Шалене танго: істеричний роман

5

Ядзя й Гуцьо примчали на шкільний стадіон буквально в останній момент. Перш ніж дістатися місця, вони вже встигли забрьохатися по кісточки в грязюці. Холодна жовтнева субота виявилася навдивовижу сонячною. Уранці, щойно розплющивши заспані очі, обоє радісно привітали цей факт, тим більше, що перед тим лило цілий тиждень. Але зараз земля віддавала світові те, чого вже не здолала випити. Скрізь було повно калюж. А це означало, що Матч батьків розігруватиметься в складних умовах і радше нагадуватиме боротьбу в грязюці, ніж сімейну розвагу.

Коли Гуцьо повідомив новину, що в школі відбудеться футбольний матч між командами татусів других класів, Ядзя вирішила попросити когось зі знайомих, щоби той поганяв трохи м’яча задля шляхетної мети. Тоді вона ще спала спокійно. Проте невдовзі виявилося, що кандидати на ймовірного татка відпали один за одним, і в Ядзі болісно тьохнуло серце. Улин чоловік їхав на конференцію, а в Сари саме не було під рукою жодного приятеля-шамана. Що стосується біологічного винуватця появи Гуця на світ, то він залишився в настільки далекому минулому, що Ядзі навіть на думку не спало його пошукати. І коли в неї почався звичний мандраж, вона стала перед дзеркалом, голосно переконуючи себе в тому, що зараз залишилося лише декілька сфер, де чоловіки справді необхідні. В усіх інших місцях їх можна успішно замінити. Вона глибоко перевела подих і сповістила засмученому Гуцеві, що особисто з’явиться на стадіоні. Бо що їй, власне кажучи, було потрібно? Тільки спортивний костюм, зручні кросівки й трохи часу, щоб відновити форму. Замість чалапати сходами, вона тепер жваво вбігатиме з покупками на своє горищечко!

Першого дня вона мало не заслабла вже на півдорозі. Її ентузіазм миттєво вичах, проте Ядзя вирішила, що зовсім не обов’язково ставати в цьому матчі королевою нападу. Достатньо трохи побігати по траві, викликати маленький переполох і загальне гарне враження, і якось воно буде. Ядзя ніколи не була фанаткою футболу, а те, що показували час від часу по телевізору, справді не виглядало складним. Найважливіше орієнтуватися, котрі ворота наші, та якомога частіше падати зі стражденним виразом обличчя. Проте з огляду на стан поля, Ядзя вирішила звести кількість падінь до мінімуму.

Вона зітхнула і, провівши сина поглядом, почекала, доки той займе місце на трибуні. Гуцьо сів збоку, у самому кінці, і його насилу можна було побачити за жвавими глядачами. Він наче хотів стати невидимим. Синок від початку був проти її участі в цьому матчі. Він уважав, що це дурна ідея, яка тільки дужче принизить його в очах товаришів. Хлопчина зіщулився й машинально топтав жмутки сухої трави під ногами. За два ряди перед ним сиділа Гладка Надя з гігантським пакетом чіпсів. Глянувши на її широку спину, Гуцьо подумав, що коли б Едзьо нині прийшов з ним сюди, він почувався б значно безпечніше. Проте мама навіть чути про таке не хотіла. Заявила, що вона ще не впала так низько, аби її родинні проблеми вирішував якийсь пенсіонер. Роззирнувся навколо. Хлопець вочевидь був єдиною особою, котра відчувала страх. Усюди панувала атмосфера веселого свята. Дудки, шапочки, транспаранти.

Директриса Підливка могла собою пишатися. Вона завжди ефективно організовувала батьків своїх учнів на спільні заходи. Татусі вже збирали парти, встановлювали у фізкультурному залі неймовірно важкі драбинки й скопували землю за школою. Матусі тим часом краяли власноручно спечені пироги й обмінювалися думками про виховання. Чудово! Кожен знав своє місце, а світ був чітко поділеним на дві сфери впливу: чоловічу й жіночу. І тільки мати цього малого дивака, у якої не було ані м’язів, ані кулінарних здібностей, не належала до жодної з них. Це страшенно дратувало директрису Підливку, бо єдине, чого вона органічно не сприймала, був хаос. Ядзя, яка тинялася поміж татусями й весь час допитувалася, чи не треба їм, бува, допомогти, була вочевидь деструктивним елементом у цій точній суспільній ієрархії. На щастя, чоловіки опинялися на висоті й жоден з них не дозволив видерти собі з рук лопату. Директриса Підливка глибоко дихала, а її сповнене турботи педагогічне серце, гарячково намагалося знайти вихід із цієї незручної ситуації. Нарешті їй спала на думку геніальна ідея! Вона просто повідомила Гуцеві, щоб той не приходив на сьогоднішнє свято. І на тобі, маєш! Мало того, що прийшов, то до всього його прибацана мамця збирається взяти участь у Матчі батьків! Директорка була певна, що її тут-таки чорти візьмуть.

