Нортенгерське абатство

Розділ XV

Наступного ранку записка від Ізабелли, кожний рядок якої був перейнятий миром і ніжністю і в якій містилося благання негайно прийти в надзвичайно важливій справі, примусила щасливу Кетрін, серце якої було сповнене цікавості й відданості, заквапитися на Едгарз Білдінгз. У вітальні вона побачила двох молодших міс Торп, і, коли Енн вийшла, щоб покликати старшу сестру, Кетрін скористалася нагодою розпитати Марію про деякі обставини вчорашньої поїздки.

Марія тільки й чекала можливості висловити своє захоплення, і Кетрін одразу ж дізналася, що це була найкраща прогулянка у світі і що ніхто не може уявити, яка вона була чарівна, і повірити, яка вона була чудова. Такими були відомості, почуті в перші п’ять хвилин. Протягом наступних були викладені такі подробиці: вони приїхали прямо до готелю «Йорк», з’їли трохи супу, замовили ранній обід, сходили до Галереї-бювета, попили мінеральної води й поклали кілька шилінгів до скарбничок; потім зайшли до кафе поїсти морозива, поспішили назад до готелю, поспіхом проковтнули обід, щоб не затриматися до темряви, а потім чудово повернулися додому; щоправда, місяця не було і трохи накрапало, та ще кінь містера Морланда так втомився, що ледве пересував ноги.

Розповідь, що її вислухала Кетрін, цілком задовольнила її. Про Блейзський замок вони, здається, і не подумали, а за всім іншим не варто шкодувати й півхвилини. У кінці розповіді Марія висловила ніжне співчуття своїй сестрі Енн, яка, на її погляд, була неймовірно ображена тим, що її не взяли на прогулянку.

— Вона мені ніколи цього не пробачить, я впевнена. Але ви ж розумієте, хіба я могла щось зробити? Джон хотів, щоб поїхала я, він клявся, що не повезе її через її товсті щиколотки. Тепер вона дутиметься цілий місяць, але я вирішила не звертати на це уваги — мене не так легко вивести з себе.

Цієї хвилини до кімнати стрімголов влетіла Ізабелла. У неї був такий щасливий і багатозначний вигляд, що аж ніяк не міг не привернути до себе уваги подруги. Марію безцеремонно виставили за двері, і Ізабелла, обійнявши Кетрін, повела мову:

— О, моя люба Кетрін, це й справді так, ви були проникливі. Ах, цей ваш хитрий позирк! Він усе бачить наскрізь.

Кетрін могла відповісти лише здивованим поглядом.

— Ну що ж, моя люба, моя найкраща подруго, — продовжувала Ізабелла, — заспокойтеся. Бачите, як я схвильована? Сядьмо зручніше й поговорімо. Отже, ви одразу про все здогадались, щойно прочитали мою записку? Хитре створіння! О, тільки ви, моя люба Кетрін, знаєте моє серце й можете зрозуміти, яка я щаслива. Ваш брат — найчарівніший чоловік у світі. Як би мені хотілося дорівнятися до нього! Але що скажуть ваші прекрасні батько й мати? О Боже! Коли я думаю про них, я так хвилююся!

Кетрін почала розуміти, що тут діється; раптом у її голові сяйнув здогад. Густо почервонівши від такого нового для неї відчуття, вона вигукнула:

— О Господи! Ізабелло, люба моя, що ви маєте на увазі? Невже, невже ви з Джеймсом і справді закохані одне в одного?

Ця смілива здогадка, однак, як вона невдовзі зрозуміла, відбивала істинний стан речей лише наполовину. Палка прихильність до Джеймса, яку Кетрін начебто помічала в кожному погляді й вчинку Ізабелли, була винагороджена під час учорашньої поїздки його найніжнішим освідченням. І тепер вона була пов’язана з Джеймсом серцем і словом. Ще ніколи Кетрін не доводилося чути такої цікавої, дивовижної й радісної новини. Її брат і подруга заручені! Уперше переживаючи таку подію, вона надавала їй неймовірної ваги — їй здавалося, що життєва рутина не могла вже принести їй ще раз чогось подібного. Висловити силу своїх почуттів вона не могла; їхня сутність, однак, цілком задовольняла подругу. Першими словами, які ці почуття викликали в Кетрін, були ті, як вона буде щаслива мати таку сестру, після чого прекрасні леді обнялися й заплакали радісними сльозами.

