Доводи розсудку

Розділ XVII

Поки сер Волтер і Елізабет були зайняті візитами до Лаура-плейс, Енн поновила зовсім інше знайомство.

Вона відвідала свою шкільну вчительку й дізналася, що в Баті живе особа, яка навчалася з нею в одній школі і яка має право на її увагу з двох важливих причин — через давню свою доброту й нинішнє своє лихо. Міс Гамільтон (а тепер місіс Сміт) виявляла доброту до Енн саме тоді, коли вона більше за все її потребувала. Енн пішла до школи нещасливою, побиваючись за своєю матір'ю, яку вона ніжно кохала, нудьгуючи за домом, і страждала, як тільки може страждати дівчинка чотирнадцяти років з чутливою душею; і міс Гамільтон, яка була на три роки старшою за неї, але затрималася на рік у школі через те, що в неї не було близьких родичів і свого дому, полегшувала страждання, втішаючи її; і тепер Енн згадувала про неї з теплотою.

Незабаром міс Гамільтон закінчила школу, вийшла заміж, казали, за багатого, і це було все, що Енн про неї знала, доки з розповіді вчительки її нинішня доля не відкрилася далеко докладніше і зовсім в іншому світлі.

Вона була вдовою, і вдовою бідною. Її чоловік був марнотратним; і, сконавши два роки тому, залишив свої справи цілковито розладнаними. У місіс Сміт з'явилися найрізноманітніші труднощі, і на додаток до нещасть вона тяжко захворіла на ревматизм, їй відібрало ноги й тепер вона була калікою. Тому й приїхала до Бата, зняла житло біля гарячих джерел, вела дуже скромне життя, навіть обходилася без прислуги і, звичайно, майже без усякого товариства.

Спільна знайома запевняла, що місіс Сміт буде дуже рада, якщо міс Елліот її відвідає, і Енн, не гаючи часу, відразу ж до неї вирушила. Удома вона не згадала ні про розповідь учительки, ні про свої наміри. Там би її не зрозуміли. Вона порадилася лише з леді Рассел, яка її щиро підтримала й погодилася підвезти до житла місіс Сміт на Вестгейт Білдінгс.

Візит було здійснено, знайомство поновлено, в обох відродився та збільшився попередній інтерес. Щоправда, у перші десять хвилин обидві почувалися незручно. Дванадцять років проминуло з того часу, як вони розстались, і нині кожна з них бачила перед собою не те, що очікувала побачити. За дванадцять років Енн з квітучої мовчазної п'ятнадцятирічної дівчинки з незграбною фігурою стала елегантною жінкою двадцяти семи років, гарненькою, але не квітучою, з приємними, незмінно м'якими манерами; і за ті самі дванадцять років гарненька й цілковито здорова міс Гамільтон, поблажлива до молодшої подруги, стала бідною, хворою, безпорадною вдовою, яка була дуже вдячна своїй колишній підопічній за її візит. Але вся незручність незабаром зникла, і на зміну їй прийшли жваві спогади про минулі часи й колишні пристрасті.

Енн знайшла в місіс Сміт здоровий розум і гарні манери, на що їй і хотілося сподіватися, та балакучість і веселість, яких вона зовсім не очікувала. Ні розваги минулого — а раніше вона часто бувала у світі, — ні теперішні нестатки, горе й хвороба, здавалося, не зробили її відлюдною чи сумною.

