Розділ X

Наступний день минув майже так само, як і попередній. Кілька вранішніх годин місіс Герст та міс Бінглі провели з хворою, яка хоч і поволі, та одужувала; а ввечері Елізабет приєдналася до товариства у вітальні. Однак на цей раз столика для гри в мушку не було. Містер Дарсі писав листа своїй сестрі, а міс Бінглі, сидячи біля нього, спостерігала за цим процесом, час від часу заважаючи йому проханнями приписати що-небудь од свого імені. Містер Герст і містер Бінглі грали в пікет, а місіс Герст — дивилася за грою.

Елізабет зайнялася шитвом, не без цікавості прислухаючись до розмови між Дарсі та його приятелькою. Безперервні похвали з боку міс Бінглі чи то стосовно його почерку, чи то стосовно акуратності рядків або обсягу самого листа — у сполученні з цілковитою байдужістю до похвал, яку виявляв Дарсі, складали цікавий діалог, котрий повністю збігався з уявленням Елізабет про кожного з них.

— Міс Дарсі так зрадіє, коли отримає цього листа!

Він не відповів.

— Ви так незвично швидко пишете.

— Ви помиляєтесь. Я пишу досить повільно.

— Мабуть, протягом року вам доводиться писати дуже багато листів! І ділових — також! Вони видаються мені такими нудними!

— Тож радійте, що займатися ними випадає мені, а не вам.

— Будь ласка, напишіть вашій сестрі, що я скучила за нею.

— На ваше прохання, я вже одного разу це зробив.

— Здається, ваше перо погано пише. Давайте я вам його застругаю. Я дуже добре вмію це робити.

— Дякую, але я завжди сам гострю свої пера.

— Як вам вдається писати такими рівними рядками?

Він промовчав.

— Перекажіть вашій сестрі, що я рада її успіхам у грі на арфі; і, будь ласка, напишіть їй, що я просто в захваті від виконаного нею чудового ескізу столу і що мені він видається набагато кращим за той, який зробила міс Грантлі.

— Може, ви мені дозволите відкласти ваші захвати до мого наступного листа? Наразі я не маю для них належного місця.

— О, це не має великого значення. Все одно я побачу її в січні. А ви завжди пишете їй такі прекрасні довгі листи, містере Дарсі?

— Зазвичай вони довгі, а прекрасні вони чи ні — вирішувати не мені.

— Я завжди вважала, що людина, здатна писати довгі листи, не може писати погано.

— Керолайн! Такий комплімент для Дарсі не годиться, — скрикнув її брат. — Тому що листи даються йому нелегко. Він навмисне підшукує якомога довші слова. Правда ж, Дарсі?

— Мій стиль письма дуже різниться від твого.

— Авжеж! — вигукнула міс Бінглі. — Чарльз пише так недбало! Половину слів він забуває написати, а решту — викреслює.

— Мої думки линуть так швидко, що мені бракує часу висловлювати їх, тому адресати інколи нічого не розуміють у моїх листах.

— Містере Бінглі, — звернулася до нього Елізабет, — ваша скромність усуває будь-яке бажання дорікати вам.

— Немає нічого більш оманливого, — мовив Дарсі, — ніж удавана скромність. Часто за нею криється лише зверхнє ставлення до чужої думки, а інколи — приховане самовихваляння.

— А до якого з цих двох типів ти відносиш мій недавній невеличкий вияв скромності?

— До непрямого самовихваляння, бо в дійсності ти пишаєшся недоліками свого письма, тому що вважаєш їх спричиненими швидкістю твоїх думок і власною недбалістю при висловленні їх у листі; а останнє — на твоє переконання — не будучи похвальним, є зате дуже оригінальним. Той, хто має здатність робити щось швидко, завжди вихваляє цю свою якість, часто не звертаючи ніякої уваги на недбалість виконання. Коли ти казав сьогодні вранці місіс Беннет, що, збираючись покинути Недерфілд, зробиш це за п'ять хвилин, у твоїй уяві це мало бути панегіриком, чимось на кшталт компліменту самому собі. А чи дійсно гідна похвали така поспішність, при якій іде шкереберть дуже важлива справа і від якої немає ніякої користі ні тобі, ні іншим людям?

— Годі, досить! — вигукнув Бінглі. — Це вже занадто: згадувати ввечері всі ті дурощі, що були сказані вранці. І все ж, слово честі, я вірив у правдивість того, що говорив про себе, і зовсім не намагався виглядіти моторним та безтурботним, аби лише сподобатися дамам.

— Може, ти і вірив у те, що говорив; але я зовсім не переконаний, що ти і справді покинув би маєток із такою прудкістю. Твоя поведінка залежала б від випадковості так само, як і поведінка всіх тих, кого я знаю; і коли б уранці, сідаючи на коня, ти почув од свого друга: «Бінглі, краще вирушай наступного тижня!» — то, можливо, ти так і вчинив би — зостався б, а після подальших умовлянь узагалі міг залишитись іще на місяць.

