Не плач, кохана!

Глава 6. Повернення до життя

Вчора в таборі було свято — День Перемоги. В клубі показували кіно. Клуб знаходиться в нашій зоні. Це невелика одноповерхова будівля з критою терасою перед нею.

Для мене кіно — можливість зустрітися з Клавою. Про що я мріяв кожен день і кожну ніч. Передав маляву коханій, щоб вона обов'язково прорвалася в клуб. Він не вміщав всіх бажаючих. Тому відбирали в першу чергу тих, хто не порушував режиму, добре працював, щоб табірне начальство могло рапортувати самому Йосипу Віссаріоновичу про наші трудові перемоги.

Ми з моєю жінкою намагалися в цьому напрямку з усіх сил. І ось ми в клубі. Серед одноманітно виглядаючи жінок у сірих куфайках, кирзових чоботях і сірих хустках впізнаю свою кохану, карооку Клаву.

Вона теж помітила мене. Ми з нею поспішили назустріч один одному, щоб, поки в залі не погасне світло, зайняти місця. Сіли в задньому ряду. Перед нашими очима проходить рокіровка. Тобто чоловіки і жінки поспішають сісти по парам. І не важливо: знайомі вони чи ні.

Клава крадькома показує мені на жінку в куфайці, яка сидить в одному з нами ряду біля Косяка.

— Аня Баддя, — шепоче. — Моя рятівниця.

Я посміхаюся жінці і киваю їй. У відповідь вона теж посміхається і киває.

— Ще один наречений, претендент на твоє місце, — сміється Клава.

На хвилину ми забуваємо про її головного кривдника, ненависного Рябого.

— Жінка не може становити мені конкуренції, — кажу я.

— Ще й як, — сміється Клава. — Залазила до мене на нари, хотіла разом проводити ночі. Ольвачем її залякала, а зараз нехай на тебе подивиться. Знає, що у мене є фраєр.

Аня, напевно, зрозуміла, що ми говоримо про неї. Відвернулася від нас, дивиться в іншу сторону. Розбитний сусід обіймає її за плечі і намагається міцно притиснути до себе. Аня робить вигляд, що виривається з його обіймів.

— Мені здається, що вона тебе, як і раніше, любить, — кажу Клаві.

В залі гасне світло. З віконця над нами темряву розрізає світлий промінь. Тріщить кіноапарат. На екрані з'являється хроніка. Музика, світлі сяючі обличчя. І, як завжди, розповіді про трудові перемоги.

Через деякий час помічаю, що в залі коїться щось не те. Він весь у русі. Чути вигуки, жіночі млосні зітхання.

Зі свого місця я бачу, як Косяк залазить Ані під спідницю. Далі — більше. Аня, не встаючи з лавки, знімає спідницю. Я бачу її товсті стегна. Сідає Косяку на коліна.

Ось вона, вже вчепившись руками в лавку, відкидається назад і починає тихенько стугоніти.

Ця картинка викликає у мене раптове сильне бажання. Я зриваю з Клави куфайку.

Обіймаю її і міцно притискаю до себе.

Я не можу впоратися зі своїм бажанням. Теж лізу Клаві під спідницю. Моя улюблена не залишається байдужою. Її худеньке тіло охоплює дрібна дрож.

Озираюся навколо. Весь зал у русі. Пари здається не помічають, що діється поруч з ними.

Шепочу гарячими губами:

— Клава, сідай на коліна.

Вона відсторонюється від мене. Відразу перетворюється в ту Клаву, яка затарювала і тягала мішки, коли в перші мої дні на млині вона мені здавалася англійською королевою.

— Не треба, Валера. Ми з тобою своє візьмемо… По-людськи…

Але я вже «завівся» і зупинити мене важко. Цілував всі відкриті місця тіла коханої до тих пір, поки не відчув полегшення. Мене попустило. Напруга спала…

Клава теж обм'якла вся…

Ми нарешті почали дивитися фільм, незважаючи на те, що в залі продовжував стояти шум, не припинялися провокаційні рухи.