Тим часом Ядзя саме перетнула межу пекла і, незважаючи на те, що коліна в неї тремтіли, серце тенькало, а зуби цокотіли, відважно мовила:

— Привіт, командо!

Команда не відповіла ані «привіт», ані взагалі будь-як, зате всі стояли як бички й витріщалися на Ядзю. Нарешті найпоказніший представник стада висловився від його імені:

— Лялечко, ти, певне, щось переплутала. Ми тут перед матчем розігріваємося.

Справді, на низенькому гімнастичному ослінчику стояла півлітра й екзотичний напій. Декілька татусів терли ледь почервонілі носи.

— Треба трохи дзьобнути для сміливості, — пояснив один з них. — Та й дубак нині добрячий.

Ядзя голосно проковтнула слину, прохаючи подумки, аби їй не довелося пити «штрафну». Зранку така доза могла виявитися для неї убивчою. Але чоловіки, як і личить справжнім джентльменам, більше не звертали на неї уваги. Вони швиденько порозливали решту алкоголю до пластикових стаканчиків, перехилили й дружно гикнули.

Ядзю страшенно вразила синхронність їхніх дій. Якщо на полі ці хлопці згуртуються так само, як у роздягалці, то перемога, вважай, у кишені. Вона сіла на ослінчика біля шафок і почала стягати куртку, залишаючись лише в спортивному костюмі. Хвицьнула ногою й рукою, спромагаючись на щось схоже на блискавичну розминку. За другим разом вона заїхала в лице миршавому здохляку, скидаючи йому з носа окуляри.

— Перепрошую. — Вона посміхнулася, але чоловічок ошелешено кліпав очицями, нагадуючи перелякану курку. Ядзя ладна була заприсягтися, що в дитинстві він прагнув мати шапку-невидимку й донині не розлучився із цією мрією.

Роздягалку вщерть заповнив запах розігрітих чоловічих тіл, пролунав дзвінок. Капітан команди, отой найпородистіший у стаді самець, скомандував:

— Ну, хлопці, шикуйсь. І запам’ятайте, хто здрейфить, того я особисто відма… тобто відлупцюю.

Здохляк вискнув з переляку й заховався за Ядзиною спиною. Цей несподіваний рух привернув увагу капітана команди.

— Окей, лялечко, а ти й досі тут? На мужика хош подивитися?

Бу-га-га! З усіх сторін загримів огидний, вульгарний регіт, і Ядзя на мить подумала, що опинилася на зборах певного політичного угруповання. Вирішила, що коли їй запропонують роботу в обмін на секс, треба линяти. Але зараз треба було дещо з’ясувати.

— По-перше, не звертайся до мене «лялечко». По-друге, я в цій команді так само, як і ти. По-третє, якщо негайно не припиниш цей мобінг і гендерну дискримінацію, я подам на тебе до Європейського суду в Страсбурзі. У мене є свідки.

Окулярник миттєво відреагував:

— Я нічого не бачив! Я лише хочу спокійно дожити до кінця дня!

Саме він і загнувся першим. Щойно вчитель фізкультури дав свисток про початок, болючий копняк у коліно вирубив здохляка із гри. Футболісти обох команд завзято кинулися на м’яч, компенсуючи відсутність уміння подвійною дозою агресії. Дітлашні на трибунах продемонстрували урок нещадного, дикого суперництва, у якому результат анітрохи не залежав від техніки. Суддя метушився на полі, намагаючись приборкати гравців, щедро роздаючи жовті картки. Усе намарне. Директриса Підливка раз-у-раз підносила руку до вуст і ціпеніла від німого обурення, дивлячись на цю варварську демонстрацію ненависті.

