Шалене танго: істеричний роман

Якби в манюній Ядзиній кухоньці було вікно, то зазирнувши крізь нього, ми б побачили підготовку до мандрівки в незвідані далі. Навколо громадилися купи речей, необхідні для виживання за будь-яких умов, у будь-яких кліматичних зонах і за будь-якої пори року. Пляжні в'єтнамки лежали на товстому лижному комбінезоні, а косметичка з усіма причандаллями сусідила із праскою й електричним чайником. Той, кому невідомі глибини психіки жінки, яка збирається в дорогу, міг би подумати, що зазнавши неймовірного приниження на очах мільйонів телеглядачів, Ядзя саме збирається в добровільне вигнання куди-небудь у Перуанські Анди.

— О ні! Я категорично заявляю, що ти нікуди не поїдеш без цих елегантних трусів!

Сара взяла мереживні стрінги й кумедний пояс для панчіх і все те запхнула назад до велетенської туристичної торби, яка вже тріщала по швах.

— Але я в них не влізу. Крім того, я взагалі не планую там ніякого роздягання, ви що, подуріли? — Ядзя докірливо глянула на подруг.

— Не планує, не планує… — передражнила її Уля. — Гадаєш, я планувала трьох дітей? Окрім того, навіть якщо із цього нічого не вийде, то ти почуватимешся в таких трулях дуже сексуальною.

— Передусім відчуватиму, як вони врізаються мені в дупу. — Ядзя знову глянула на куценький клаптик тканини між двома мереживними смужками. — Подумати лише, у мене колись була така попа…

— У кожної з нас була. — Сара змагалася із блискавкою на сумці. — Коли ми щойно народилися!

Вони товклися утрьох ще відучора, з перервою на короткий сон уночі, так, неначе від цієї поїздки залежала доля всього людства. Хоча це мала бути звичайнісінька вилазка з ночівлею в затишному готельчику. Метою цієї ескапади був спільний відпочинок і покращення стосунків Ципріяна та Ядзі.

Коли три дні тому він з’явився в неї на порозі з букетом осінніх хризантем, у Ядзі майнула думка, що він напевне жартує й зараз на додачу запалить цвинтарну свічку, аби наочно підтвердити її незворотній кінець для публіки.

Ципріян довгенько не міг отямитися від шоку, викликаного усвідомленням того, що приміщення, у якому вони знаходяться, це не передпокій і не комірчина для віників, а нормальна Ядзина квартира. Кинув куртку на диван, перевів подих і роззирнувся помешканням.

— Як ви тут поміщаєтеся? — У його голосі вчувалася непідробна стурбованість.

— Намагаємося компенсувати тісноту квартири розширенням внутрішнього простору. — Ядзя збентежено посміхнулася й зачинила вікно, бо знадвору війнуло вечірнім холодом.

— Замерз?

— Ага. — Ципріян хухнув у долоні. — Погода нині пиздувата.

Згори почулося єхидне хихотіння Гуця. Лише тоді Ципріян його помітив.

— Е-е-е… тобто холодно. Дай п’ять на десятку, старий! — Потиснули руки.

— Ми саме збиралися повечеряти. Приєднаєшся до нас? Нічого особливого, звичайний супчик із сочевицею й чилі…

— Супчик-дупчик! — вигукнув малий, зістрибуючи зі свого ліжка.

Ципріян засміявся, а доки Ядзя змагалася за завісою з каструлями, він переконався в просторово-організаційному таланті господині. Його шафа здавалося, була більшою, ніж це горищечко. Підвісити під стелею гамак для хлопця здалося йому дуже мудрим розв’язанням проблеми, він і сам із задоволенням застрибнув би туди, пригадавши власні хлоп'ячі мрії про хатку на дереві.

— Як справи, віршомазе? — запитав він, підморгуючи. — Прочитаєш мені щось новеньке? Приємно час від часу послухати сучасну поезію.

— Це був Норвід.

— Норвід чи не Норвід, що занадто, то шкідливо. — Ципріян заголосно кахикнув, аби приховати власне невігластво.

