Нортенгерське абатство

Розділ IV

Наступного дня Кетрін з особливим нетерпінням заквапилася до Галереї, сподіваючись ще вранці побачити там містера Тілні й готуючись зустріти його з усмішкою. Але їй не було потреби усміхатися — містер Тілні не з’явився. У будь-яку годину дня, тоді, коли в Галереї збиралося найбільше людей, там можна було помітити будь-кого, але не містера Тілні. Щохвилини безліч людей заходило й виходило, підіймалось і спускалося сходами, — людей, до яких усім було байдуже і яких ніхто не хотів бачити. І тільки його не було.

— Яке чудове місто Бат, — сказала місіс Аллен, коли вони сіли біля величезного годинника, втомившись від гуляння по залі. — І як було б приємно, коли б у нас тут були знайомі!

Вона досить часто висловлювала це побажання, але й цього разу в місіс Аллен не було жодних підстав сподіватися, що доля буде більш прихильною до неї. Але, як нас учили: «Що б не було, ніколи не втрачай надії», бо: «Будь наполегливим — і збудуться всі мрії», і наполегливості, з якою вона щодня бажала те саме, судилося зрештою дістати справедливу нагороду, бо не минуло й десяти хвилин, як дама приблизно того ж віку, що й місіс Аллен, яка сиділа неподалік від неї і протягом кількох хвилин уважно її розглядала, раптом якнайлюб’язніше звернулася до неї з такими словами:

— На мою думку, мем, я не могла помилитись. Відтоді як я мала приємність вас бачити, минуло багато часу, але чи не Аллен ваше прізвище?

Коли на це питання охоче відповіли, незнайомка повідомила, що її прізвище Торп. І місіс Аллен одразу ж упізнала риси своєї близької подруги, з якою вчилася в одній школі і з якою, після того як вони обидві вийшли заміж, бачилася лише один раз, до того ж багато років тому. Вони дуже зраділи цій зустрічі, як і слід було сподіватися, беручи до уваги, що протягом останніх п’ятнадцяти років їх цілком задовольняло те, що вони нічого не знали одна про одну. Були сказані компліменти з приводу того, що кожна з них чудово виглядає. І, зазначивши, як багато часу спливло відтоді, як вони бачилися, якою несподіванкою є для них ця зустріч у Баті і як приємно побачити давнього друга, вони почали розпитувати й розповідати про свої родини, сестер і кузин, говорячи одночасно, з більшим бажанням ділячись відомостями, ніж їх отримуючи, і майже не слухаючи одна одну. У цій бесіді, однак, місіс Торп мала одну істотну перевагу над місіс Аллен — вона могла говорити про своїх дітей. І, коли вона розповідала про таланти синів і вроду дочок, повідомляла про їхні заняття та плани на майбутнє — що Джон учиться в Оксфорді, Едвард працює на кравецькому підприємстві «Мерчент Тейлорз», а Вільям плаває в морі і що всіх трьох їхні знайомі поважають і цінують більше, ніж будь-кого в цілому світі, — місіс Аллен, яка не мала подібної втіхи і можливості ділитися ними з недовірливою та байдужою подругою, була змушена сидіти мовчки й удавати, нібито вона прислухається до всіх цих материнських звірянь, радіючи, однак, спостереженню, яке невдовзі відкрилося її проникливим очам, що мереживо на ротонді місіс Торп принаймні удвічі дешевше, ніж те, що носить вона сама.

— А ось і мої любі дівчатка! — вигукнула місіс Торп, показуючи на трьох гарненьких дівчаток, які йшли в її бік, тримаючись за руки. — Люба місіс Аллен, я прагну вам їх відрекомендувати. Вони будуть щасливі з вами познайомитись. Найвища — Ізабелла, моя старша. Вона чарівна, еге ж? Інші теж усім дуже подобаються, але Ізабелла, на мою думку, найвродливіша.

