Дівчина, яку ти покинув

Подяки

Ця книжка багато чим завдячує винятковій праці Гелен Мак-Фейл «Довге мовчання: життя цивільного населення Північної Франції під німецькою окупацією 1914—1918 років», яка розкриває здебільшого не описаний (принаймні в нашій країні) бік історії Першої світової війни.

Також я хотіла би подякувати Джеремі Скотту, партнеру в «Ліпмен Карас», за його щедру допомогу як експерта в питаннях реституції і за те терпіння, з яким він відповідав на мої численні питання. Заради сюжету мені довелося торкнутись певних юридичних і процесуальних моментів, і всі помилки чи відхилення від дійсної процедури є, звичайно ж, моїми власними.

Дякую моїм видавцям у «Пенґвін», особливо Луїз Мур, Мері Еванс, Клер Баурон, Каті Шипстер, Елізабет Сміт, Селін Келлі, Вівіан Бассет, Рейвін Девіс, Робу Лейланду та Гейзел Орм. Дякую Ґаю Сандерзу за допомогу в дослідженні за межами робочих обов’язків.

Дякую всім у «Кертіс Браун», особливо моєму агентові Шейлі Кроулі, але також Джонні Ґеллеру, Кеті Мак-Ґоуен, Таллі Ґарнер, Сему Ґрінвуду, Свену ван Дамму, Еліс Лютьєнз, Софі Гарріс і Ребецці Рітчі.

У цілком довільному порядку я бажаю подякувати Стіву Догерті, Дрю Гейзелл, Демієну Барру, Крісу Лаклі, моїй письменницькій «родині» на форумі «Райтерзблок», дякую письменникам у Твіттері, що виявили мені несподівану підтримку. Просто не можу перелічити тут усіх.

Найбільша подяка, як завжди, Джиму Мойєсу, а також Ліззі і Брайєну Сандерзам і моїй родині, Саскії, Гаррі і Локкі — а ще Чарльзу Артуру, моєму редактору, який допомагав мені з сюжетом і терпляче вислуховував усі мої письменницькі скарги. Тепер ти знаєш, як це…