Ядзя панікувала більше, ніж під час складних пологів в оточенні лікаря, акушерки й п’ятнадцятьох студентів, які жадібно зазирали їй у промежину. У неї тремтіли ноги й від страху вона просто обливалася потом. Незважаючи на це, вона неодноразово намагалася приєднатися до гри. На жаль, колеги-шовіністи дружно її бойкотували, даючи зрозуміти, що перебування на полі з бабою — надто велика загроза для їхньої честі. Щойно Ядзя наближалася до м’яча, капітан її команди, брутальний кнур із червоною пикою, застережно рохкав, і вона швиденько зникала з поля зору. Усвідомлення власних прав і почуття гідності в присутності цієї розлюченої звірюки миттєво випаровувалися.

Ядзя дуже любила Гуця й страшенно хотіла щось для нього зробити, проте навіть син не міг розраховувати на її геройську смерть на футбольному полі. Тому вона дріботіла по траві, безглуздо кидаючись то в один, то в інший бік, проте з кожною хвилиною дужче переконувалася, що не зможе глянути власному синові в очі. М’яч був для неї недосяжним, і Ядзі залишалося хіба помріяти, щоб вмазати по ньому носаком незручної кросівки. До всього батьки з команди-суперника безсоромно били її по ногах. Отримавши добрячий копняк у гомілку, вона могла хіба що мугикати стару пісеньку Леха Янерки:

Тож вона й хотіла піти. Була певна, що ніхто, крім Гуця, цього б не помітив. Глянула в його бік: син сидів затиснений між галасливими вболівальниками. Навіть звідси бачила, як він нервово обгризає нігті, раз-у-раз відмахуючись від здоровезної дівулі, котра завзято смикала його за шарфик. Хіба ж Ядзя могла його зрадити? Вона-бо знала, скільки сорому довелося йому проковтнути, аби зізнатися в тому, що ця баба, яка так облажалася й виставила себе на посміховисько — його мати.

І враз сталося диво. Повз Ядзю пробіг підтюпцем кнуроподібний капітан і напав на суперника, намагаючись відібрати в того м’яча. Після нетривалої шарпанини, не витрачаючи зайвого часу на обмін компліментами, він стусонув його в живіт, і чувак — беркиць, накрився ногами. У цій ситуації судді довелося перемогти свій страх перед найжахливішим представником неандертальців і показати червону картку. У Ядзі прокинулася надія. Тепер вона точно їм покаже!

Тим часом чоловік, лаючись і погрожуючи всім довкола, почимчикував до трибуни й переляканий Гуцьо побачив, як той гепнувся поруч із Гладкою Надею, усього два ряди перед ним! Хлопець здригнувся, ніби йому шлунок вузлом зав’язався. Він нутром відчував, що таке сусідство не віщує нічого доброго. Цей чоловік лякав його не лише своєю важкою тваринною фізіономією, але й поведінкою, простацькою й галасливою. Власник червоної картки відкоркував пляшку пива зубами, зробив великий ковток і засвистів на пальцях так голосно, що ті, хто сидів поруч, аж підстрибнули. Огрядна дівчинка глянула на мужика з перестрахом. Трохи запопадливо вигукнула, плюючись довкола крихтами чипсів:

— Тату, су-у-упер!

Авжеж, вони були дуже схожі одне на одного. Той самий затятий вираз обличчя, грубі риси, характерне жирне підборіддя. І все ж Надя трохи принишкла, ніби намагаючись нічим не роздратувати батька. Гуцьо насилу відірвав від них погляд, бо гра на полі раптово пожвавилася. Їхня команда перехопила м’яча й розпочала серію гарних передач.

— Давай! Дава-а-а-ай!!! — горлав Надин батько, розхлюпуючи довкола пиво.

Ще кілька метрів — і штрафмайданчик. Гуцьо щосили стиснув кулачки. На жаль, мама не встигла добігти до м’яча, і суддя просюрчав аут для суперника.

— Швидше, незграбо! Дивись, бо молоко в цицьках закипить! — Чоловік, без сумніву, був добряче напідпитку.

— Це його стара. — Надя обернулася й звинувачувально тицьнула пальцем у Гуця. Погляд налитих кров’ю пияцьких очей був настільки пронизливим, що хлопець зіщулився в грудочку. Проте жахливий чоловік утратив до нього інтерес і знову загорлав до Ядзі:

— На груди приймай, на груди! У тебе ж вони, як повітряні подушки! Буфери справжні, га-га-га!