Уже коли вони зустрілися вдруге, вона стала такою відвертою, що Енн дивувалася дедалі більше. Вона і уявити собі не могла більш безрадісного становища, ніж у місіс Сміт. Та дуже любила свого чоловіка — і вона його поховала. Звикла жити з достатками — і вона їх утратила. Не мала ні дитини, яка б її пов'язувала з життям і щастям, ні родичів, які б допомогли улагодити занедбані справи, ні здоров'я, яке б надавало їй сил переносити все інше. Усе її житло складалося з шумливої вітальні й темної спальні, і вона не могла навіть перейти з однієї кімнати до іншої без сторонньої допомоги, яку їй подавала єдина на весь дім служниця, і покидала свій дім лише тоді, коли її возили до гарячих джерел. Але, незважаючи на все це, Енн мала всі підстави думати, що вона частіше раділа, ніж сумувала. Як же це могло бути? Енн спостерігала за нею, розмірковувала і дійшла висновку, що лише сили духу та смиренності тут не стало. Смиренний дух міг би надавати терпіння, сильна воля надала б стійкості, але було й щось інше: допомагала гнучкість розуму, готовність утішитись, здатність забути про сумне заради веселого і знаходити заняття, відвертаючись од себе, що було в самій її природі. Неоціненний дар Небес. В своїй подрузі Енн бачила приклад того, як будь-яка нестача заповнюється милосердною опікою.

Був час, розповідала місіс Сміт, коли вона мало не занепала духом. Тепер вона вже не така хвора порівняно з тим, що було, коли вперше приїхала до Бата. Тоді їй і справді було дуже важко; у дорозі вона застудилась і, ледве приїхавши, виявилася прикутою до ліжка, страждаючи від постійного жорстокого болю, і до того ж серед чужих людей, коли їй була просто необхідна доглядальниця, а достатки не дозволяли ніякої зайвої витрати. Однак вона вижила й може з упевненістю сказати, що ці знегоди пішли їй на користь. Адже вони допомогли їй відчути себе в надійних руках. Не бувши юною та недосвідченою, вона не очікувала, що всюди їй будуть сердечно раді, але її хвороба показала, що хазяйка дорожить своєю репутацією і ніколи її не скривдить, скориставшись її слабкістю; і їй дуже пощастило з доглядальницею — сестрою хазяйки, доглядальницею за ремеслом, яка жила в сестри, доки була вільною, і дуже їй допомогла. «Вона так дбайливо мене доглядала, — сказала місіс Сміт, — і на додаток до цього опинилася неоціненною знайомою. Коли я знову почала рухати руками, вона навчила мене плести, а це так розважає; і вона підказала мені робити подушечки для голок, серветки й мішечки, якими я завжди зайнята і які дають мені можливість допомагати деяким дуже бідним родинам, що живуть по сусідству. Завдяки своєму ремеслу вона має широке коло знайомств, і все це люди з достатками, і вона розповсюджує серед них мої вироби. Вона вміє знайти для мене час. Знаєте, коли людина тільки-но позбулася нестерпного болю і знову дякує долі за здоров'я, її серце відкрито; і няня Рук знає, як тут підступитися. Вона жінка розумна й прониклива. Ось хто розуміє людську природу; у неї стільки здорового глузду й спостережливості, що розмовляти з нею багато цікавіше, ніж з будь-ким із тих, хто здобув так звану „найкращу освіту“. Назвіть це плітками, якщо хочете, але, коли в няні Рук з'являється година дозвілля й вона може провести її зі мною, у неї завжди знайдеться що розповісти забавного й повчального про когось із наших знайомих. Адже приємно послухати про те, що відбувається у світі, дізнатися, якими дурницями й дрібницями зараз зайняті люди. Повірте, той, хто живе сам-один, радіє і такій розмові».

Енн зовсім не хотілося псувати їй задоволення, і вона сказала:

— У цьому я цілковито згодна з вами. Такі жінки мають великий життєвий досвід, і, якщо вони розумні, їх варто послухати. Адже вони бачать людську натуру з таких різних боків! І вони добре знають не тільки її слабкості; іноді вони її спостерігають із найцікавіших і найзворушливіших обставин. У них перед очима проходять приклади палкої, безкорисливої, самовідданої прихильності, героїзму, стійкості й терпіння, вони є свідками борінь і жертв, які більш за все нас облагороджують. Кімната хворого часто може замінити цілі томи.

