Збірка (2009-2010)

Червоний свiтанок над Палестиною, або ж Дорогою щастя народного

Лагiдно летiли небом палестинськi ракети. Вони пливли, немов лебiдi. Весело проносилися помiж хмарками, мимохiдь вiдбиваючи ранкове сонечко.

Побачивши їх здалеку, iзраїльськi трудящi радiсно усмiхалися. Робочi визирали з вiкон фабрик, а селяни переставали орати i довго дивилися ракетам у слiд.

Усi вони знали: це - подарунок вiд їхнiх братiв, трудящих Палестини, що героїчно борються проти iзраїльського iмперiалiзму, за визволення трудового люду Тель-Авiвщини.

Не радiли ракетам лише гнобителi, соцiальнi паразити - iзраїльськi помiщики та капiталiсти, що звикли безнаказано пити пiт i сльози трудящих. Вони злосно стискали зуби i з ненавiстю шепотiли: "Терористи!" Але їх нiхто важе не слухав.

Цiлий день Абрам Кацман та Ісак Рабинович жали пшеницю на панщинi. Втомилися... Та не спочивать пiшли в снопи, а пошкандибали вивчати революцiйну лiтературу.

Обидва - бiднi крiпаки. Абрам - вже старий. Сиве волосся паде на плечi. Гiркi зморшки вкрили обвiтрене обличчя. 60 рокiв проробив вiн на панщинi - з тих пiр, як утворилася iмперiалiстична держава Ізраїль. 60 рокiв знущань з боку капiталiстiв, всiляких принижень... Йому б тепер вiдпочити, пiти на пенсiю, та де там! Не вiдпуска пан, Хайм Шнiцельман.

Ось вiн, експлуататор, сидить на балконi своєї шикарної сiнагоги, їсть ананаси iз кошерними рябчиками. Слiдкує за селянами. Як побачить, що хтось притомивсь, втратив тяму, то й кричить на цiле поле:

– Працювати, азохен вей! А iнакше викличи iмперiалiстичну iзраїльську полiцiю!

Але тепер вiн їх не бачить, бо вже сутiнки. Боятися треба було лише шпiкiв з Мосаду, що усiм серцем ненавидять соцiалiзм. Та й тi тепер зайнятi: гноблять палестинських робiтникiв з пролетарської дружини Ісламський Джихад.

Ісак - той молодий, рокiв 20. Високий i статний, парубок легко грав сталевими м'язами. Якби не капiталiстична неволя, бути б йому деригентом чи червоним командиром. Але за iмперiалiзму неможна: то все для панських синочкiв та дочок. А для сiльської iзраїльської бiдноти - лише лаптi та непосильна праця.

Та не вбили буржуї його серця! Глибокi милi очi хлопця дивилися мрiйливо, нiби чекали на ту Єдину i Наповторну робiтну дiвку, що вiйшла б до його життя, як ота омрiяна палестинська ракета. Та яке там кохання, коли зрiє у Ізраїлю соцiалiстична революцiя!

Абрам дiстав зi схованки забороненi книжки - Маркса, Енгельса, Че Гевару... Пiдпiльники вдарилися до полiтiнформацiї.

Аж раптом затрiщали кущi. Крiпаки стиснули зуби - хоч на заслання, хоч до стiнки, але не зрадять вони робочого класу!

Та марно хвилювалися. Не буржуй вийшов до них з лiсу, а молода дiвчина у хустиночцi-хiджабi. Потертий, залатаний пояс з вибухiвкою облягав її струнке тiло. Схвильований погляд зупинився на "Капiталi" Маркса. Дiвчина по-дитячому усмiхнулася.

– Товарищi... - нiжно сказала вона.

Абрам та Ісак зрозумiли: це своя, трудяща народної Палестини. Мабуть, з робiтничо-селянської спiлки Хамас.

– Товарищi! - повторила вона. - Я є соцiалiстична пiдпiльниця iсламiстка. Йду пiдривати генштаб ЦАХАЛ - iмперiалiстичної армiї буржуазної держави Ізраїль. Чи не пiдкажите туди дорогу?

– Ой, донечку, - зрадiв старий Абрам. - Та файне ж ти задумала! Думав, не доживу вже до такої днини... А йти тобi треба прямо, а там i праворуч. Ісак, проводи товариша!

Аж затримтiв парубок, аж почервонiв. Але хвилювання своє сховав. Пiшов iз дiвкою, вказуючи дорогу до бiлогвардiйського штабу ЦАХАЛ. А вона довiрливо йшла за Рабиновичем...

"Хто я перед нею? - думав крiпак. - Вона - соцiалiстична революцiонерка, а я... Я ж лише почав курс iдеологiчної пiдготовки..."

Дiвчина та юнак йшли степами та пустелями. Сонце сiло, i вони ся взяли за руки, щоб не заблукати на полонинах.

Аж вранцi дiшли до мiста Ашкелон. А там - свято! Усюди - портрети Ленiна, Мао, Чавеса, Мугабе та iнших видатних прогресистiв. Робiтничi та селянськi маси iзраїльських трудящих йдуть вулицями, скандуючи народнi гасла: "Хто не працює - той не їсть!", "Геть панiв та буржуїв!", "Економiка має бути економною!"

– Що сталося? - спитали Ісак та шахiдка в перехожого пролетарiя з натруженими мозолистими руками.

– Велика радiсть! - розцвiв той. - Таки нема бiльш на свiтi iмперiалiстичної держави Ізраїль! Трудовий єврейський люд разом iз соцiалiстами з Хамасу, Ісламського Джихаду та Бригад мученикiв Аль-Акса зкинули антинародну демократiю, розпустили капiталiстичну армiю! Щоб я так жив!

– Слава героям! - зрадiв Ісак.

– Героям слава! - додала палестинка i поправила хустинку.

Вона зняла пояс шахiда i хотiла вже викинути до найближчого смiтника, але Ісак зупинив її.

– Ще знадобиться! Невдовзi пiдемо визволяти робiтникiв та селян Монако, Швейцарiї, Норвегiї та iнших iмперiалiстичних держав...

Защепив знов пояс на дiвчинi. А тодi потупився, почервонiв...

– Що сталося, голубе ясний? - спитала шахiдка.

– Я у тебе закохався... - вiдкрився парубок.

– Та й я в тебе закохалася, ще з першого погляду! Давай одружимось революцiйним шлюбом?

– Давай!

Вони знайшли народного комiсара у пильному шлемi i той видав свiдоцтво, на якому власноруч намалював серпа та клавця (печаток ще не зробили - пояснив вiн). Швидко зробили обручки з кайданiв, що їх зняли зi звiльнених полiтв'язнiв.

– Служимо трудовому народовi! - сказали закоханi i побiгли займатися сексом.

© Олександра Шелковенко

14 березня 2009