Ті, що сиділи найближче, дехто, певне, від страху, завторували авторові бездушних коментарів гучним реготом. Із кожним вибухом сміху Гуцеве серце стискалося і ставало чимраз меншим, аж перетворилося на висхлу грудочку жалю, що нагадувала котяче гівенце. І тоді трапилося жахливе. Супротивник ударив по воротах, під якими з’юрмилася ціла команда. Голкіпер хотів відбити, і виступив уперед, у глибину штрафного майданчика. М’яч пролетів у нього між ногами й почалася страшенна метушня. Усі гравці кинулися до покинутих воріт, проте найближче виявилася Ядзя. Побачивши, як підлітає м’яч, вона віддано рвонула, і серед усього шарварку й напруги, забила могутній, феноменальний гол… прямісінько у власні ворота.

Важко описати, що зчинилося! Люди кричали, одні раділи, інші лаялися. Гуцьо відчув, як у ньому щось закипає. Увесь жаль і неймовірне розчарування, і сором, і гнів.

— Ти, коза придурошна-а-а!!! — Надин батько загорлав так, що обличчя в нього побуряковіло. — Ти, незграба припудрена!

При цьому мужик силкувався підвестися з місця, проте кілька випитих пляшок пива знерухомили його. І тоді Гуцьо зробив те, про що хвилину тому не міг навіть подумати, аби не впісятися від страху. Підбіг до п’яного негідника і, виючи, як вовченя, з усієї сили встромив йому пальці в ніздрі. Саме так, як учив його Едзьо на випадок, якби малий опинився в безвихідній ситуації. Запхнув їх так глибоко, аж відчув липку, теплу рідину, а по руках потекла кров. Мужик закричав від болю, але не міг нічого вдіяти, бо найменший рух спричинявся до того, що хлопцеві пальці свердлили носа ще глибше. Так вони й застигли в сомнамбулічних заціпенілих обіймах, обоє зашмаркані, замащені сльозами. Тоді Гуцьо отямився й відвернувся. Відступав спершу повільно, уважно роззираючись навсібіч, а потім чимраз швидше. Невдовзі почав бігти так швидко, як тільки міг. Уперед, без будь-якої мети. І мчав іще довго потому, як «швидка» забрала Надиного батька в передінфарктному стані, а його власна мати, плачучи, самотня й засмучена, марно шукала його біля школи.

Вона, нарешті, знайшла його пізно ввечері на подвір’ї, де хлопчик заховався між контейнерами для сміття, нещасний, виснажений. Їй хотілося приголубити й перепросити сина. Проте щойно вона простягнула руку, хлопець схопився і з ненавистю вигукнув:

— Не чіпай мене, чуєш?! Ти нічого не розумієш, усе робиш не так! Мені набридло твоє дурне співчуття, не хочу, щоб ти була мені за батька! Усе, чого я хочу, це щоб ти була нормальна! Я хочу мати нормальну маму, а ти поводишся, як дурнувата!

Ядзя дивилася на нього, абсолютно безпорадна й перелякана. Вона не знала, що йому сказати, і мовчала. Це його тільки дужче розсердило.

— Нічого ти не вмієш! Весь час лише пхаєшся туди, де тебе ніхто не хоче! Чому ти не підеш туди, де тебе хочуть?!

Вона ступила крок до нього.

— Йди геть! — Гуцьо спробував утертися, але тільки розмазав собі соплі по заплаканому личку. — Я тебе теж не хочу!

І залишив її саму в цьому засцяному й сповненому розпачу кам’яному колодязі.

— Ну-у-у, взагалі ми вже набрали людей… — Дівчина знітилася, не знаючи, що відповісти.

Вона дуже добре пригадувала цю жінку. І той рейвах, який зчинився, щойно вона пішла. Режисер так оскаженів, що прослуховування решти кандидатів довелося перенести на інший день. Невпевнено глянула на столик, за яким частина колективу сиділа над розкладеними фотками й графіками, і, як завжди, сварилася.

— Будь ласка, це лише п’ять хвилин. — Жінка наполягала.

Вона була якась пригасла, ніби зіщулена всередині, але водночас дуже рішуча. Відразу стало зрозуміло, що не піде, доки не доможеться свого. Голос у неї був лагідний і прохальний, але погляд суворий і невблаганний.

Асистентка продюсера була страшенно втомлена. Цілісінький день гиркалася з безвідповідальними контрагентами, звукорежисер не приїхав, сценографа взагалі не було. Усі ходили неймовірно напружені, бо поволі почали доганяти, що програма валиться. Якщо зараз вона підійде до режисера й скаже йому про цю набридливу бабенцію, яка вимагає, щоб її вислухали, то він її, певне, по стіні розмаже. Зрештою, вона повинна була оберігати його від додаткових стресів.