— Так, — погодилася місіс Сміт, але не дуже впевнено, — іноді це справді так, але, боюся, ці уроки часто-густо не такі піднесені, як ви думаєте. Іноді людська природа й справді робиться прекрасною від страждань, але, загалом кажучи, у кімнаті хворого скоріше побачиш слабкість, ніж велич; там скоріше зустрінеш себелюбність і нетерпіння, ніж великодушність і стійкість. На світі так мало справжньої дружби! І, на нещастя, — тут вона почала говорити пошепки, і голос її затремтів, — багато хто забуває про найважливіше, доки не стане надто пізно!

Енн розуміла, чим викликані ці почуття. Чоловік поводився не так, як слід було поводитись, і дружині доводилося бувати серед людей, через яких вона й почала думати про людство гірше, сподівалася Енн, ніж воно того заслуговувало. Місіс Сміт, одначе, недовго сумувала; незабаром вона забула про смуток і додала вже іншим тоном:

— Не думаю, що найближчим часом моя подруга місіс Рук розповість мені щось цікаве. Тепер вона доглядає місіс Волліз із Мальборо Білдінгс; це, мабуть, гарненька, нудна й розпещена світська дама, і тому місіс Рук, певно, зможе розповісти лише про вбрання й мережива. Але з місіс Волліз я теж думаю здобути вигоду. Вона дуже багата і, я сподіваюсь, купить у мене деякі дорогі речі.

Енн кілька разів відвідала свою подругу, доки на Кемден-плейс не дізналися про існування такої особи. Але, зрештою, з'явилася необхідність розповісти про неї. Сер Волтер, Елізабет і місіс Клей повернулися одного ранку з Лаура-плейс із несподіваним запрошенням від леді Делрімпл на той самий вечір, який Енн уже пообіцяла провести на Вестгейт Білдінгс. Їй зовсім не було шкода відхиляти запрошення, їх кликали тільки тому, вона була впевнена, що леді Делрімпл, через сильну застуду змушена сидіти вдома, була рада скористатися спорідненням, яке їй нав'язували; і Енн із великою жвавістю відмовилася, сказавши, що обіцяла бути в давньої шкільної подруги. Вони не особливо цікавилися справами Енн, але й кількох питань було достатньо, щоб дізнатися, хто ця колишня шкільна подруга. В очах Елізабет з'явилося презирство. Сер Волтер був невблаганний.

— Вестгейт Білдінгс! — вигукнув він. — Тільки подумайте! Міс Енн Елліот відвідує Вестгейт Білдінгс! Міс Енн Елліот відвідує якусь місіс Сміт, удову якогось містера Сміта! І хто ж був її чоловік? Один із п'яти тисяч Смітів, від яких ніде просвітку немає! І за що ж їй стільки уваги? За те, що стара й хвора! Так, міс Елліот, більш дивного смаку й уявити собі не можна! Усе, що в інших викликає огиду — низьке суспільство, погане приміщення, затхле повітря, неприємна компанія, — вам до вподоби. Але відклади краще стару до завтра; адже вона ще не вмирає, до завтра доживе. Скільки їй років? Сорок?

— Ні, сер, їй іще немає й тридцяти одного, але, боюсь, я не зможу відкласти свій візит, тому що потім нам буде важко знайти час, підхожий для нас обох. Завтра вона приймає гарячі ванни, а потім, ви ж знаєте, ми до кінця тижня зайняті.

— А що думає леді Рассел про це знайомство? — запитала Елізабет.

— Вона не бачить у ньому нічого ганебного, — відповіла Енн. — Навпаки, вона його схвалює й завжди мене підвозить, коли я відвідую місіс Сміт.

