Гордість і упередженість

Розділ IX

Більшу частину ночі Елізабет провела в кімнаті своєї сестри, а вранці мала приємність дати більш-менш оптимістичну відповідь на розпитування економки, яку прислав містер Бінглі, а потім — на розпитування двох елегантних дамочок, що прислужували його сестрам. Однак, незважаючи на поліпшення, Елізабет довелося надіслати до Лонгберна записку з побажанням, щоб її мати сама навідала Джейн і отримала власне уявлення про стан її здоров'я. Записку відправили негайно, і так само негайно було виконане побажання, що в ній містилося: місіс Беннет, супроводжувана двома наймолодшими дочками, прибула до Недерфілда невдовзі після того, як родина закінчила снідати.

Якби місіс Беннет пересвідчилася, що Джейн загрожує очевидна небезпека, то почувалася б украй нещасною; але вона вдовольнилася тим, що хвороба її дочки тривоги не викликала, і тому зовсім не бажала її швидкого одужання, бо воно могло б спричинитися до її відправки з Недерфілда. Через це вона і слухати не хотіла Джейн, коли та пропонувала відвезти її додому; до того ж аптекар, який прибув приблизно в той же час, теж вважав це небажаним. Місіс Беннет трохи посиділа з Джейн, а потім з'явилася міс Бінглі і зробила їм запрошення, тож мати і три її дочки пройшли до сніданкової кімнати. Зустрівши їх, Бінглі висловив надію, що місіс Беннет застала Джейн у стані, не гіршому за той, на який сподівалася.

— На жаль, це не так, добродію, — відказала вона. — Дочка надто хвора, щоб її відправляти додому. Містер Джоунз каже, що про це ще рано думати. Тож дозвольте нам ще трохи зловжити вашою добротою.

— Відправити додому?! — скрикнув Бінглі. — Про це і думати не слід! Певен, що моя сестра і слухати не захоче про від'їзд.

— Можете не сумніватися, пані, — холодно і чемно мовила міс Бінглі, — доки міс Беннет залишатиметься в нас, за нею доглядатимуть найліпшим чином.

Місіс Беннет уся розсипалась у подяках.

— По правді кажучи, — додала вона, — якби не такі добрі друзі, то не знаю, що з нею і сталося б, позаяк Джейн і справді дуже хвора й почувається дуже погано, хоча виявляє при цьому неабияку терплячість. Вона завжди така, і я ніколи не зустрічала вдачі більш лагідної. Я часто кажу своїм іншим дівчатам, що вони й нігтя її не варті. У вас тут така гарна кімната, містере Бінглі, а вид на оту гравійну алейку просто чарівний. Не знаю, чи є в окрузі місцина, здатна зрівнятися з Недерфілдом. Сподіваюся, що ви не полишите цей маєток просто так — похапцем, хоча й орендували його на короткий термін.

— Усе, що я роблю, я роблю похапцем, — відповів Бінглі, — тому якщо я вирішу полишити Недерфілд, то зроблю це протягом п'яти хвилин. Однак наразі мені здається, що я осів тут надовго.

— Саме цього я від вас і чекала, — сказала Елізабет.

— Ви що, починаєте розуміти мене? — скрикнув він, обертаючись до неї.

— Авжеж! Я розумію вас прекрасно.

— Хотілося б вважати це компліментом, але боюся, що людина, в якій легко розібратися, виглядає жалюгідно.

— По-всякому буває. Якщо людина має глибокий і складний характер, то це ще не означає, що в ній важче або навпаки — легше розібратися, ніж у людині вашої вдачі.

— Ліззі, — вигукнула її мати, — не забувайся і не удавайся тут до вибриків, котрі тобі дозволяють удома.

— А я і не знав, — швидко продовжив Бінглі, — що ви займаєтеся вивченням людських характерів. Це, напевне, дуже цікава справа.

— Так, але найзахоплюючіша річ — це вивчення складних характерів. Саме складність і робить їх цікавими.

— Загалом сільська місцевість неспроможна надати велике розмаїття суб'єктів такого дослідження, — зазначив Дарсі. — На селі ви обертаєтеся в дуже обмеженому і незмінному колі знайомих.

— Але одна й та сама людина змінюється такою значною мірою, що в ній завжди знаходиш щось нове.

— Безперечно! — вигукнула місіс Беннет, ображена тією манерою, в якій він говорив про село. — Запевняю вас: на селі цього аж ніяк не менше, ніж у місті.

Всі були дуже здивовані, а Дарсі трохи подивився на неї, а потім мовчки відвернувся. Місіс Беннет, котрій наверзлося, що вона взяла над ним гору, заходилася розвивати свій тріумфальний успіх:

— Зі свого боку я не вважаю, що Лондон має якісь великі переваги над селом, окрім крамниць та громадських місць. На селі — набагато приємніше, правда ж, містере Бінглі?

— Коли я на селі, — відповів він, — то мені зовсім не хочеться повертатися до міста; а коли я в місті, то виходить навпаки. І село, і місто мають власні переваги, і я почуватимуся однаково добре і там, і там.

— Це тому, що у вас така вдача. Але ж отой пан, — вона поглянула при цьому на Дарсі, — здається, вважає, що село — це взагалі ніщо.

— Та годі, мамо, ви помиляєтеся, — сказала Елізабет, червоніючи за свою матір. — Ти зовсім не зрозуміла містера Дарсі. Він хотів лише сказати, що на селі не зустрінеш такого розмаїття людей, як у місті, і ти мусиш визнати, що так воно і є.

— Серденько, та ніхто й не казав, що це не так. Але ж щодо кількості людей у нашій окрузі, то мало є таких, де мешканців більше, ніж у нас. Я знаю напевне, що ми підтримуємо стосунки з двадцятьма чотирма родинами.

