Розділ 22 Пригода ціною в життя

Була вже майже північ. І Анні з Андрієм, що стояли біля багаття, раптом спало на думку, що все це могло бути просто сном. Андрій поглянув на Анну, яка впіймавши його погляд на собі, прочитала в його очах те саме питання, що весь час блукало в її голові. Та їхній спокій припинив нестерпний крик. Крик Марі. Андрій з Анною зірвались з місця і помчали на крик.

Усе, що відбувалось потім миттєво пролетіло повз, але ніби все життя забрало. Знаєте, в житті кожного з нас настає принаймні один карколомний момент, коли щось кардинально змінюється, і ми опиняємося на іншій життєвій дорозі. Та інколи вона дуже відрізняється від попередньої. Настільки, що ті, що йшли з тобою поруч раніше, не можуть рухатися далі, вони залишаються там, на тій стежці. А деякі, просто міцніше беруть тебе за руку і йдуть далі. Оце і є визначальна лінія життя. Люди. Які стискають руку сильніше і ті, що її відпускають.

Марі нестерпно верещала, а Андрій, Анна і Дмитро бігли так швидко, як тільки могли. Ще декілька секунд і вони побачили Марі, яка опинилася в річці і вочевидь тонула. Вона була не глибоко, води було їй напевно по пояс, але той розпач, який охопив Марі, не давав їй думати. Вона падала у воду і виринала з неї. Вона тонула. Хоча це було не можливим.

Анна з Андрієм рвонули в воду. Підбігши до Марі, вони заціпеніли на хвилину. У декількох метрах від неї, щось відбувалось. Ще секунда, — і там ще хтось тонув. Що робити??? Анна поглянула на Андрія. Їм навіть говорити не довелось.

— Я попливу туди, — Анна рішуче повернулась в бік потопаючого.

— Ні!!! — Андрій не міг цього дозволити, але розумів, що вона краще за нього плаває і це наразі розумніше.

— Я… — вона навіть не знала, що хотіла сказати. Попрощатись чи сказати те, чого ніколи раніше не говорила. Та Андрій перебив її.

— Тільки будь обережною, — промовив Андрій.

Анна миттю стрибнула у воду. Андрій сильніше схопив Марі. Він витяг її на берег але, що далі? Їй не кращало, здавалось, життя покидає її тіло. Андрій із розпачем схилився над Марі і щосили намагався привести її до тями.

— Марі… Марі! — тримав її за плечі Андрій.

Марі поволі непритомніла, її крики і конвульсії припинились, і зрештою вона обм’якла в руках Андрія. Андрій кинув лютий погляд на Дмитра, який стояв і панічно набирав якісь номери. На крик збігались люди, але ніхто нічого не робив, всі просто витріщались і щось коментували… Андрій лютував, від того, які люди байдужі одне до одного.

— Анна!!! Де вона??? — Андрій розривався, він не знав, що йому робити? Він вдивлявся у воду, в якій майже нічого не міг розгледіти і від того відчував себе таким безпомічним. Що робити, кинути Марі і бігти шукати Анну? Як вибрати? Розпач повністю оволодів його свідомістю. — Чого ти стоїш!!! — закричав з останніх сил Андрій. — Біжи шукай Анну!!!

Але Дмитро навіть не поворухнувся такий він був переляканий. Андрій поглянув на Марі, яка була в його руках. Що робити? Вона ж не могла наковтатись води? Адже ще мить тому вона була притомна. А раптом… Він навіть не вмів робити масаж серця і штучне дихання. Він просто тримав Марі у своїх руках і просив Бога лише про одне, — щоб вона прийшла до тями. І ось… Нарешті вона отямлювалась.

— Марі… — прошептав Андрій. — Як ти?

Марі розплющила очі: «Що… Що трапилось???» — ледь рухаючи губами промовила Марі.

— Анна ще у воді… Я мушу…

— Біжи. Біжи … — ось вона та рука, яка стискає твою сильніше, а не відпускає її.

Андрій поклав Марі на пісок. І рвонув до води. Він біг, а в нього в голові пролітали сотні думок, не найкращих думок… Адже з води не було вже чути ніяких звуків. І раптом, стоп. Анна лежала на березі, трохи далі від того місця, де вони знайшли Марі.

Андрій біг як несамовитий. Він упав до Анни, навіть не підбіг, адже останні кроки були зроблені ніби в повітрі, тому Андрій справді впав біля Анни, яка нерухомо лежала на піску притягнув до себе і стис її в обіймах. Він навіть не зрозумів відразу чи вона притомна, чи ні. Анна була поруч і поки що це було все, що розумів Андрій.

— Ти мене задушиш, — прошепотіла Анна.

— Ти жива!!! — послаблюючи обійми радісно випалив Андрій.

— А ти що думав, що так легко мене спекаєшся? — виснаженим, але досить лагідним тоном сказала Анна, посміхаючись до Андрія.

Андрій знову стиснув Анну в обіймах: «Я такий радий.»

— Марі, як Марі??? — Анна, здавалось, остаточно прийшла до тями.

— Вона приходить до тями. Пішли. Можеш іти? — Андрій допомагав піднятись подрузі.

Вони почули звук швидкої допомоги.

— Він потонув, — із жалем промовила Анна. — Я не змогла… Звук серени остаточно привів до тями Анну і вона нарешті зрозуміла що трапилось.

— Заспокойся, — Андрій допоміг Анні підвестись. — Марі, швидше до неї!

Анна знесилена і мокра сперлась на Андрія. Вони швидко рушили до Марі. Їй уже надавали допомогу.

— Швидше!!! — Андрій підбіг до рятувальників. — Там тонув хлопець, — І він махнув рукою в той бік, де все відбулось.

Анну і Марі оглянули лікарі. З ними все було гаразд. Гаразд на стільки, на скільки це було можливо, адже обидві були розбиті. Вони чудово розуміли, що через них сьогодні померла людина. Уже було далеко за північ. Усі були втомлені, понурі й тихі. Приїхали батьки Марі й Андрія. Їхній шок неможливо було описати. Вибігши з машин, вони кинулись до дітей.

Марі вже остаточно прийшла до тями. Анна, Андрій і Марі стояли і дивились навкруги і не вірили, що таке з ними трапилось. Вони дивились на рятувальників, які раз у раз пірнали, нічого не знаходили і знову пірнали… Дивились на поліцію, яка розпитувала Дмитра про все, що трапилось, на швидку, яка вже не зрозуміло чого чекала, адже з дівчатами все добре, а тому хлопцю вже навряд чи знадобиться допомога. Вони також дивились на річку, на людей, на знервованих батьків, які щосили тріпали дітей, намагаючись хоч щось вивідати, дивились одне на одного. І тільки в їхніх очах можна було прочитати правильні запитання. Лише ці троє знали, що насправді сталось. І знали, що це початок того, до чого вони зовсім не були готові. І, що ціною їхньої непідготовленості було чиєсь життя. Вони не мають права сплачувати за те так дорого. Анна і Андрій дивились на Марі і розуміли, що вона вже ніколи не буде тією безтурботною дівчинкою, адже те, що випало на її долю значно більше, аніж вони можуть зараз збагнути. Що робити вони не знали. Вони лише відчували, як вони сходять з однієї дороги, дороги нормального життя і ступають на нову — дорогу потойбічного життя. І у власних думках вони ще міцніше взялись за руки. Тільки разом. Вони не залишать подругу на самоті. Вони будуть поруч.

Загрузка...