Ядзя принесла тарілки, і якусь хвилину всі їли мовчки. Розігрітий суп був надзвичайно смачним. Гарячий і запашний, він мав пікантну гостроту. На якусь мить у ділянці мозку Ципріяна, котра відповідала за пам’ять, промайнули приємні відчуття. Цей смак несподівано переніс його в інший час і простір, якийсь хлопчина тинявся подвір’ям у червоних колготках і зішкрябував з кам’яних східців засохлий курячий послід. Дивно… це ніби повернутися з війни й знову опинитися під теплою периною дитинства.

Коли на денці залишилися самі лаврові листки, Ципріян кахикнув і промурмотів довгий і незрозумілий монолог, з якого випливало, що:

— він просить у неї пробачення за свої непродумані слова;

— він засерйозно поставився до їхнього останнього виступу, а це ж бо лише конкурс;

— глядачі її люблять;

— без неї програма втрачає свій шарм;

— вона внесла у його життя щось нове;

— і взагалі, він запрошує її на вихідні до Казимежа, аби вони помирилися.

Усе це сталося так несподівано, що перш ніж Ядзя встигла опам'ятатися, Густав зіскочив зі своїх нар і почав канючити: «Ну, мамо, ну погоджуйся, погоджуйся!». До того ж Ципріян сяйнув білозубою посмішкою й глянув на неї, немов поранений олень, і Ядзя вмент забула про всі свої принципи, особливо той, щоб ніколи й за жодних обставин не пробачати чоловікові, котрий хоч раз її образив.

Отож зараз вона стояла, схвильована, як гімназистка, і чекала, доки альфа-самець приїде по неї своєю понтовою червоною тачкою. Через кілька хвилин на вулиці залунав клаксон. Дівчата, які, звісно, були поряд із Ядзею в цей історичний момент, кинулися до вікна.

— Ну знаєш! — обурилася Уля. — Він що, піднятися нагору не може, сигналить, як до собаки!

— Мені це не подобається! — насупила брови Сара.

— Ой, припиніть мене накручувати, добре?

Ядзя швидко схопила сумку, цмокнула Густава в око й за мить її кроки застукотіли на сходах.

Причаївшись за фіранкою, Едзьо ще довго стояв біля вікна потому, як спортивний автомобіль зник за рогом. Тоді обернувся, витяг з буфета домашню горіхову настоянку. Налив півсклянки, випив одним духом, а тоді впав у крісло. Старе й скрипуче, як і він сам.

Пансіон «Затишок» приліпився на краю схилу й виглядав, як архітектурна примха якогось фантаста. Кожне вікно було іншої форми, а окремі поверхи демонстрували різні стилі: неокласицистичний перший поверх, сецесійний другий і шалений постмодернізм піддашшя. Перш ніж поселитися у двох одномісних номерах, відокремлених один від одного спільною ванною, вони двадцять хвилин прочекали адміністратора. Тихенько шелестіли старосвітські букети з будяків, які були оздобою інтер’єру. Залагодивши формальності, вони піднялися догори крутими, скрипучими східцями, вистеленими килимовим покриттям. Ядзя відчинила двері до свого номера й відчула себе «коханкою француза». Вона вочевидь опинилася в борделі з belle époque. На вікні висіли важкі штори, а заслане червоним покривалом ліжко відбивалося у велетенському дзеркалі над ним. У кутку стояла розпусна ширма з індійськими мотивами тантричного кохання. Ядзя зазирнула до шухляди тумбочки, сподіваючись побачити там якийсь старомодний гігієнічний посібник, але всередині виявилася лише фірмова ручка й порожня пляшка з-під мінералки.

Ядзя подумки усміхнулася. Щоразу, ночуючи не вдома, у чужому ліжку, вона задумувалася над його історією. Дивлячись на матрац, запитувала себе, чого він набачився й начувся за своє довге життя. Негайно покартала себе за такі думки й зійшла додолу.

Хоча надворі западали сутінки, вони вирішили прогулятися перед вечерею. Розім’яти кістки й побалакати трохи. Усю дорогу обом довелося подолати мовчки. Виявилося, що «Мазда», як і її власник, виглядала круто лише зовні, а всередині крився добряче знищений механізм. Нестерпне ревіння несправного глушника унеможливлювало будь-яку розмову. Їдучи сюди, вони лише перезиралися, ніби побоюючись, що зараз хтось із них передумає й захоче повернутися до Варшави. Гуляючи порожнім о цій порі року бульваром, вони неквапом обмінювалися короткими репліками й раз у раз жартували. Ципріяна полишило нестерпне напруження, пов’язане зі спритно вигаданою роллю. Зараз у нього б точно не вийшло вдавати романтичного зальотника. На щастя, швидко з’ясувалося, що Ядзя не належить до того типу жінок, котрі очікують від чоловіків постійного обожнювання й зацікавлення. Саме через це він був їй вдячний, бо з подивом зрозумів, що почувається з нею спокійно й невимушено.