— На Вестгейт Білдінгс, мабуть, усі вельми дивуються, коли бачать, як там зупиняється карета, — зазначив сер Волтер. — Хоч удова сера Генрі Рассела й не має славетного герба, екіпаж у неї прекрасний, і, без сумніву, багато кому відомо, що нерідко в ньому їздить міс Елліот. Удова місіс Сміт, яка знімає житло на Вестгейт Білдінгс! Бідна вдова, без усяких достатків і на четвертому десятку! Якусь місіс Сміт, нікому не відому місіс Сміт обирає міс Енн Елліот своєю подругою та віддає їй перевагу над своїми родичками, які належать до одного з найзнатніших сімейств у всій Англії, у всій Ірландії! Місіс Сміт! Оце так прізвище!

Місіс Клей, яка була присутня при цій розмові, знайшла розумним вийти з кімнати, і Енн багато що могла б сказати й дещо дуже хотіла сказати на захист домагань своєї подруги, які не так уже й відрізнялися від їхніх власних, і лише повага до батька її зупинила. Вона нічого не відповіла і дала змогу серові Волтеру самому згадати, що місіс Сміт не єдина в Баті вдова на четвертому десятку, без достатків і славетного імені.

Енн пішла туди, де обіцяла бути, так само зробили й інші, і наступного ранку, звичайно, вона дізналася, що вони чудово провели вечір. Лише вона була відсутня, бо сер Волтер і Елізабет не тільки самі були до послуг її ясновельможності, але із задоволенням стали їй у пригоді, покликавши до неї ще декого; вони взяли на себе обов'язок запросити леді Рассел і містера Елліота; і містер Елліот трохи раніше пішов від полковника Волліза, а леді Рассел змінила всі свої плани, щоб відвідати леді Делрімпл. Енн дізналася від леді Рассел про все, що відбувалося на цьому вечорі. Для неї найцікавішим було те, що її подруга й містер Елліот багато про неї говорили; її чекали, шкодували, що вона не прийшла, але також схвалювали, дізнавшись про причину її відсутності. Доброта й уважність, які спонукають її відвідувати стару шкільну подругу, хвору й бідну, здається, викликали захоплення в містера Елліота. Він вважав її непересічною юною дамою; а її вдача, манери й розум здавалися йому взірцем усіх жіночих достойностей. Він навіть зміг догодити леді Рассел, вихваливши чесноти її подруги Енн; і Енн ніколи б не дізналася так багато від своєї подруги леді Рассел, ніколи б вона не довідалась, як високо одна розумна людина її цінує, якби леді Рассел не хотілось би при цьому поділитися з нею своїми відрадними міркуваннями.

Леді Рассел нарешті склала свою думку про містера Елліота. Вона була так само твердо впевнена, що він має намір через деякий час просити руки Енн, як і в тому, що він її вартий, і вже почала рахувати, скільки тижнів має проминути, поки зможе він позбутися всіх умовностей свого нинішнього стану вдівця та постане в усій пишноті. Вона й наполовину не відкривала Енн своєї впевненості, наважуючись лише натякати на те, що може статися надалі, на ймовірність прихильності й бажаність союзу, який стане наслідком цієї прихильності, якщо вона виявиться щирою та взаємною. Енн слухала й не суперечила; вона тільки посміхалася, червоніла й похитувала головою.

— Я нікого не сватаю, ти ж знаєш, — сказала леді Рассел, — бо занадто добре зрозуміла, які непевні всі людські сподівання й розрахунки. Тільки думаю, що якби містер Елліот почав до тебе залицятися й полонив твоє серце, ви, без сумніву, могли б бути щасливими. Усяк вважав би цей шлюб рівним, але, гадаю, він був би також щасливим.

— Містер Елліот — дуже приємна людина, і я дуже високо його ставлю, — сказала Енн. — Але ми не підходимо одне одному.

Леді Рассел пропустила ці слова повз вуха і на відповідь тільки зазначила:

— Сказати по правді, думати про тебе як про майбутню хазяйку Келлінч-холла, як про майбутню леді Елліот, думати, що ти посядеш місце своєї матері й успадкуєш усі її права та вплив, як успадкувала ти її чесноти, є для мене незрівнянною розрадою. Ти вся в матір і обличчям, і вдачею; і якщо мені доведеться побачити, що ти посідаєш те ж саме місце в суспільстві, носиш те ж саме ім'я, живеш у тому ж самому домі, що ти є господинею в тих самих краях і лише тим від неї відрізняєшся, що тебе більше цінують, моя люба Енн, для мене в мої роки це буде найбільшою радістю.