— Цим ви лише довели, що містер Бінглі здатен чинити всупереч своїм звичкам, і тим самим висловили йому похвалу ще більшу, ніж та, на яку спромігся б він сам.

— Я безмежно вдячний вам за те, — мовив Бінглі, — що слова мого друга ви обернули на комплімент піддатливості моєї вдачі. Але боюся, що тим самим ви приписуєте цьому панові те, чого він зовсім не мав на увазі; він бо ж прекрасно знає, що в подібних обставинах я навідріз відмовився б скористатися такою порадою і поїхав би якомога швидше.

— То, значить, містер Дарсі вважає, що поспішність вашого початкового наміру компенсувалася б тією впертістю, з якою ви його виконали б?

— Знаєте, я не зовсім уявляю, про що йдеться. Нехай Дарсі сам тлумачить те, що сказав.

— Тобі хочеться, щоб я тлумачив думки, які ти чомусь вважаєш моїми, хоча я цього ніколи не стверджував. Однак якщо розглядати цю справу так, як подали її ви, міс Беннет, то вам слід пам'ятати, що той приятель, котрий начебто бажав його повернення додому і відкладення від'їзду, пропонував це просто так — без жодного аргументу на користь доречності такого кроку.

— Ага, значить, коли людина швидко і легко погоджується з умовляннями свого приятеля, то це для вас — не достоїнство?

— Коли людина погоджується зі своїм приятелем, не будучи при цьому переконаною, то це не робить честі розумовим здібностям їх обох.

— Здається, містере Дарсі, ви не враховуєте впливу дружби та симпатії. Повага до того, хто просить, часто змушує пристати на прохання, навіть не чекаючи раціональних доказів на його користь. Я не обов'язково маю на увазі запропоновану вами уявну ситуацію щодо містера Бінглі. Ми можемо почекати, доки виникне подібна обставина, після чого матимемо можливість обговорити обережність його подальшої поведінки. Але в звичайних і простих ситуаціях, що виникають між друзями, — коли один умовляє іншого змінити свою думку з не дуже важливого питання, — хіба ж ви подумаєте погано про людину тільки тому, що вона погодилася з чиїмось бажанням, не чекаючи на раціональні докази?

— А чи не краще було б — перш ніж продовжувати цю тему — більш точно визначити міру важливості, властивої цьому проханню, а також міру дружніх почуттів, що існують між сторонами?

— Аякже, — скрикнув Бінглі, — давайте заслухаємо всі подробиці, не забуваючи про їхню відносну висоту та розміри, бо вони матимуть таке велике значення у нашій суперечці, про яке ви навіть і не підозрюєте, міс Беннет. Запевняю вас, що коли б Дарсі не був таким кремезним високим чолов'ягою, то я не виявив би на його адресу і половини своєї поваги. Мушу вам сказати, що в певних ситуаціях і в певних місцях я не зустрічав персони, жахливішої за Дарсі, особливо у неділю ввечері, коли йому нема чого робити.

Містер Дарсі посміхнувся, та Елізабет здалося, що він усе-таки образився, і тому вона не стала сміятися. Міс Бінглі ревно кинулася захищати його від таких недолугих звинувачень і зробила докір своєму братові за те, що той верз такі дурниці.

— Я розумію твій задум, Бінглі, — мовив його друг, — ти не любиш сперечатись і саме тому ти й цю суперечку прагнеш якомога швидше зам'яти.

— Можливо, саме цього я і прагну, бо суперечки надто сильно скидаються на сварки. Якщо ти та міс Беннет відкладете свою суперечку і дочекаєтеся, доки я вийду із кімнати, то буду дуже вам вдячний. Після цього ви вільні говорити про мене все, що вам заманеться.

— Те, чого прохаєте ви, — відповіла Елізабет, — зовсім не буде якоюсь пожертвою з мого боку; а містер Дарсі нехай краще закінчить свого листа.

Містер Дарсі прислухався до її поради і нарешті закінчив листа. Завершивши цю справу, він звернувся до міс Бінглі та Елізабет, аби вони потішили його музикою. Міс Бінглі з готовністю рушила до фортепіано. Її ввічливо попрохали дати Елізабет зіграти першою, та вона так само ввічливо, але рішуче проігнорувала це прохання і всілася-таки за інструмент сама.