Ядзя теж помітила цю зміну. Зараз, далеко від Варшави, цього невсипущого ярмарку марнославства, Ципріян здавався їй зовсім іншою людиною. Без постійного напруження, готовності дати інтерв’ю чи автограф або сфотографуватися, він перетворився на звичайного й навіть симпатичного хлопця. Звісно, зірок він з неба не хапав, але, як сам їй зізнався, освіту здобув швидко й болісно, а потому вже тільки танцював.

Тож переодягаючись перед дзеркалом, влазячи в чорну вечірню, жахливо незручну сукню, Ядзя подумала, що може, їм удасться разом пережити найближчу добу в доволі дружній і приємній атмосфері.

— Подумати лишень, у дитинстві я зістрибував з велосипеда й переносив равликів на другий бік вулиці, щоб їх ніхто не переїхав… — замислено проказав Ципріян, запихаючи до рота великого слимака, намастивши його маслом із пряною зеленню.

Сидячи за столиком у затишному куточку ресторану, вони віддавалися найприємнішому заняттю, яке вигадала природа — смакуванню їжі. Ядзя, страшенна ласуха, опинилася в пастці. З одного боку, вона повинна сидіти на дієті й узагалі утримуватися від усього смачненького. З іншого, зазирнувши в меню, вона відчула непогамовний апетит. Тут були й реберця з медом, і відбивні з ягняти по-міланськи, і лосось під бешамеллю, і навіть печінка із цибулькою по-домашньому. На жаль, не для пса ковбаса… Тим більше, що на закуску вона вже замовила оселедця в олії. Ядзя голосно проковтнула слинку, завзято змагаючись із власною слабкістю. І коли вона майже зі сльозами на очах уже збиралася замовити низькокалорійний салат зі знежиреною фетою, поряд пролунав добре знайомий, претензійний і ледь гугнявий голос:

— О-о-ох, я ледь жива… Кондуктор у потязі немилосердно мене мучив. Запросив до службового купе й довелося всю дорогу розповідати йому про життя зірки. Нарешті він подзвонив доньці й буквально примусив мене щось їй сказати, кошмар!

Жінка млосним рухом опустилася на вільний стілець і відкинула довге волосся.

— Е-е-е, Венера??? — Ядзя застигла з ласим шматочком оселедця біля рота.

— Ве-ре-на. — Власниця незвичного імені з помітним роздратуванням виправила цю фройдівську обмовку.

Холера, що відбувається? Ядзя здивовано глянула на Ципріяна, але той, наче нічого не трапилося, проковтнув свого останнього друга дитинства й весело помахав офіціантові.

— Можна подавати гаряче? Ви вже вибрали? — Молодий хлопець, уклоняючись, блискавично підійшов до зіркових гостей.

— Принесіть, будь ласка, прибор цій пані. А я з'їв би лосося, але без часнику.

Офіціант уклонився й звернувся до Верени.

— Ну, я сама не зна-а-аю… — Вона нестерпно розтягувала склади так, що це викликало в усіх нормальних людей бажання її прибити.

— Може, бульйон? Або ні, ненавиджу, коли там плавають скалки жиру.

— У нас чудовий український борщ. Вегетаріанський.

— Ні-і-і… принесіть півпорції салати. Без соусу, лише скропіть лимонним соком.

— І..? — Офіціант замовк, очікуючи продовження замовлення.

— І дякую. — Жилава красуня подарувала йому млосний погляд, а тоді відпила ковток води із кришталевої склянки. Ядзиної.

Ядзя, яку дещо вивели з рівноваги, протягом кількох хвилин розраховувала, що такий несподіваний збіг обставин матиме якесь раціональне пояснення. Проте нікого, крім неї, ця ситуація не здивувала. Вона почала розуміти безжальну правду. Усе було заплановане заздалегідь, а Ципріян не збирався її весь час розважати. Він, напевне, вирішив провести вихідні в набагато приємнішому товаристві.

