Якщо полюбиш прокляття

7

Вплела в сітку останні тугі волосинки. Не дотрималась обіцянки, даної колись Морельді, вирішила скористатися допомогою нічних духів. Усвідомлювала згубність такого вчинку, але бажання, щоб усе сталося саме так, як вона того хоче, перемогло розважливість.

Сітка була сплетена з сотні грив різномастих коней. Будь-яка чаклунка, що вважає себе майстринею, посоромилася б її пістрявості, але Огнеслава не потребувала визнання, тому зневажила правила, яких здавна дотримувалися у цьому світі.

Огнеслава розчахнула вікно, закинула сітку в густу нічну прохолоду, витягла звідти кілька жмутків мороку — зовсім нестрашних на вигляд, — накинула край незвичного невода на голову, покрила руде волосся, здригнулася від холодного дотику клаптиків темряви. «Пам’ятай, не можна нічого чіпляти на голову і шию, ніколи». Не забула перестороги, однак начепила. «Нічого, вранці вимиюсь у росах».

Занурила пальці в порцелянову чашу з водою, струсила краплини в полум’я над столиком-жертовником — вони засяяли, віддзеркалюючи ефемерні, але відчутні на дотик промінчики. Сплела з них тонке павутиння чарівного сну. Воно ледь чутно задзвеніло, народжуючи приємну мелодію. Коли сплетіння заповнило кімнату, заклубочилось, мов сріблястий туман, пірнула у нього й надала йому обрисів перлистої хмарки. Потім повільно вийшла з неї, сяючи красою і юністю, незайманістю й чистотою, в довгій білій мережаній сорочці. Заплетена в тугий жмут коса поважно лежала на грудях, а її кінчик безтурботно звисав нижче пояса. Сітка зі знесиленими дітьми мороку впала десь позаду, непотрібна, забута. Потаємний шепіт непомітно досяг підсвідомості, але не розуму.

Тепла хвиля м’яко напливла спереду — він бачив її, вона увійшла в його сон.

Усміхнулась щасливо й почала розплітати косу, неквапом, пасмо за пасмом. Ішла до нього, сповнена бажань і сподівань, між пальцями струменіло червоне золото волосся. Розплела косу повністю й струснула головою — шовкова накидка рудого волосся окутала плечі. Музика зазвучала виразніше, побачила його — ніби збоку, у промені білого місячного світла, розрізнила прекрасний гордий профіль, почула нерівне дихання.

Для кого робила все це? Для себе чи для нього?

Розв’язала пояс і кинула позад себе. Лівою рукою трохи спустила сорочку з правого плеча та ще стишила повільні кроки. Пливла, немов у тихій воді, а правиця оголювала друге плече, і сорочка сповзала вже сама, зблиснули білі груди і… Тепла хвиля відлинула й пропала.

Він прокинувся.

Огнеслава завмерла. Сорочка впала на підлогу, дівчина стояла голісінька, а навколо неї мерехтіли ледь помітні промінчики, що стиха шурхотіли зіткнувшись між собою. Музики вже не було, холод наповзав з усіх боків. Мерзлякувато обхопила руками плечі, зловтішно посміхнулась: він пам’ятатиме цей сон. Довго.

Через ноги натягла сорочину, руки не одразу знайшли рукави. Повернулась, щоб іти назад, і наступила на колючу сітку. Куди ж ділися нічні духи? Зробили свою справу — і зникли? Так легко? Морельда попереджала, що під їхню владу підпадають непомітно… Вона ще раз скористається їхніми послугами й більше не вдаватиметься до них. Ще тільки один раз… Потойбіччя лячне і принадне — наче стежка біля провалля. Коли-небудь запаморочиться в голові…

Ну й нехай, вона давно вже на стежці, з якої немає вороття…

Бридливо, пальчиками, підняла з підлоги пістряву сітку та вкинула до каміна — по кінському волоссі одразу побігли звивисті язички полум’я.

За вікном світлішало. Ще не ранок, тільки його бентежне наближення.