Фільм, здається, проскочив миттєво. Поки задоволені глядачі з жартами виходили з зали, ми відійшли з Клавою в сторону. У нас є кілька хвилин, щоб побути віч-на-віч удвох.

— Ольвач не викликав? — запитую, дивлячись прямо в очі коханої.

— Раніше кілька разів бив мене. Останнім часом не чіпає. Мабуть, злякався, що можу покінчити життя самогубством. Думаю, ненадовго. Пристрасті навколо мене заспокояться, він знову візьметься за своє.

— У мене є хороші новини, але тільки ти нікому.

— Ти за кого мене приймаєш. Що я ворог сама собі.

— Нам взявся допомагати Соломон. У нього слова не розходяться з ділом. Треба тільки ще якийсь час почекати. Наш кривдник отримає своє.

— Валера! Веди себе обережно. Може вийти так, що він випередить тебе. Він не розлучається з наганом.

— Такого шансу я йому не дам.

— Я боюся. Ми можемо загриміти за новим терміном і ніколи не вийти за високий паркан і колючий дріт. Я боюся все життя провести за колючим дротом. Мені хочеться волі. Ходити, куди заманеться, робити те, що хочеться, мати свою сім'ю, — промовляє Клава.

— Я думаю, що Соломон зробить все, щоб Ольвач загинув, а ми не загриміли на новий термін.

— А як?

— Є інші люди, які теж горять бажанням звести з ним рахунки.

Нас розвели в різні боки. Поки дозволяли обставини, я дивився, як жінок вишикували перед прохідною. Товста, з червоною мордою, охоронниця провела перекличку.

Тільки потім відкрилися посилені колючим дротом ворота.

Весь цей час Клава дивилась на мене, не відриваючи погляду. Махав їй рукою…

В строю я опинився поруч з Косяком.

— Кулінар, тобі кохана не дала? Весь сеанс лизались.

— Нам було добре.

— Скажи комусь іншому, а не мені.

— Я своє отримав.

— Ти роби, як я. Де взгрёб, там і вьёб. У них передок постійно свербить. Це теж треба розуміти.

— Всьому є місце і час.

— Де це місце, де цей час. Я їх не бачу. Не бачу ніякого місця, крім смердючого барака і брудних нар. Мені залишилося ще мотати і мотати. А я, може, стільки не проживу.

— А совість. Ми ж люди, а не тварини.

— Про совість ти запитай у Йосипа Віссаріоновича. Є у нього совість, коли він ні за що ні про що заганяв нас у глуху тайгу. Є у нього совість. Навіть якщо я відкинуся, мені Москви, де народився і виріс, не бачити як своїх вух. У кращому випадку, відправлять за 101 кілометр, у гіршому — не пустять навіть за Урал.

— Через це людську гідність втрачати?!

— Ні, Кулінар, треба виривати у життя все, що можеш. Інакше буде пізно.

Після вчорашнього кіно я не спав. Прометався, як у маренні, цілу ніч. А тут ще додавав Іван. Він теж не спав. Скрипів зубами і стогнав. Зрідка його стогони переходили в тихий глухий плач.

Вранці встали, точно п'яні, сіли на його нари.

— Життя бекове, нас ебуть, а нам некого, — кажу сонним голосом.

— Не прибіднюйся. Таку жінку відхопив. Це раз, — каже колишній механізатор. — І тобі, і їй дозволяють виїжджати за Урал. Це два.

— Знайшов, кому позаздрити, — відповідаю. — Ти не уявляєш, як це жінку, яку ти дуже сильно кохаєш, використовує інший чоловік, цинічний і нахабний.

— Не ображайся, Кулінар, але я б давно задушив його ось цими руками.

Чуб витягнув жилаві руки, розтиснув п'ятірню з великими пальцями.

— Та я б його відразу задушив. І зупинити мене б могла тільки автоматна черга.

— Другий Молдаван знайшовся. І що з цього? Клаві і мені накинули б новий термін.

