Ожеледиця

Непередбачене народження Лаврентія Ботана

Від самого дитинства Антон був єдиною світлою плямкою у спогадах маленького Лавруші. У хлопчика нічого не було, крім його екстравагантного імені і ще більш екстравагантного прізвища. Він був майже сирота. Виховувала його старіюча тітка мами – жінка хоч і добра, але якась до всього байдужа.

Ольга Миколаївна була відомою актрисою і обзаводитися дітьми не мала часу. Творчість і гастрольне артистичне життя ніяк не сприяли обзаведенню сім’єю, та й взагалі Ольга більше всього на світі цінувала свою свободу. Зв’язати своє життя шлюбними узами вона наважилася лише років у тридцяти п’ять, коли зустріла шістдесятирічного голлівудського красеня Джорджа Скотта і дійшла висновку, що він вже досить старий для того, щоб хотіти, а тим більше мати дітей.

Джордж зустрів Ольгу, приїхавши в Україну з концертом, і вже не зміг її забути. Оформивши всі належні документи для весілля і в’їзду в країну, він зробив українській зірці пропозицію, і та її прийняла. Зіграли весілля.

Коли приблизно через півроку спільного життя у Ольги припинилися місячні, вона вирішила, що то клімакс. Особливого значення змінам не надала, подумала тільки: «Ну, і прекрасно: не треба більше возитися з прокладками і всіма цими неприємними обов’язками, якими нас покарав Господь Бог. І за що він нас так? Подумаєш, з’їла Єва те чортове яблуко, пізнала те, що не належить! А хто взагалі вирішив, що вона повинна знати, а що ні? Та й коли то все було!? А якщо вже зовсім чесно, то що б ці чоловіки взагалі робили без нашого жіночого знання, якщо вони не можуть навіть запам’ятати, в якому ящику комода лежать їх шкарпетки, а в якому труси».

Місяці через чотири «клімакс» заворушився. Ольга Володимирівна не на жарт занепокоїлася й пішла до гінеколога.

– У вас вісімнадцять тижнів вагітності, – байдуже прокоментувала ситуацію молода, стильна лікарка, від якої пахло парфумами «Шанель № 5».

– Як? – трусики Ольги Володимирівни завмерли в руках на півшляху до мети.

– Ну, я підозрюю, що таким же чином, як вагітніють жінки усього світу, – спробувала гуморнути гінеколог, хрустячи білосніжним халатиком.

– Мені вже скоро сорок років, а чоловіку – шістдесят! Цього просто не може бути!

– Заздрю я вам, Ольго Володимирівно! Шістдесят років – і все ще здатний зачати дитину. От молодець!

– Що значить молодець? Не треба мені ніякої дитини! Дайте направлення на аборт.

– Ні, – відрізала лікарка і подивилася на Ольгу поверх своїх стильних окулярів, які носила, схоже, лише як аксесуар.

– Що значить «ні»?

– А те і значить! По-перше, вже пізно – дитинка ворушиться, а по-друге, вам не можна робити аборт, бо у вас фіброміома. До речі, вагітність, можливо, вирішить цю проблему, такі випадки бувають.

– Яка ще фіброміома? Це що, рак? Але я не хочу!

– У вас же немає дітей, чи не так? – зашелестів халатик, коли його господиня, делікатно уникаючи небезпечної теми, сідала за стіл.

– Ні, але…

– Як би там не було, я не візьму на себе відповідальність. Більше того, настійливо рекомендую вам народити!

Так на світ з’явився Лавруша, як символ лаврового вінка – успішного завершення творчої діяльності знаменитої актриси Ольги Ботан. Прізвище йому дали мамине, оскільки батькове Скотт українською звучало не надто пристойно, і батьки боялися, що дитину дражнитимуть недобрі діти. Проблеми це, правда, не вирішило: Лаврентія дражнили то «ботаніком» через прізвище, то «лавровим листком» через ім’я. Це, мабуть, у деякій мірі і визначило його майбутню професію – Лавр Георгійович Ботан став ботаніком. У свої тридцять років він уже був професором, завідувачем кафедри генетики рослин у сільськогосподарській академії. І єдиним його другом ще зі шкільної лави залишився Антон Гаєвський, з яким вони частенько разом захищали кулаками свою хлоп’ячу гідність: то Лавра через батька-американця, то самого Антона, який приїхав із Західної України і попервах не дуже добре розмовляв російською.