Проте, хоч як щиро раділа Кетрін, що в неї з’явиться така родичка, слід визнати, що Ізабелла, однак, набагато її перевершила.

— Моя Кетрін, ви будете мені незрівнянно дорожча, ніж Енн чи Марія. Я знаю, що любитиму всіх моїх милих Морландів більше, ніж власну родину.

Така піднесеність дружніх почуттів була для Кетрін недосяжною.

— Ви так схожі на вашого милого брата, — продовжувала Ізабелла, — що з тієї самої хвилини, як я вас уперше побачила, я за вами душі не чую. Але так зі мною завжди буває — перша мить вирішує все. Першого ж дня, коли Морланд приїхав до нас минулого Різдва, першої хвилини, коли я його побачила, моє серце більше мені не належало. Пам’ятаю, тоді я була в жовтій сукні, а моє волосся було заплетене в коси. Коли я увійшла до вітальні і Джон його мені відрекомендував, я подумала, що ніколи раніше не бачила вродливішого юнака.

Тут Кетрін подумки визнала величезну силу кохання, бо хоча вона дуже любила свого брата й небезсторонньо ставилася до його чеснот, вона ніколи в житті не вважала його красенем.

— Того вечора, пам’ятаю, з нами пила чай міс Ендрюс, і на ній була сукня з червонасто-брунатного шовку, і вона виглядала так божественно, що я подумала, що ваш брат обов’язково в неї закохається. Думаючи про це, я протягом усієї ночі повік не стулила. О, Кетрін, скільки безсонних ночей я провела, думаючи про вашого брата! Я б не побажала вам і половини тих страждань, що випали на мою долю! Я знаю, що страшенно схудла. Але не стану завдавати вам болю, описуючи мої муки. Ви їх самі бачили. Мені здається, я постійно себе викривала. Я так необережно зізналася вам у своїй небезсторонності до людей духовного спрямування! Але я була впевнена, що вам я завжди можу довірити будь-яку таємницю.

Кетрін знала, що ніщо не могло б бути більш втаємничено; але, соромлячись своєї недогадливості, вона не сміла заперечувати хитру проникливість і душевну симпатію, які їй приписувала Ізабелла. Вона зізналася, що її брат збирається якнайшвидше поїхати до Фуллертона, щоб розповісти батькам про все, що сталося, і спитати їхньої згоди. І саме це було причиною справжнього занепокоєння Ізабелли. Кетрін намагалася переконати її, що, як вона сама була переконана, її батько й мати ніколи не супротивитимуться бажанням сина.

— У цілому світі, — сказала вона, — немає батьків, які були б добрішими до своїх дітей або більше бажали б їм щастя. У мене немає жодного сумніву, що вони одразу ж погодяться.

— Морланд каже те саме, — відповіла Ізабелла. — І все ж я не смію сподіватися. Я така незаможна. Ні, вони ніколи на це не погодяться. Адже ваш брат може одружитися з ким завгодно!

Тут Кетрін знову подумала про могутність кохання.

– Ізабелло, ви себе недооцінюєте. Хіба різниця в майновому стані може мати якесь значення?

— О, люба Кетрін, для вашого шляхетного серця, я впевнена, вона нічого не означає, але ми не можемо розраховувати на ту саму безкорисливість кожної людини. Що ж до мене, я б з радістю помінялася з вашим братом ролями. Якби в мене були мільйони, якби я була володаркою цілого світу, я б і тоді вибрала тільки його!