— У мене закінчується терпіння бачити і чути, як ця не чисть топче своїми поганими хромовими чобітьми цю землю.

— А я потерплю, коли інші йому шию звернуть, щоб нам з Клавою нічого не загрожувало.

— Нехай вам пощастить! Нехай здійсняться ваші мрії. У тебе є прекрасна жінка і така ж прекрасна перспектива: прожити на волі в щасті та злагоді роки, що залишилися.

— Ваню! І ти переживи. І у тебе ще не все втрачено. Так, у тебе все відібрали. Крім одного, — життя. Знайди в собі сили і мужність, візьми у нього своє, те, що тобі накреслено долею.

— Це зробити значно складніше. Я навіть не знаю, з чого починати.

— Бери приклад з Цвяха. Його теж не пустили до дружини і дітей в Україну. Він одружився на колишній зечці і будує своє нове життя.

— Дякую, друже, за пораду. Я подумаю, що можна зробити в цьому напрямку.

Коля Моторист обідав у їдальні «Зеленбуду», підприємства з озеленення міста. Воно займало кілька гектарів землі на його околиці. Там вирощували квіти, кущі, дерева, траву та інші насадження, які були потрібні для озеленення населеного пункту.

Їдальня знаходилася недалеко від хімкомбінату в невеликому пристосованому приміщенні. У кожну обідню перерву Моторист поспішав туди, щоб підкріпитися. Його обіди в цій їдальні стали звичними. Незабаром він познайомився з її відвідувачами. Іноді вони заводили з ним розмову.

Майже кожну обідню перерву сюди приходили подруги. Як пізніше він дізнався, працівниці «Зеленбуду». Їх звали Олена, Іра і Гульнара. Вони сідали за столик поруч з Мотористом і кидали в нього зацікавлені погляди. Не досвідчений в жіночих справах, Коля все одно з перших же днів зробив «прикид» і вирішив, що з цими дамами йому робити нічого.

Найбільше йому подобалась Лена. Це була висока блондинка років сорока. З правильними рисами обличчя, смаглява. Вона говорила на одній ноті грудним сильним голосом, майже не напружуючись при цьому і не дивлячись в обличчя співрозмовника.

Повна Іра була трохи молодше своєї подруги. Вона постійно посміхалася йому і заводила нескінченні розмови ні про що, просто так, аби поговорити з незнайомим молодим хлопцем.

Третя, Гульнара, була значно молодше своїх подруг. Мовчки спостерігала за подіями і посміхалася круглим казахським лицем. Була вона маленькою доходягою з тонкими худими ногами.

Коли познайомилися ближче, Коля розповів, де і ким він працює і що там повно женихів.

І ось наречені повільно прогулюються по дорозі біля огородженого колючим дротом об'єкта. Попереду висока, струнка, смаглява Олена з подругою Ірою під руку. За ними ледь встигає з худими ногами маленька й кругловида Гульнара.

Жінки одягнені по-весняному: гумові боти і чоботи, плащі з легким кашне, на головах у них в'язані шапочки і хусточки.

За їх прогулянкою пильно стежать стрілки на вишках з автоматами. З особистого інтересу. З бажання подивитися на незнайомих жінок.

На дах заводоуправління висипали дружною гурбою женихи. Серед них Соломон, Черчиль, Косяк, Чуб, Моторист та ще кілька досить молодих чоловіків. Вони у випрасуваному робочому одязі, у кирзових чоботях, з відверненими і злегка зробленими гармошкою халявами, з насунутими на лоб кашкетами. Справжні фраєра.

І жінки, і чоловіки критично оцінюють один одного. Роблять «прикиди».

Жінки не першої свіжості, чоловіки — теж. І перші, і другі вже багато побачили на своєму віку. Планочка вимог невисока, але вона є.

Косяк відразу помітив високу блондинку Олену з приємним смаглявим обличчям. За тільки йому одному відомим ознаками одразу визначив, що вона вживає і спиртне, і курить травку.