Енн довелося відвернутися, підвестися, відійти до далекого столу і схилитися до нього під якимось приводом, аби вгамувати почуття, які викликала в неї картина, намальована леді Рассел. На кілька хвилин її уява й серце зачарувалися цією картиною. Думка про те, що вона стане тим, ким була її мати, носитиме слідом за нею дороге її серцю ім'я «леді Елліот», повернеться до Келлінча, знову назве його своїм домом, своїм домом навіки-віків, так її захопила, що вона не скоро змогла її відігнати. Леді Рассел нічого більше не сказала, не бажаючи втручатися в природний перебіг подій і вірячи, що далі містер Елліот сам буде казати те, що йому належить; одне слово, вона вірила в те, у що не вірила Енн. Уявивши, як став би містер Елліот сам про себе говорити, Енн одразу ж опанувала себе. І Келлінч, і «леді Елліот» нараз втратили всю чарівність. Вийти за нього вона не могла. І не тільки тому, що її почуття все ще опиралися всім, окрім одного-єдиного; ні, добре поміркувавши над словами леді Рассел, вона вирішила не на користь містера Елліота.

Хоча вони були знайомі вже місяць, вона не могла з упевненістю сказати, що знає його вдачу. Те, що він був людиною розумною та приємною, умів підтримати розмову, поняття його були бездоганними, а його судження, здавалося, завжди були шляхетними, і ніколи він не зраджував своїх принципів — усе це було цілком ясно. Безперечно, йому були відомі моральні правила, і вона не помічала, щоб він хоч одне з них порушив; і все ж таки вона не могла ручитися, що він завжди поводився так, як належить. Вона не довіряла якщо не теперішньому його, то минулому. Імена колишніх знайомих, які він часом згадував, натяки на колишні заняття й звички викликали в неї підозри, що в минулому його поведінка була не взірцевою. Вона розуміла, що колись у нього були погані звички, що він і гультяював; що в його житті був період (і, можливо, не короткий), коли він дивився найменшою мірою легковажно на речі істотні; і, хоч зараз він, мабуть, змінився, хто міг би відповісти за щирість почуттів розумної, обачної людини, доволі зрілої, щоб оцінити достойно шляхетний характер? Чи можна ручитися, що його душа цілком очистилася?

Містер Елліот був розсудливим, тактовним, вишуканим, але не відвертим. Наскільки вона могла зрозуміти, він завжди був стриманим, ніколи не виявляв захоплення чи гніву від чужих гарних чи поганих вчинків. Це, на думку Енн, була велика вада. Вона не могла забути про свої давні враження. Відвертість, щиросердність і завзятість вона ставила вище за всі інші якості. Як і раніше, її чарувала запальність. Вона куди більше покладалася на тих, хто іноді висловлювався необережно або поспішно, ніж на тих, хто ніколи не втрачав самовладання й не казав того, за чим потім шкодував.

Містер Елліот був занадто милим з усіма. Хоч би якою різною була вдача мешканців дому батька Енн, він усім їм догоджав. Був надто терпимим, надто вмів усім подобатись. Говорячи з Енн про місіс Клей, він не приховував свого ставлення до останньої, здавалося, добре розумів, що в місіс Клей на думці, і зневажав її; одначе місіс Клей вважала його милим, як і усі інші.

Леді Рассел бачила в ньому або більше, або менше, ніж її юна подруга, бо не помічала нічого, що викликало недовіру. Вона не могла й уявити собі чоловіка, у якого було б чеснот більше, ніж у містера Елліота; і ніколи їй нічого так не хотілось, як того, щоб цієї осені він вінчався з її любою Енн у келлінцькій церкві.