Лише небажання поставити Елізабет у неприємне становище допомогло Бінглі зберегти незворушний вираз обличчя. Однак його сестра була менш делікатною й тому з дуже промовистою посмішкою поглянула на містера Дарсі. Елізабет, бажаючи сказати щось таке, що відвернуло б думки її матері від цієї теми, швидко спитала її, чи не заходила, бува, до Лонгберна Шарлотта Лукас після того, як сама вона пішла провідати Джейн.

— Так, заходила вчора разом зі своїм батьком. Сер Вільям такий приємний, правда ж, містере Бінглі? Такий стильний, такий шляхетний і невимушений! І для кожного в нього знайдеться що сказати. Саме так я і уявляю собі добре виховання; ті ж, хто про себе дуже високої думки і ніколи не зволять відкрити рота, даремно вважають, що саме вони і є гарно вихованими.

— Шарлотта з вами обідала?

— Ні, вона воліла піти додому. Здається, для того, щоб допомогти з приготуванням солодких пиріжків. Що стосується мене, містере Бінглі, то для такої роботи я завжди тримаю слуг, і мої дівчата виховані по-іншому. Але кожен сам собі суддя, а сестри Лукас — дівчата дуже приємні, запевняю вас. Шкода, що вони некрасиві! Ні, я зовсім не думаю, що Шарлотта дуже непоказна! До того ж вона — наша добра подруга.

— Здається, вона — дуже приємна молода жінка.

— Ну що ви, звичайно ж, але все одно треба визнати, що вона негарна. Леді Лукас сама про це часто говорила і заздрила мені, що Джейн така красива. Не хочу хвалитися власною дитиною, але ж і дійсно — не часто зустрінеш дівчину, гарнішу за Джейн. І це всі кажуть, це не лише моя небезстороння думка. Коли їй було тільки п'ятнадцять і ми приїздили в місто до мого брата Гардінера, один пан так закохався в неї, що невістка вже думала: він зробить їй пропозицію, доки ми будемо в Лондоні. Але чомусь він цього не зробив. Може, вона здалася йому надто молодою? Однак він присвятив їй декілька віршів, причому дуже непоганих.

– І на тому його любов і скінчилася, — роздратовано сказала Елізабет. — Мені здається, що така ж доля спіткала не одну палку пристрасть. Цікаво, хто перший здогадався лікуватися від любові за допомогою поезії? Спосіб дуже ефективний!

— Я завжди вважав поезію поживою любові.

— Може — якщо йдеться про любов витончену, міцну і чисту. Будь-що може бути поживою для почуття, що вже встигло зміцніти. Але якщо це лише хирлява і непевна симпатія, то я переконана: вистачить одного гарного сонета, щоб вона віддала Богу душу.

Дарсі лише посміхнувся; а загальна мовчанка, що настала після цих слів, змусила Елізабет тремтливо очікувати — чи не візьметься, бува, матінка знову за своє? їй дуже хотілось якомога швидше щось сказати, але нічого не спадало на думку; тож після нетривалої тиші місіс Беннет знову почала дякувати містеру Бінглі за його доброту до Джейн і вибачатися за ті незручності, що їм завдає ще й Ліззі. Містер Бінглі відповідав невимушено й чемно, що змусило до чемності також його молодшу сестру, котра висловилась, як і належить у таких випадках. Свою роль вона грала не надто вдало, але місіс Беннет цим усе одно вдовольнилась і невдовзі веліла подати карету. Тут наймолодша її дочка наче за сигналом виступила вперед. Протягом усього візиту двоє дівчат увесь час про щось перешіптувались, і в результаті наймолодша з них докірливо нагадала містеру Бінглі, що коли він вперше з'явився в їхній окрузі, то обіцяв улаштувати бал в Недерфілді.

Лідія була високою і впевненою в собі дівчиною міцної статури з добродушним виразом обличчя, що мало прекрасний колір. У своєї матері вона була улюбленицею і завдяки цьому ще у ранньому віці почала з'являтись у товаристві. Вона відзначалася надзвичайною життєрадісністю і природженим почуттям власної значущості, котре переросло в самовпевненість через люб'язну увагу з боку офіцерів, котрі відчули прихильність до Лідії завдяки щедрим обідам, що їх давав її дядечко, а також завдяки її невимушеним манерам. Тому вона без усякої ніяковості звернулася до містера Бінглі з приводу балу і напрямки нагадала йому про його обіцянку, додавши при цьому, що коли він її не дотримається, то не оббереться ганьби на весь світ. Його відповідь на такий раптовий напад прозвучала прекрасною музикою у вухах її матінки.

— Запевняю вас, що я абсолютно готовий виконати свою обіцянку; коли одужає ваша сестра, то, будь ласка, — ви самі зможете назвати точну дату балу. Ви ж не збираєтеся танцювати під час її хвороби?

Лідія заявила, що вона задоволена почутим.

— Так, звичайно! Краще почекати, доки не одужає Джейн, а там дивись — і капітан Картер повернеться до Меритона… А після того, як бал влаштуєте eu, я наполягатиму, щоб еони теж влаштували бал. Я скажу полковникові Форстеру, що коли він цього не зробить, то це буде ганьба на весь світ.

Після цього місіс Беннет із дочками поїхала, а Елізабет відразу ж повернулася до Джейн, залишивши свою поведінку та поведінку своїх родичів на поталу коментарям з боку двох дамочок та містера Дарсі. Жінки почали гудити її, однак, незважаючи на всі ті шпильки, що їх відпускала міс Бінглі з приводу прекрасних очей, їй так і не вдалося залучити останнього до цього заняття.