Цікавий мужик, цей Косяк. Його опустили. Кілька днів ходив сам не свій, здається, ось-ось покінчить з собою, але він, здається, уже все забув. І зараз веде себе, як ні в чому не бувало. Шукає жіночого щастя не тільки серед зечок, але і серед вільних жінок.

Заговорив з ним з цього приводу.

— Скільки мужиків опустив, невже і на жінок тягне.

— З доброї волі з мужиками зв'язуюся? Так? Від того, що нікуди подітися, — поясняє Косяк.

— Природа для цього жінку дала. А жінкам нас, мужиків, — скільки тобі можна доводити? — вкотре кажу йому.

Він мовчить.

— Велелюбний ти, Пашка.

— Любов — це пережитки минулого. Ми повинні давати організму те, що він просить. Тобто, якщо накопичилося семя, не треба себе мучити, треба від нього позбавитися. І відчувати себе нормально.

— Заняття любов'ю мужика з мужиком у таборі вважається ганьбою.

— Нехай вважається. І що з цього? У мене очі на лоб вилізуть?

— Я це вважаю останньою справою. Навіть подумати мені про це соромно.

— У тебе застарілі поняття. Не відмовляйся ні від мужиків, ні від жінок. У баб теж передок свербить, їм лікаря подавай. Зустрілися, перепихнулись і розбіглися. І повний порядочок.

— Треба, щоб жінка хоч би не викликала в тебе огиду.

— Знайшов проблему. Не подобається, прикрив обличчя ганчірочкою і роби свою справу. Треба брати від життя все, що можна. Адже воно дається, як казав класик, один раз.

Косяку набридло вести зі мною порожні розмови. Він підкликав Моториста.

— Що це за чмара?

— Яка?

— Біла і висока.

— Звуть Оленою.

— З Оленкою можна домовитися? — запитав.

— Напевно, можна. Дуже цікава жінка! — відповів Коля.

— Піду надряпаю маляву. Передаси?

— Зрозуміло.

Соломона і Черчіля зацікавила Іра. Вони кілька хвилин сперечалися, хто їй напише, а потім і той, і інший прийшли до висновку, що їм ще довго мотати строк, нема чого забивати жінці голову.

До того ж, у них є свої жінки в таборі, з якими за певну плату охоронці їм дозволяють зустрічатися.

Івану чомусь сподобалася маленька, з круглим обличчям, як коровай чорного хліба, казашка. Сама молода смаглява жінка з вузькими очима.

Коли присутні почули, що Іван збирається писати лист Гульнарі, довго сміялися.

— Невже ця серед них тобі сподобалася? — спитав, сміючись, Косяк.

— Хіба ви не бачите. Там вибирати нема з кого. Ті дві прожжонні. А у мене серйозні наміри.

— Правильно, — підтримав його Соломон. — З краси води не пити.

Косяк написав пристрасну, але яка не відрізнялася оригінальністю, маляву. Опущений писав, що вподобав Олену з першого погляду, що скоро звільняється, він не може жити без неї. Коли він звільниться, вони вдвох поїдуть до Москви до його батьків. Вже в першому листі він просив зустрічі з жінкою.

Ми слухали його гаряче послання і сміялися. Його автору треба мотати ще довгих три роки. Він постійно жив з Люсею, ставив літерою «Г» інших мужиків і особливо не розбирався в своїх пристрастях, їм більше володіли не почуття, а бажання.

Своє послання до Гульнари Іван мовчки передав Колі. На наші наполегливі прохання його прочитати, відмовився.

Швидко ж Пашка вмовив Олену. Навіть не віриться, що так швидко. Після другої маляви вона погодилася прийти на побачення. До чого ж ласі наші баби на красиві слова. Як їм легко повісити локшину на вуха.

Моторист провів Лену на будівництво на годину раніше, ніж ми повинні приїхати. Завів у підвальне приміщення головного виробничого корпусу. Закрив на замок в одній з кімнат.

