Пригоди українців у Анталії

О Іллічівськ! Ти завжди в пам’яті, немов казковий сон

Ту подорож до моря він навряд чи коли забуде. Як, до речі, і все інше, що було пов’язане з Лідою.

Після чергового її зникнення Микола уже став звикати до самотності. І навіть почав залицятися до однієї з колежанок, коли це знову Ліда забігла на ранковий секс. Вона розповіла, що з понеділка у відпустці й тепер щоденно знаходитиме годинку-другу для нього.

Микола працював тоді ще простим редактором відділу. Від нього, як і від інших журналістів, ніхто не вимагав обов’язкового сидіння у редакції від дзвінка до дзвінка. Аби тільки робота була зроблена вчасно. Тож найближчий місяць обіцяв бути для них із Лідою дуже приємним і насиченим.

Але доля розпорядилась по-іншому. Ліду, яка працювала головбухом невеликої комерційної фірми, викликали на роботу і в понеділок, і у вівторок, і в середу, і в четвер…

Тоді Микола запропонував утекти разом із ним на море. Ліда не заперечувала. Тільки сказала, що мусить вигадати для чоловіка якусь схожу на правду історію.

Того ж дня Микола написав заяву на відпустку й зателефонував на Одеське телебачення своєму однокурсникові Сергієві, щоб той підшукав недорогий будиночок на якійсь із баз відпочинку.

Стояла середина серпня – золота пора для негаласливого відпочинку. Ті, кому належало віддавати дітей до школи, масово від’їжджали додому. Біля моря залишалися лише бездітні, старики та молоденькі мами із дошкільнятами. За два-три дні курортне селище Грибівка, що розкинулось на березі Іллічівської затоки, за півтора-два кілометри від Санжейського маяка, поруч з яким кілька гектарів займає дача одеського мера, майже повністю спорожніло. Тож у оточенні нечисленних сопляжників, як Микола жартома називав сусідів по пляжу, вони з Лідою почувалися справжнісінькими втікачами від цивілізації.

Їхній будиночок виявився у найближчому до води ряду. Двері виходили на нешироку терасу, звідки пологі бетонні сходи вели просто на піщаний пляж. А метрів за тридцять-сорок хлюпотіло тихе і тепле море. Вода у ньому була такою чистою, що, навіть зайшовши по пояс, можна було бачити, що діється на дні.

У перший же вечір, коли, справляючи новосілля, добряче випили, Ліда захотіла купатися. На мілководді, що починалося метрів за тридцять від берега, вона заявила:

– Хочу тебе! Тут і зараз!

Миколу, який постійно відчував до своєї юної коханки сексуальний потяг, не довелося просити двічі. Він дуже повільно й старанно виконав Лідину забаганку. А потім ще і ще раз на біс…

Ті морські сексуальні вправи на виду у численної пляжної публіки неймовірно збуджували Ліду. Від усвідомлення того, що на них дивляться десятки очей, усе стискалося у неї всередині. І від того насолода була стократ сильнішою.

У перші дні вони по кілька разів повторювали ті екстремальні вправи на виду у спантеличених глядачів. Хоч як дивно, але під тими осудливими і співчутливими поглядами сопляжників Микола почувався молодим, сильним і невтомним коханцем.

До кінця першого тижня Ліді набридли безперервні Миколині сексуальні домагання і вона, зовсім небезуспішно, спробувала встановити обмеження у їхніх стосунках. Тепер йому дозволявся доступ до тіла лише один раз уранці і один раз увечері, перед сном. А серед білого дня – лише тоді, коли Ліді самій закортить покохатися в морі.

І все-таки ті два шалені тижні залишились у Миколиній пам’яті найщасливішими за останні кілька років. Тим більше, що після повернення до Києва Ліда, як те не раз бувало, надовго зникла із його життя.