Тим часом жінка, що стояла поруч, буквально свердлила її очима. Ні, вона нічого не казала, але в погляді було щось настільки кровожерне, що асистентка відчула себе беззахисним, розірваним бомбою солдатиком серед зграї голодного гайвороння. Бр-р-р… Швиденько підбігла до столика. Схилилася й прошепотіла окулярникові на вухо кілька речень. Той глипнув у бік дверей. Зітхнув, проте підвівся й почалапав до Ядзі.

Протягом кількох хвилин говорила виключно вона. Він чухав голову з виглядом, ніби повинен прийняти рішення про старт ядерної ракети. На його обличчі за весь час розмови не з’явилося й тіні зацікавлення. І лише коли двері за Ядзею зачинилися, він обернувся до колег і здійнявши обидві руки в переможному жесті, вигукнув:

— Yes! Yes! Yes! Маємо обличчя програми!

І трапилося те, що буває так рідко: усі були задоволені. А найдужче Ядзя. Виступить у дурнуватому шоу, аби Гуцьо хоч раз у житті міг нею пишатися!

Авто загальмувало останньої миті. Водій звернув на узбіччя й закурив цигарку. Що це в біса таке, баби лазять, як сонні мухи! Як гепнеш таку в куприк, то аж пір'я літатиме. Кісток не збереш, пофарбуй і викинь. Щоправда, ця баба більше підходила на запчастини, аніж для використання. Глянув на ненормальну, яка раптом вискочила перед самим капотом і, навіть не озирнувшись, помчала навпростець між машин. А цицьки підстрибували в неї так, аж ну! Що вона, у дідька, виробляє? Він аж з машини вихилився, щоб краще роздивитися.

Бо Ядзя, задерши спідницю, намагалася подолати перешкоду у вигляді металевого бар’єра, що відокремлював проїжджу частину від трамвайної зупинки. Махнула ногою й гепнулася просто на купу осіннього, ледь підгнилого, листя. Підмітальник, що стояв поруч, занімів. Щойно, блін, позамітав! Ядзя, змагаючись із довгою спідницею, вигреблася з листя і, квапливо обтрушуючись, застрибнула до «тридцять третього», який мав відвезти її на Телевізійну.

Хай йому грець, знову запізнюється! На додачу якийсь діставучий жартівник, що сидів напроти, почав з неї приколюватися, мугикаючи під ніс:

— «Сів чоловік у автобус, із листям на голові, ніхто не врятує його, і не скаже, о ні».

І бувають такі тварюки, у яких із самісінького ранку гарний настрій! Нечувано! Не поспішає нікуди, жодної тобі гарячки, прокладки йому вчора ввечері не скінчилися й узагалі все great! Ядзя втупилася йому в очі й так само нахабно закінчила популярну колись пісеньку:

— «І всі лише ди-и-ивляться… усі лише дивляться і все»!

Ух, нарешті трамвай зі швидкістю світла, тобто 20 км/год. дістався зупинки.

Ядзя підбігла до рецепції. Там глипнули на її перепустку, чужі лаписька понишпорили в сумочці, і бігом нагору, долаючи три сходинки нараз. Блін, така тут охорона, на цьому телебаченні, що скоро на вході будуть рентгеном перевіряти рогівку й брати зразок ДНК для ідентифікації.

У залі на третьому поверсі продовжувалися збори колективу. Усі учасники танцювального шоу мали побачити своїх партнерів і, заохочувані продюсером, швиденько перезнайомитися. Ядзя лише молилася, щоб їй не дістався який-небудь зануда, що сприйматиме все на повному серйозі. На решту було начхати. Майбутній учитель танців міг виявитися навіть беззубим сіамським близнюком з пірсингом у грудях і відрізаними яйцями.

Ядзя перевела подих і прочинила двері, невідомо вкотре вилаявши себе за спізнення. Проте навіть якби вона зараз з’явилася перед ними гола, верхи на некастрованому жеребці, у супроводі всієї польської кавалерії, на неї однаково ніхто б не звернув уваги. На підлозі вовтузилося двійко чуваків, які нещадно лупцювали кулаками, щедро обпльовували й кусали один одного. Ланцюжок роззяв довколо байдуже спостерігав за розвитком подій. Знімальна група, вочевидь звикла до такої поведінки ексцентричних зірок, вирішила скористатися нагодою й улаштувала собі коротку перерву. Декілька осіб з’юрмилося біля вікна, пожадливо затягуючись цигарками, а решта мовчки споживала принесені з буфету «холодні ніжки». Ядзя ковтнула слинку, бо, як і відома шекспірівська норовлива, мала слабкість до цієї страви. Режисер помітив новоприбулу, поглинув останній шматок і ляснув у долоні.