Там Косяк і зустрівся з нею. Посиділи за саморобним столиком. З такої нагоди Паша приготував випити і закусити. Після горілки запропонував покурити травички. Жінка не відмовилася. Вона приймала все за чисту монету.

Паша розповів їй про Москву, про своїх батьків, не забувши розказати про порядки в міністерстві закордонних справ, де працювала мама, про маму, яка в ньому душі не чає.

— Відбуду покарання, поїдемо ми з тобою, Лєнок, в першопрестольну. У нас квартира на вулиці Горького. Вважай, у самому центрі столиці. Кожен день будемо ходити в ГУМ і ЦУМ. Шмотки тобі кльові підберемо.

Паша глянув на чорне плаття в горошок, яке Лена на день взяла напрокат у подруги. Навіть недосвідчений у жіночих шмотках Косяк зрозумів, що воно не з її плеча: коротке, видає не тільки повні груди, але і повний живіт. Але нічого не сказав, не хотів образити подругу.

— Мій батько викладає в інституті, — продовжив наречений. — У нас не буде проблем з отриманням вищої освіти…

Жінка заглядала йому в рот. Уява живо малювала їй столицю Батьківщини у святкових салютах. Їх з Пашею радісні обличчя. Нарешті вона знайшла своє справжнє щастя.

Після такої масованої підготовки Олена вже не могла відмовити Косяку.

Коли Пашка наситився любов'ю і зрозумів, що у жінки від випитого і викуреного дах поїхав, що їй вже море по коліно, у кімнату зайшло кілька його корешів.

— Побавився і вистачить, — один з них грубо відтягнув Косяка від Олени.

— Відпустіть! Що ви робите?! — закричав Косяк.

Незважаючи на допінг, жінка відразу протверезіла. Вона з жахом спостерігала, як два амбали пов'язували її нареченого. Незважаючи на його несамовиті крики, їй здалося, що Паша не надавав активного опору, що ніяк не в'язалося з високими словами, які він тільки виголошував.

Олена закричала:

— Паша, прокинься! Заїдь одному й іншому в морду. Розберися з цими покидьками.

Їй заткнули кляпом рота, зв'язали руки і повалили на підлогу.

Першим накинувся на жертву Босий, найсильніший зі зграї. Він відразу навалився на беззахисну жінку. Задер чорне плаття в горошок вище пупка, намагався розсунути ноги.

Жінка вивернулась і завдала такий удар коліном у звисаючий тельбух з гострим, як багнет, пенісом ґвалтівника в центрі, що він відразу завалився на бетонну підлогу.

Охаючи, насилу підвівся з підлоги. Вийшов за двері, де його нетерпляче чекали бажаючі мати жінку.

— Швидко ти відстрілявся, — сказав Пронос.

Босий, тримаючись двома руками за дітородний орган, висловив своє резюме:

— Сука не захоче, кабель не вскоче.

— Куди вона від нас, курва, дінеться, — сказав Пронос, нетерпляче відкриваючи двері в приміщення з полонянкою.

Олена забилася в кут кімнати, виставляла то одну, то іншу ногу. Не підпускала до себе іншого ёбаря. Рухомого, високого і худого Проноса це вивело з себе.

— Я тебе заспокою, курва! — закричав він і пішов на приступ полонянки.

Розсунувши ноги жінки так, щоб вона не могла завдавати йому удари, повалився на неї, намагався пригорнути її до себе. На якийсь час вона стала для нього доступною. Руки були зв'язані, ноги безпорадно рухалися, не зачіпаючи його.

Пронос підбадьорився. Він відчув себе переможцем. В цей час їх обличчя зблизилися неприпустимо близько. Олена вкусила нападника за ніс.

Пронос завив від болю.

— Шалава залітна, ти кусатися надумала.

Не пам'ятаючи себе від люті, він з усієї сили вдарив жінку в лоб. Вона втратила свідомість і тихенько опустила ноги на підлогу.