Цей чарівний вияв почуттів, що викликав у Кетрін захоплення не тільки завдяки почутим словам, але й завдяки його новизні, щонайприємнішим чином нагадав їй про всіх знайомих героїнь. І вона подумала, що її подруга ніколи не здавалася їй такою прекрасною, як тоді, коли висловлювала свою шляхетну думку.

— Я впевнена, що вони погодяться, — часто повторювала Кетрін. — Я впевнена, що вони будуть від вас у захопленні.

— Стосовно мене, — сказала Ізабелла, — то мої бажання такі скромні, що я б задовольнилася найменшим статком. Коли люди кохають одне одного по-справжньому, то і бідність є набутком. Я ненавиджу розкіш. Нізащо у світі я б не оселилась у Лондоні. Якою щасливою я була б, якби жила десь у котеджі у віддаленому селі. Біля Річмонда є чарівні маленькі вілли.

— Річмонд! — вигукнула Кетрін. — Ви обов’язково повинні оселитися біля Фуллертона. Ви повинні жити поблизу нас.

— О, я буду нещасною, якщо ми не зможемо цього зробити. Аби лиш бути мені поряд з вами — і більшого не треба. Але все це пустопорожня балаканина! Я не дозволю собі про це думати, доки ми не матимемо відповіді від вашого батька. Морланд каже, якщо він сьогодні надішле листа із Солсбері, завтра ми його одержимо. Завтра! Я знаю, що в мене забракне сміливості розпечатати цього листа. У ньому — все моє життя.

Висловивши таке переконання, Ізабелла замислилася. Потім вона знову заговорила, щоб пояснити, яку весільну сукню вона збирається собі замовити.

Їхню бесіду перервала поява власною персоною схвильованого закоханого — він прийшов, щоб попрощатися з коханою перед від’їздом до Уїлтшира. Кетрін хотіла його привітати, але не знала, що сказати, отже, красномовними були тільки її очі. У них, однак, досить виразно сяяли всі відтінки мови, і Джеймсові було не важко відтворити їх у потрібному порядку. З нетерпінням чекаючи здійснення пов’язаних з поїздкою надій, він прощався недовго. І прощання було б іще коротшим, якби кохана не затримала його наполегливими проханнями, щоб він прискорив свій від’їзд. Двічі вона повертала його вже від самих дверей, благаючи вирушити негайно.

— Справді, Морланде, я маю вас випровадити. Подумайте, як далеко вам їхати! Я не можу бачити, як ви баритеся. Бога ради, не гайте більше часу. Вирушайте, вирушайте швидше! Я на цьому наполягаю.

Дві подруги, чиї серця були тепер зв’язані міцніше, ніж будь-коли, весь день були нерозлучні; радісно будуючи плани майбутніх родинних стосунків, вони не помічали, як минає час. Місіс Торп та її син, які про все знали і які, здавалося, чекали тільки згоди містера Морланда-старшого, щоб визнати заручини Ізабелли найщасливішою сімейною подією, яку тільки можна собі уявити, були допущені до участі в їхній нараді і внесли свою лепту багатозначними поглядами і таємничими натяками, які довели невтаємничених молодших сестер до останньої межі цікавості. Цей дивний спосіб збереження таємниці здався Кетрін, з її простими почуттями, недоброзичливим і ненадійним. І вона б висловила свою думку про його жорстокість, коли б не переконалася в тому, що він не досяг мети. Енн і Марія невдовзі заспокоїли її серце своїми проникливими вигуками: «А я все знаю!» І вечір минув у своєрідній інтелектуальній дуелі, у ході якої родинна винахідливість виявилась однаково успішно в удаваній втаємниченості, з одного боку, й туманних здогадах, з іншого.

