . Смс завжди були короткими «Скоро буду», « не засинай без моїх побажань -на добраніч», «сумую…»…

Нарешті дзвоник. Ми вийшли до їдальні , по дорозі зустріли хлопця Діни і я знов залишилася сама. Дивлюся на цих закоханих і мрію коли ж побачу свого Павла.

З Павлом нас познайомив хлопець сестри. Вони друзі зі шкільних років. Навчалися в одній школи, грали та вболівали за одну футбольну команду. Спочатку ми просто вітали один одного, потім якось обмінялися номерами та почали писати короткі смс. В один із вечірніх приїздів він розповів що зустрічався з дівчиною, але їх мрії не співпадали, тому вирішили розійтися. Довго розмовляли і аналізували їх стосунки . Розмірковували над різними «а якби», але так і не знайшли вірного варіанту розвитку їх відносин.

-Ти б не хотіла почати зі мною зустрічатись?-спитав він у той вечір.-Ти мені подобаєшься і мене тягне до тебе. Я з нетерпінням очікую твої смс та шаленію від тебе. Я хочу щоб ти була моєю. Моєю дівчиною.

-Мені треба поміркувати. Я не знаю , що мені тобі відповісти. В мене ще ніколи не було хлопця. Ні з ким ще не зустрічалася.-відповіла я невпевнено.

-Подумай.-доторкнувшись ніжно до моєї щіки .- Я не тороплю. Ці відносини для мене також нові.

З того часу пройшло три місяці. При можливості Павло приїзджав до нашого містечка з друзями або на дідусевій копійці. Дорога до його дому займала хвилин 15 на машині, або близько годину пішки. Батьки Павла не були в захваті від його поїздок за межами їх міста, тому кожну його поїздку контролювали , дзвонили, наставляли словом.

Йдучи додому зі школи я завітала до матері на роботу. Вона працювала бухгалтером в конторі. За останні роки її стан здоров’я погіршився, вона мала блідий колір обличчя та понурі очі. Тому коли вдавалось, ми з сестрою завжди намагались їй допомогти і в роботі і по домогосподарству. А батько завжди пропадав на роботі. І в день і в ночі.

Мене й досі лихоманить від її книг з дебетом та кредитом. Ці проводки по рахункам мене добивали. Там склади, тут відніми, а тут пропиши…Після цих всіх цифр , в котре заприсягалась, що не буду працювати ніколи з цим непорозумінням. Тільки не бухгалтером…

Отримавши від матері завдання по домогосподарству , завітавши до магазину за печивом та цукерками до чаю, пішла до дому. Майже дійшовши до хати надійшло смс з незнайомого номеру:

«Павло мій! Ти на нього можешь не чекати!»

2.

2004рік.