Пронос, корчачись від болю, буквально виповз з приміщення. Він раз по раз витирав кров, яка струмочком текла з носа.

— Що там? — оточили його кореша.

— Готова до вживання, — відповів він. — Наступний!

Наступний знайшов Олену, яка втратила свідомість і не могла чинити ніякого опору. Він надав їй потрібне положення ніг. Взявся за свою справу. Іноді йому здавалося, що жінка вже мертва, але він не переставав отримувати задоволення.

Дізнавшись, що Олена втратила свідомість, Пашка зайшов у приміщення, де один з його дружків продовжував працювати, не звертаючи уваги ні на стан жінки, ні на присутність Косяка.

В цей час Олена прийшла в себе, подивилася на Пашку страшним ненависним поглядом, прошепотіла:

— Козел!

Косяк розгубився. Він не знав, що їй відповісти, як себе вести. Потім зробив видимість, що звільняє її, почав стягати з неї щасливчика, але Олена знову втратила свідомість.

— Дай зробити справу, Косяк, — попросив його той.

Пашка кинув його і вийшов з кімнати до натовпу паханів, котрі чекали своєї черги.

— Знайшла кому вірити, — посміхнувся Черчиль, коли я розповів про це. — Нарику.

— Клюнула на те, що наречений московський, скоро звільняється, — додав я.

— Йому до свободи, як нам до України. Не один рік буде творити свої чорні справи, — зауважив Черчіль.

Пашка народився і виріс у Москві. Батя в нього викладав в одному з вищих навчальних закладів, мати працювала секретаркою в міністерстві закордонних справ. Хлопчик був єдиною дитиною в сім'ї. На нього покладали великі надії. Але він з ранніх років пристрастився до наркотиків. Почав красти, за що і отримав термін.

Батьки дуже горювали за сином, від його несправедливої, як їм здавалося, долі. Вони намагалися підтримати його, щоб він міг нормально харчуватися і одягатися, взуватися. Раз на місяць надсилали йому гроші на адресу хорошого знайомого. Всі гроші Пашка переводив у наркоту.

Після першої зустрічі Пашка написав Олені пристрасний лист. Він клявся їй у любові, писав, що жити без неї не може. Що вона дуже гаряча жінка, зустріч з якою назавжди залишиться в його серці. Нехай вона пробачить його за прикре непорозуміння. Його побили свої, щоб погратися з нею.

Олена передала Колі відповідь, яку той прочитав уголос, викликавши невдоволення Косяка. Жінки на писала: «Покидьок! Щоб я тебе більше не бачила і не чула. Не дай Бог, ти зустрінешся мені де-небудь. Вирву твої хе-хе, понівечу морду так, що навіть твоя мама тебе не впізнає».

Всі присутні голосно розсміялися. Пашка висмикнув з рук Колі листочок і порвав його на дрібні шматочки.

Шкода, звичайно, Олену. Але хіба у Клави положення краще. Рябий не обманює її. Не говорить красивих слів. Він у міру свого службового становища ґвалтує її грубо і цинічно.

Правда, останнім часом він до неї не пристає. Злякався, що може покінчити з собою. Йому доведеться відповідати. Але чи надовго не підходить?

Ненав'язливо натякнув присутньому при розмові Соломону, як ідуть наші справи.

— Займаюся за планом, — відповів він. — Скоро побачиш результат.

Душа моя радіє. Треба ставити все на своє місце. В житті повинна панувати справедливість. Хто хоче, нехай тоне в болоті, а мені залишилося зовсім небагато до звільнення. Я хочу на волі жити по-людськи: любити і бути коханим, мати свій куток, дружину, дітей. Щоб все було, як у всіх інших — чесних і вільних громадян.

Пишу, а самому не віриться. Невже все це може збутися?!

Отримавши гіркий досвід, Олена і Іра більше боялися зв'язуватися з карними злочинцями. Листування припинилося. Вони не ходили дорогою біля хімкомбінату. Тільки одна Гульнара продовжувала передавати маляви Івану.