Наступний день Кетрін знову провела з подругою, намагаючись підняти їй настрій і допомагаючи їй пережити стомливі години до прибуття пошти. Зусилля її були дуже доречними, бо в міру того як наближалась очікувана подія, Ізабелла чимдалі більше зневірювалась і на мить прибуття листа довела себе до цілковитого відчаю. Але де подівся її відчай, коли вона отримала листа! «Я не доклав ніяких зусиль, щоб домогтися згоди моїх добрих батьків, які обіцяли зробити все, що від них залежить, щоб сприяти моєму щастю», — говорилося в перших трьох рядках, і цієї хвилини Ізабелла відчула радісну впевненість. Її обличчя одразу ж засяяло, уся тривога й занепокоєність, здавалося, розтанули, від щастя вона майже втратила здатність володіти собою і без вагань називала себе найщасливішою зі смертних.

Місіс Торп зі сльозами радості на очах обійняла дочку, сина, гостю і з приємністю обійняла б половину мешканців Бата. Серце її було переповнене ніжністю. Кожне її звертання супроводжувалось епітетом: «Любий Джоне», «Люба Кетрін», «Люба Енн» і «Люба Маріє», котрі одразу ж були залучені до загального захоплення, а стосовно імені Ізабелли навіть найвищого епітета було недостатньо, щоб висловити те, що заслуговувала тієї миті її люба дитина. Навіть Джон не лінувався виявляти радість. Він не тільки удостоїв містера Морланда високого звання одного з найкращих хлопців у світі, але й безперестанку клятвено підтверджував усілякі похвали на його адресу.

Лист, який викликав усе це блаженство, був коротким і містив лише повідомлення про згоду батьків, а всі подробиці відкладалися на той час, коли Джеймс зможе написати ще раз. Але подробиць Ізабелла легко могла почекати. В обіцянці містера Морланда полягало все необхідне, а його честь була запорукою того, що все влаштується добре. А в який спосіб буде забезпечений їхній статок — чи одержать вони земельну власність, чи їм буде наданий певний капітал — мало турбувало її безкорисливу душу. Вона знала достатньо, щоб з упевненістю чекати гідного й швидкого влаштування своєї долі, і її уява незабаром перелетіла до втіх, що супроводитимуть її. Вона смакувала наперед, як через декілька тижнів на неї будуть захоплено витріщатися нові фуллертонські знайомі, як їй будуть заздрити її улюблені давні подруги з Патні, а також уявляла собі, як у неї з’явиться власна карета, нове прізвище на візитних картках і низка блискучих каблучок на пальцях.

Коли зміст листа став усім відомим, Джон Торп, який відкладав свій від’їзд до Лондона тільки до його одержання, почав споряджатися в дорогу.

— Що ж, міс Морланд, — сказав він, заставши її у вітальні одну, — я прийшов з вами попрощатись.

Кетрін побажала йому щасливої дороги. Нібито не розчувши її, він підійшов до вікна, потупцював там, промугикав собі під ніс якусь мелодію і, здавалося, цілком заглибився у свої думки.

— Ви не запізнитеся до Дівайза? — запитала Кетрін.

Він нічого не відповів, але після хвилинної мовчанки його нібито прорвало:

— А це одруження — чудова річ, клянуся честю! Морланд і Белл добре надумали! Як ви гадаєте, міс Морланд? Я б сказав, що це непоганий замір.

— Мені здається, навіть дуже гарний.

— Справді? Оце щиро, їй-богу! У всякому разі, я радий, що у вас немає упередження проти шлюбу. А ви чули стару пісеньку: «Втрапиш на весілля — збирайся на інше»? Сподіваюсь, ви прийдете на весілля Белл?

— Так. Я обіцяла вашій сестрі бути того дня з нею, якщо тільки це буде можливо.

— А тоді, знаєте… — Торп скривився й засміявся вимушеним робленим сміхом, — тоді, знаєте, ми могли б спробувати перевірити, чи є в старій пісеньці якийсь сенс.

— Ви так гадаєте? Але я не співаю. Щасливої вам дороги. Сьогодні я обідаю з міс Тілні, і мені вже час додому.

— Навіщо вам так поспішати? Хто зна, коли ми знову зустрінемося. Хоча я збираюся повернутися сюди через два тижні, вони здадуться мені страшенно довгими.

