Гордість і упередженість

Розділ XXVII

Січень і лютий минули в Лонгберні без подій, котрі були б важливішими за вже згадані: рідко коли траплялося щось цікавіше за прогулянки до Меритона — інколи по багнюці, інколи в холоднечу. З настанням березня Елізабет мала поїхати до Гансфорда. Спочатку вона не надто серйозно ставилася до думки про цю поїздку; але на це, як виявилося, дуже сподівалася Шарлотта, тож із часом Елізабет привчила себе ставитися до майбутньої подорожі з більшою для себе приємністю та з більшою визначеністю. Довга розлука посилила її бажання побачитись із Шарлоттою та послабила її огиду до містера Коллінза. Ця поїздка крила в собі певну новизну, а оскільки при не надто доброзичливому ставленні матері та не надто співчутливому ставленні до неї сестер удома Елізабет почувалася досить некомфортно, то невеличка переміна була б досить бажаною сама по собі. Крім того, ця поїздка дала б їй змогу хоч трохи зирнути на Джейн; коротше кажучи, призначений час наближався, й Елізабет зовсім не хотілося, щоб сталася якась затримка. Однак усе йшло як годиться і зрештою влаштувалося, згідно з початковим планом Шарлотти. Елізабет мала супроводжувати сера Вільяма та його молодшу дочку. Згодом до задуму додалася така приємна річ, як ночівля у Лондоні, і план поїздки з просто гарного перетворився на чудовий.

Єдину неприємність завдавала їй розлука з батьком, котрий, безсумнівно, мав скучати за нею і котрий, коли настав час прощатися, дуже не хотів, аби вона їхала, й тому попрохав написати йому і навіть пообіцяв надіслати листа у відповідь.

Її розставання з містером Вікхемом було винятково доброзичливим, особливо з його боку. Нинішні сердечні справи містера Вікхема не змусили його забути, що Елізабет була першою дівчиною, яка заслужено збудила його цікавість, першою співчутливо вислухала його розповідь, першою викликала його симпатію; спосіб, у який він із нею попрощався й побажав їй приємно провести час — нагадавши при цьому про значущість особи леді Кетрін де Бург і висловивши надію, що їхні думки про неї і про будь-кого завжди збігатимуться, — свідчив про його справжню турботу й зацікавленість, котрі, як здалося Елізабет, завжди вабитимуть її до містера Вікхема і викликатимуть до нього щиру повагу. Вона розсталася з ним, будучи переконаною, що — одружений чи ні — він безперечно залишиться для неї зразком доброзичливості та приязності.

Супутники, з якими вона вирушила в дорогу наступного дня, зовсім не були тими людьми, спілкування з якими могло б змусити Елізабет змінити свою думку про містера Вікхема на гірше. Сер Вільям Лукас та його дочка Марія, доброзичлива, але така ж пустоголова, як і батько, явно були неспроможними повідомити їй щось дійсно цікаве; розмовляти з ними було все одно, що слухати торохкотіння фаетона. Елізабет тішилася, коли люди говорили дурниці, але вона була знайома із сером Вільямом надто довго. Нічого нового про чудесне представлення його при дворі та набуття ним дворянства розповісти він уже не міг, а його люб'язності були такими ж заяложеними та застарілими, як і його розповіді.

Це була подорож довжиною всього у двадцять чотири милі, й почали вони її достатньо рано, щоб прибути на Грейсчерч-стріт до полудня. Коли гості під'їздили до будинку містера Гардінера, Джейн із вікна вітальні спостерігала за їхнім прибуттям, а коли вони ввійшли до коридора, то вона була вже там і радо їх зустріла. Елізабет, пильно придивившись до сестриного обличчя, з полегшенням пересвідчилася, що воно залишилося таким же привітним і так само пашить здоров'ям. На сходах скупчилася зграйка малюків, котрим цікавість із приводу приїзду їхньої кузини не дозволила дочекатись її у вітальні, але котрі не наважувалися підійти ближче, бо, не бачившись з Елізабет цілий рік, вони почувалися сором'язливо. Всюди панували радість і доброзичливість. День пройшов надзвичайно приємно; ранок у метушні та відвідинах магазинів, вечір — в одному з театрів.