Іноді вона одна тонкими ногами топала вздовж високого цегляного паркану з колючим дротом і не боялася махати рукою своєму коханому.

Механізатор мені по секрету розповів, що хоче одружитися на Гульнарі. Вони живуть з матір'ю у власному будинку. Заміжня вона жодного разу не була. Мріє про відданого їй чоловіка. Що Іван старше її, це її не бентежить.

— Тільки тобі розповідаю, — сказав Чуб.

— А казав, що життя закінчується, — посміхаюся я. — Воно тільки починається.

— Постукай по дереву, Кулінар! Не сглазь!

— Гульнарі і її матері дуже потрібний такий, як ти, чоловік. Майстер на всі руки. Трудівник безвідмовний. Людина, яка вміє цінувати домашній затишок і вірність.

— Помовчи, Кулінар! Я стільки пережив, що вже не вірю в майбутнє…

Пізніше з'ясувалося, що навіть мені, його кращому другу, Чуб розповів не все. Він призначив побачення Гульнарі. І тримав це в строгому секреті. Навіть Машиніст цього не знав. Він заплатив знайомому вільнонайманому, щоб той привів жінку і після роботи повів її, щоб про це не знала жодна жива душа.

Соломон в черговий раз послав мене до Пашки передати тому інформацію, яка мала ультимативний характер. Почувши її, Косяк довго лаявся. Посилав мене подалі.

— Причому я, — відповідав йому. — Мене попросили, слово в слово тобі передав. Ти на мене не гони пургу.

В цей час до Пашки підбіг один з дружків.

— Слухай, це не по-братськи. Чуб запросив шмару. Сам її тягне. З нами не поділяється.

— Я дав можливість всім спробувати, — загорівся Косяк. — Ми зараз поставимо Чуба на місце.

Косяк забув про мене і рішуче попрямував в підвальне приміщення.

Я залишився стояти на місці. Думав про Чуба. Друг, називається, мені нічого не сказав, а нарикам все відомо. Тим не менш, я знав характер механізатора МТС і звичаї Косяка і його зграї. Без бійки не обійдеться. Іван ляже трупом, але свою наречену нікому не віддасть.

Щодуху помчав до Соломона. Без його втручання залагодити конфлікт не вдасться.

Ми прийшли в напівтемний підвал якраз у той час, коли ситуація там дуже загострилася. Іван стояв один з арматурою в руках. До нього наближалася група нариків на чолі з Косяком.

За спиною Івана тихо схлипувала Гульнара.

Ми з Соломоном встали між Іваном і зграєю Косяка.

— Що пір'я дістали? — запитав миролюбно Костя. — Слів не вистачає?

— Він не хоче поділитися з нами своєю шмарою, — сказав Пашка. — Егоїст. Я подбав про всіх.

— Це не по-братськи, — підтримав Пашку Босий.

— Це моя наречена. Я на ній одружуся. Ви розумієте, наречена! — закричав Чуб.

— Ха-ха-ха! — засміявся Косяк. — Подивися на її чорномазу пику, на вузькі очі. Якби зустрів її на волі, обминув би десятою дорогою. Це тут подітися нікуди.

Соломон з розмаху заїхав Косяку в лоб.

Той упав на бетонну підлогу, але швидко піднявся. Знову став у стійку, відійшовши від Соломона на безпечну відстань.

— Вибачся перед жінкою, криса, — сказав Костя.

— Ти, Соломон, на себе багато не бери. І на тебе управа знайдеться.

— Попроси пробачення, — сказав.

Косяк кинувся на Костю з заточкою. Той сильним ударом в лоб звалив його на бетон вдруге. Косяк не міг відразу встати. Друзі Пашки мовчки розійшлися.

Він теж встав. Обтрусився. Побрів слідом за своїми дружками.

— Не бійся, Гульнара. Тебе ніхто не чіпатиме. Ми не зовсім втрачені. Сім'я — це святе, — заспокоїв жінку Соломон.