— Ну-ну… Ципріяне, тут ця священна корова, твоя партнерка, приперла, нарешті, свою дупу.

Любителі вільної боротьби як за командою облишили один одного й почали швидко приводити до ладу вцілілий одяг. Один з них, молодий симпатичний хлопець, підморгнув Ядзі. Він їй відразу сподобався, може, це і є той самий Ципріян? Ім’я гарне й узагалі він супер… Другий репетував, що в нього розірвалися на дупі штани. Перш ніж Ядзі свінуло, що вона вже десь бачила ці сідниці, їхній власник випростався й обернувся. Відразу стало зрозуміло, що уявний беззубий сіамський близнюк, позбавлений яєць, зате з пірсінгом у грудях, був справжнісіньким Роналдо в порівнянні з оцим… паном Шмарком, якого Ядзя особисто обригала в літаку з Лондона.

— О Боже! — зойкнула вона й затулила рукою рота.

— А-а-а! — Усе ще приголомшений нещодавньою сутичкою, Ципріян нервово відступав до вікна. Здається, доведеться з нього вистрибнути, бо схоже на те, що це єдина можливість позбутися поганого сну. Що тут, у дідька, відбувається?

— Приколюєтеся з мене, еге ж? Де тут прихована камера? — Він нервово роззирнувся, невпевнено посміхаючись.

Але ніхто йому не відповідав, усі здивовано дивилися й гадали, у чому справа. Ці двоє точно вже десь перетиналися.

Ядзя спершу хотіла якомога швидше зникнути, вона ще добре пам’ятала, як тоді осоромилася, і зараз, дивлячись просто в очі своєму майбутньому танцювальному партнерові, хотіла запастися під землю. З іншого боку, у ній зростала незрозуміла злість на цього вичепуреного типа, котрий витріщався на неї так перелякано, ніби вона збиралася повторити свій учинок кількатижневої давності. Ядзя перевела подих і, повторюючи подумки, що на світі щогодини хтось гине від протипіхотної міни, відчайдушним жестом простягнула руку.

— Ну, що ж. Життя не складається із самих лише приємностей. Я повинна сказати, що рада знову тебе зустріти або, гм, ще якусь таку саму дурню.

Ципріян здригнувся і, продовжуючи ображатися на весь світ, на паскудну, капосну долю, заховав руки під пахвами й повернувся до присутніх спиною. Ядзя захихотіла, щоб приховати ніяковість. Зрозуміла, що все буде набагато складніше, ніж їй здавалося. На щастя, один з танцюристів із блазенською посмішкою, розрядив атмосферу:

— Ласкаво просимо до нас. Мене звуть Молодий, я темна конячка цього шоу.

Проте прикрий інцидент зіпсував решту дня, учасники шоу й далі були надто приголомшені, аби продовжити працювати. Усіх відіслали додому раніше, порадивши химерній парі прийняти теплу ванну, випити мелісу або, нарешті, покурити травки й розслабитися.

Ципріян ушився блискавично, щоб якомога швидше забути про несподівану халепу. Від самої думки, що йому доведеться танцювати із цією жахливою жінкою, він ледь не плакав. Невже вона переслідуватиме його до скону?!

Ядзя, лізучи по сходах зі швидкістю кульгавої блощиці, була переконана, що сьогоднішня зустріч — це кара за всі її гріхи: сачкування з уроків, крадіжки цигарок у ксьондза-катехита, еротичні мрії про власного перукаря, надмірний апетит, занедбування Гуця, озонову діру, базу в Ґуантанамо й олімпіаду в Китаї… Треба якомога швидше подзвонити дівчатам, інакше вона збожеволіє. Вони зустрінуться й тверезо все проаналізують. І лише потім нап’ються до всирачки. Або навпаки, яка різниця.

Подолавши останню сходинку й минаючи рецепцію, Ядзя помітила, що цей ідіот з голою дупою замість того, щоб іти додому, стоїть з гостесами й «очаровує» їх, звиваючись, наче вугор, якого лоскочуть. Вульгарний, дебільний, неврастенічний мудак!!!