Елізабет примудрилася знайти місце поруч із своєю тіткою. Першою ж темою розмови стала її сестра; у відповідь на свої побіжні розпитування вона більше з сумом, ніж з подивом дізналася, що, незважаючи на спроби триматися бадьоро, Джейн часто почувалася пригнічено. Однак резонно було сподіватися, що періоди такого настрою через деякий час щезнуть. Місіс Гардінер повідала Елізабет подробиці візиту міс Бінглі до Грейсчерч-стріт і переповіла зміст своїх неодноразових бесід із Джейн, із яких випливало, що перша, на її переконання, розірвала їхнє знайомство.

Потім місіс Гардінер перемістила увагу своєї племінниці на зраду містера Вікхема і похвалила її за виявлену нею стійкість характеру.

— Але ж, люба моя Елізабет, — додала вона, — що за дівчина ота міс Кінг? Якось не хочеться думати, що він упадає за нею лише з пожадливості, лише заради грошей.

— Заради Бога, тітонько, хіба є різниця у шлюбних справах між пожадливістю та тверезим розрахунком! Хто знає, де закінчується почуття і починається користолюбство? На минуле Різдво ви боялися, що він одружиться зі мною, бо це було б з мого боку нерозважливо, а тепер ви ладні вважати його пожадливим через те, що він упадає за дівчиною, котра має лише десять тисяч фунтів приданого.

— Скажи мені, що то за дівчина — міс Кінг, і я знатиму, що мені про нього думати.

— Мені здається, що вона дуже гарна дівчина. Я не бачу в ній нічого поганого.

— Але ж він не звертав на неї ніякої уваги, аж доки через смерть свого батька вона не стала володаркою чималенького приданого.

— А навіщо звертати? Якщо не мало сенсу завойовувати мою прихильність через те, що я не маю грошей, то з якої радості він мав би упадати за дівчиною, до якої йому було байдуже і яка бідна так само, як я?

— Але ж це якось неделікатно — починати свої залицяння відразу ж після такої сумної події.

— Чоловік, котрий перебуває у скрутних матеріальних умовах, не має часу на ввесь той елегантний декорум, котрий можуть дозволити собі інші люди. Якщо вона не має заперечень, то чому їх мусимо мати ми?

— Відсутність заперечень з її боку не є для нього виправданням. Це лише демонструє, що їй самій чогось бракує — розуму чи такту…

— Гаразд, — вигукнула Елізабет, — судіть, як вам заманеться. Нехай так і буде: він — пожадливий, вона — дурепа.

— Та ні, Ліззі. Я зовсім цього не бажаю. Навпаки — мені б зовсім не хотілося, щоб у мене склалося погане враження про молодого чоловіка, котрий так довго жив у Дербіширі.

— Ось воно як! Якщо це і все, що вас турбує, то моя думка про молодиків із Дербішира є вкрай погана, а про їхніх близьких друзів, що мешкають у Гертфордширі, — не набагато краща. Господи, як вони всі мені обридли! Завтра мені доведеться зустрітись із молодим чоловіком, котрий не має жодної приємної риси, котрий не вирізняється ні розумом, ні манерами. Мабуть, пустоголові чоловіки — єдині, з якими варто знатися.

— Твої слова, Ліззі, недвозначно свідчать про розчарування в чоловіках, тож раджу тобі — не треба ставати такою песимісткою!

Закінчення вистави змусило їх перервати розмову, але попереду на Елізабет чекала приємна несподіванка: дядько та тітка запросили її скласти їм компанію під час розважальної поїздки, яку вони запропонували здійснити цим літом.

— Ми ще не зовсім вирішили, куди саме поїдемо, — сказала місіс Гардінер, — але гадаю, що до Озерного краю.

Для Елізабет приємнішого задуму і бути не могло, тому її згода була швидкою і вдячною.

— Тітонько, люба! — скрикнула вона у захваті. — Як чудово! Я така щаслива! Ви вдихнули в мене нове життя та бадьорість. Прощавайте, розчарування та нудьга! Що таке чоловіки в порівнянні зі скелями та горами? Сильні емоції чекають на нас! А коли повернемося, то ми, на відміну від решти мандрівників, зможемо чітко схарактеризувати все, що бачили. Хто-хто, а ми добре усвідомлюватимемо, звідкіля повернулися, — добре пам'ятатимемо все, що трапилося нам на очі. Озера, скелі та річки аж ніяк не переплутаються в нашій уяві; намагаючись змалювати якийсь краєвид, ми не будемо сперечатися щодо його окремих деталей. Нехай виливи наших перших вражень не будуть такими нестерпними, як у більшості мандрівників.