— Тоді навіщо вам так затримуватися? — відповіла Кетрін, бачачи, що він чекає її відповіді.

— Дякую вам за добрі слова. Добрі й великодушні. Я про них не забуду. У вас, мені здається, більше великодушності й усього такого, ніж у будь-кого. Сила-силенна великодушності, і не тільки великодушності, але ще всього, всього найрізноманітнішого! І ще у вас є… клянусь честю, я не знаю нікого, хто дорівнявся б до вас!

— Бог з вами! У світі багато таких, як я, і набагато кращих.

— Я хочу іще сказати, міс Морланд, що збираюсь невдовзі приїхати до Фуллертона й висловити там, якщо ви не проти, моє шанування.

— Ні, я не проти. Мої батько й мати будуть дуже раді вас бачити.

— Але вам, міс Морланд, сподіваюся, це не буде неприємно?

— Зовсім ні. У світі дуже мало людей, яких мені неприємно бачити. У товаристві завжди веселіше.

— Я дивлюся на це так само, як і ви. Дайте мені, кажу я, невеличку веселу компанію людей, яких я люблю, — аби тільки я перебував там, де мені подобається, і серед тих, хто мені подобається, і до біса все інше! Я щиро радий чути від вас те ж саме. Мені здається, міс Морланд, наші думки чудово збігаються в багатьох питаннях.

— Мабуть, але мені це ніколи не приходило в голову. А щодо багатьох питань, то, правду кажучи, серед них не так уже й багато тих, про які я встигла скласти свою думку.

– Їй-бо, у мене їх не більше. Морочити собі голову тим, що мене не стосується, не в моїх правилах. Мій погляд на речі досить простий. Аби, кажу я, була дівчина, яка б мені подобалась, і затишний будиночок на додачу, і що мені до всього іншого? Багатство для мене нічого не значить.

Я впевнений у своєму прибутку, а якщо в неї нічого немає за душею — тим краще.

— Ви маєте рацію. Тут я з вами згодна. Якщо в шлюбі одна сторона має гарні статки, іншій вони ні до чого. Не має значення, кому вони належать, аби тільки родина була забезпечена. Мені огидно, коли одне багатство шукає іншого. Одруження заради грошей, на мою думку, — найжахливіша річ у світі. На все добре. Ми будемо дуже раді бачити вас у Фуллертоні, коли вам буде зручно.

І вона пішла. Усієї його люб’язності не вистачило б на те, щоб затримати її довше. Вона мала повідомити такі важливі новини й підготуватися до такого важливого візиту, що він не зміг би нічого зробити, щоб примусити її залишитись. І Кетрін заквапилася до дверей, залишивши його розмірковувати на самотині про те, як вдало він висловив їй свої почуття і як недвозначно вона його підбадьорила.

Незнайоме їй раніше хвилювання, яке вона відчула, дізнавшись про заручини брата, дало їй привід думати, що розповідь про цю чудову подію справить таке ж саме враження на містера й місіс Аллен. Яке велике розчарування її спіткало! Коли після багатьох вступних слів ця важлива новина була їм повідомлена, виявилося, що вони її передбачили ще тоді, коли брат Кетрін прибув до Бата. Усе, що вони висловили з цього приводу, полягало в побажанні щастя молодим людям, а ще вони сказали про вроду Ізабелли, коли йшлося про джентльмена, і про вдале заміжжя, коли йшлося про леді. Кетрін вбачала в цьому вельми дивну нечутливість. Однак звістка про те, що Джеймс напередодні таємно поїхав до Фуллертона, не залишила місіс Аллен байдужою. Вона не могла спокійно про це думати. Вона безперестанку ремствувала, що від неї приховали його поїздку, шкодувала, що нічого не знала про його наміри, жалкувала, що не бачила його перед від’їздом і не змогла надіслати з ним доземний уклін його батькові й матері і сердечний привіт усьому сімейству Скіннер.