Панночки Торп були відрекомендовані. І міс Морланд, про яку на деякий час забули, також була відрекомендована. Її прізвище, здавалось, приголомшило їх усіх. І після кількох люб’язних фраз старша із сестер Торп голосно сказала до інших:

— Як міс Морланд схожа на свого брата!

— Справді, просто копія! — вигукнула мати, а потім кожна повторила двічі чи тричі:

— Я б одразу здогадалася, що це його сестра, хоч би де я її зустріла!

У першу мить Кетрін нічого не могла збагнути. Але щойно місіс Торп і її дочки почали розповідати історію свого знайомства з містером Джеймсом Морландом, вона згадала, що її старший брат нещодавно заприятелював з юнаком на прізвище Торп, який учився з ним у одному коледжі, і провів останній тиждень різдвяних канікул у його домі неподалік від Лондона.

Як тільки все з’ясувалося, панночки Торп виявили найпалкіше бажання познайомитися з нею ближче, бо дружба між їхніми братами вже майже зробила їх подругами, і так далі, і таке інше. Кетрін, якій було дуже приємно це почути, відповіла з усією люб’язністю, на яку лише була здатна. І як перший доказ дружби їй було запропоновано руку старшої міс Торп, яка запросила її пройтися з нею по залі. Кетрін була дуже задоволена своїм новим батським знайомством і за розмовою з міс Торп майже зовсім забула про містера Тілні. Дружба, безперечно, є найкращим бальзамом для ран від розчарувань у коханні.

У розмові вони звернулися до тем, вільне обговорювання яких якнайкраще сприяє раптовому виникненню близької дружби між двома юними дамами, — таким, як убрання, бали, флірт і людські дивацтва. Міс Торп, однак, будучи на чотири роки старшою за міс Морланд і, отже, більш обізнаною, при обговорюванні цих тем мала істотні переваги. Вона могла порівняти бали в Баті з балами в Танбриджі, батську моду — з лондонською, могла пояснити новій подрузі, яку мають вагу зі смаком дібрані прикраси, здогадатись про флірт між джентльменом і леді, які тільки й того, що всміхнулись одне до одного, і серед густого натовпу помітити якого-небудь дивака. Ці здатності викликали в Кетрін неабияке захоплення, бо сама вона була необізнаною з такими речами. І вона пройнялася такою повагою до подруги, яка могла б завадити їхньому зближенню, коли б не жвавість і невимушеність міс Торп, а також її багаторазові запевнення в тому, як вона рада їхньому знайомству, усе це не розвіяло в Кетрін почуття благоговіння перед нею, зберігши в її серці лише палку симпатію до неї. Вони пройшлися по Галереї півдюжину разів, але для зростаючої взаємної прихильності, яка чимдалі міцніла, цього було недостатньо, і міс Торп, коли вся компанія покинула цей заклад, провела міс Морланд до самих дверей будинку містера Аллена. І там вони розпрощалися після ніжного й тривалого рукостискання, з’ясувавши, на взаємну радість, що завтра ввечері вони зустрінуться в театрі, а вранці будуть молитися в одній церкві. Кетрін одразу ж побігла нагору сходами, щоб подивитися з вікна вітальні, як міс Торп віддалялася, йдучи вулицею. Вона захоплювалася ґраційністю її ходи та елеґантністю її постави й сукні, від усієї душі дякуючи долі за те, що вона послала їй таку подругу.

Місіс Торп була вдовою, і не дуже заможною. Вона була життєрадісною доброзичливою жінкою, поблажливою до дітей. Її старша дочка була вельми гарною на вроду, а молодші, уявляючи себе такими ж красунями, як і їхня сестра, наслідуючи її манери та стиль у одязі, були цілком задоволені своєю долею.

Ця коротка характеристика родини потрібна для того, щоб звільнити читача від довгої й докладної оповіді самої місіс Торп про її колишні поневіряння й злигодні, на яку б забракло трьох чи чотирьох наступних розділів, і тоді довелося б сказати про вади домовласників та слуг і відтворювати з усіма подробицями розмови двадцятилітньої давності.