Доки місіс Герст співала дуетом разом зі своєю сестрою, Елізабет, гортаючи пісенники, що лежали на фортепіано, не могла не бачити, що містер Дарсі частенько на неї поглядав, і тому плуталася в здогадках — як це вона могла стати об'єктом захоплення з боку такої поважної особи? Та ще дивнішим було б, якби він поглядав на неї саме тому, що вона йому не подобалася. Зрештою, їй не лишилося нічого іншого, як припустити, що було в ній неправильного та гідного осуду (у відповідності з його уявленнями) іще більше, ніж у будь-кому з інших присутніх. Це припущення аж ніяк не збентежило її. Надто мало вона симпатизувала йому, щоб її турбувала наявність у нього симпатії до неї.

Виконавши декілька італійських пісень, міс Бінглі вирішила змінити настрій і заграла жваву шотландську мелодію; містер Дарсі відразу ж підсунувся до Елізабет і запропонував:

— А чи не маєте ви, міс Беннет, сильного бажання скористатися такою можливістю і потанцювати ріл?

Вона посміхнулася, але нічого не сказала у відповідь. Дещо здивований її мовчанкою, він повторив своє запитання.

— О, я почула вас дуже добре, — відповіла Елізабет, — але не могла відразу придумати, що сказати у відповідь. Знаю — ви хотіли, щоб я сказала «так», і тоді б ви отримали задоволення, зневажаючи мій поганий смак. Але я теж отримую задоволення, коли руйную подібні підступні задуми і позбавляю людину можливості повтішатися зневагою. Тому моя відповідь буде такою: я взагалі не хочу танцювати ріл! Тепер можете мене зневажати, якщо маєте таке бажання.

— Та не маю я такого бажання!

Еліза очікувала, що він образиться, і тому була вкрай здивована його галантністю; взагалі-то її манерам була притаманна суміш грайливості з доброзичливістю, і тому важко було уявити, що хтось може на неї образитися; до того ж ніяка жінка ніколи не зачаровувала Дарсі так сильно, як вона. Він дійсно вважав, що якби не низьке походження родичів Елізабет, то небезпека одруження з нею могла стати цілком реальною.

Міс Бінглі помітила (а скоріше — запідозрила) достатньо, щоб відчути ревнощі; тому її бажання позбутись Елізабет лише посилило її велику турботу про одужання любої подруги Джейн.

Вона часто намагалася викликати у Дарсі неприязнь до їхньої гості, розмовляючи про їхній уявний шлюб та плануючи їхнє подальше щасливе життя.

— Сподіваюся, — сказала вона йому наступного дня під час прогулянки серед чагарникових насаджень, — коли ця вікопомна подія відбудеться, то ви не забудете натякнути вашій тещі, що краще їй тримати язика за зубами; якщо вам вдасться — вилікуйте молодших сестер від згубної звички бігати за офіцерами. А ще — якщо мені дозволено торкатися такої делікатної теми — спробуйте усунути одну маленьку ваду вашої дами, а саме ту рису її характеру, яка межує з марнославством і нахабством.

— Ви більше нічого не бажаєте додати до ваших рецептів мого сімейного щастя?

— Звичайно ж, бажаю. Потурбуйтеся, щоб портрети дядечка та тітоньки Філіпс неодмінно причепили в картинній галереї в Пемберлі. Треба розташувати їх поруч із портретом вашого двоюрідного діда, який був суддею. Як вам відомо, вони — представники однієї професії, тільки от працювали чомусь у різних її галузях. Що ж до портрета Елізабет, то, мабуть, доведеться вам обійтися без нього, бо хіба ж знайдеться той художник, котрий спроможеться передати чарівливість отих прекрасних очей?

— Відтворити їхній вираз і справді буде нелегко, але ж можна досить точно скопіювати їхній колір та форму, а також вії — вони такі бездоганно гарні!

Раптом їм зустрілися місіс Герст і сама Елізабет, котрі прогулювались іншою стежиною.

— А я й не знала, що ви збираєтеся на прогулянку, — сказала, знітившись, міс Бінглі, бо не була впевненою — почули їхню розмову чи ні.

— Та ви ж нас просто обдурили, — відповіла місіс Герст, — самі втекли й не сказали нам, що йдете гуляти.

Із цими словами вона взяла містера Дарсі під вільну руку, надавши таким чином Елізабет можливість іти далі самій. Ширина стежки була якраз достатньою для трьох. Містер Дарсі, відчувши, що вона вчинила негарно, тут же сказав:

— Ця стежина недостатньо широка для нашої компанії. Давайте краще вийдемо на алею.

Та Елізабет не мала ніякого бажання залишатися з ними, тому засміялась і відповіла:

— Що ви, не треба! У вас така чудова компанія! Разом ви виглядаєте ще краще. Поява четвертої людини лише зіпсує красу цього видовища. Всього найкращого.

І вона весело подалася геть, а потім, прогулюючись туди-сюди, раділа з того, що через день-два зможе повернутися додому. Джейн уже настільки одужала, що збиралася того вечора вийти на годину-другу зі своєї кімнати.

Загрузка...