У Ядзі поступово зростала лють. Вона в жодному разі не сприймала цю поїздку як побачення, але попри все, хіба це чесно? Можна було попередити, що незабаром до них приєднається цей умираючий лебідь на рахітичних ніжках… Вона ж бо не мала нічого проти. Принаймні не розраховувала б на… Отож бо, вона й сама не знала, на що. Що ж, зараз вона могла мати претензії виключно до себе самої, бо як остання дурепа мордувалася в незручних шпильках і немилосердно тісному корсеті з ефектом схуднення, тоді як навіть кульгавий пес не звертав на неї найменшої уваги. Ну, коли так, то вона собі ні в чому не відмовлятиме:

— Будь ласка, номер шість у меню.

Офіціант іще раз перепитав, чи справді Ядзя замовляє саме це, і зник у кухні. Коли він з’явився вдруге, цього разу із заставленою тацею, минула ціла вічність, а ці двоє вуркотіли собі, наче двійко голубів, котрих оминув пташиний грип.

— Ви просто чудо! — Хлопець у білій службовій формі навіть насмілився висловити власну думку. — Минулого разу голяшку в пиві з горохом і вудженою грудинкою в нас замовляла жінка років п’ять тому! Це була Ангела Меркель, ще до того, як стала канцлером, — гордо проказав він, ставлячи перед Ядзею паруючу тарілку з велетенською порцією м’яса, по якому стікав золотавий жир.

— А-а-а-а-а-а!!!

І вечеря пішла коту під хвіст, бо вгледівши величезний шмат свинини, вкритий подекуди рум’яною хрусткою шкіркою, Верена мало не знепритомніла й довелося повертати її до тями.

Ранок виявився для Ядзі таким самим кошмарним, як і попередній вечір. Вона заснула лише на світанку. Спати заважала не лише нестравність після спожиття улюбленого делікатесу пані канцлер, але й голосні та непристойні вигуки й постогнування, що долітали з кімнати Ципріяна й спільної на два номери ванної. Не було жодних сумнівів, що саме він репетирував із Вереною, а одного разу (Ядзя голову б дала відрубати), вони примудрилися зробити це навіть під душем!

Перш ніж вони лягли в ліжко, Верена спрямувала на коханця акриловий кіготь і поставила найненависніше для всіх чоловіків запитання:

— Ти мене більше не кохаєш?

— Перестань дуріти, ти ж сама мене покинула.

Верена розлючено підвелася.

— Можна було хоч раз сказати щось хороше, перед тим, як ми почнемо кохатися! Чи зараз ти залишаєш компліменти для свого нового ідеалу жінки, га? Зізнайся, тепер тобі до вподоби гладухи?

Ципріян підійшов до неї й пригорнув. Зблизька Верена видалася йому постарілою й знищеною. Відчайдушно стирчали надміру худі лопатки. І взагалі вона вся була якась суха й гостра.

— Дай спокій, — лагідно мовив він. — У тебе ж є твій продюсер.

— Не змінюй тему! Ти біля неї скачеш, ніби в тебе яйця горять. Зрештою, я й сама можу в неї про це запитати.

І рушила до дверей, проте Ципріян виявився швидший. Обійняв її міцно, боячись, що та зараз влаштує скандал. Гарячково прикидав, як вийти із цієї ситуації так, щоб і вовки ситі, і вівці цілі. Аби було і вашим, і нашим. Якщо Верена зараз увірветься до Ядзі й влаштує сцену ревнощів, та покине програму, а Ципріян може замовляти собі труну. Що ж робити? Він зітхнув і з важкою душею втаємничив Верену в усе. Та довідалася, що завдання Ядзі — грати в програмі роль цапа-відбувайла, а він має стежити, щоб вона ні про що не здогадувалася й нормально виглядала.

А потім вони зайнялися зовсім іншими речима. На жаль, усе йшло якось важко, бо невідомо чому щоразу, як худі Веренині ребра впивалися Ципріянові в тіло, він думав, що із Ядзею це було б набагато краще. Бо вона ж значно… повніша, і повинна бути приємнішою на дотик.

Ядзя прокинулася зі спухлими повіками, проте встигла помітити, що годинник показує чверть на одинадцяту. Отже, вона проспала сніданок і, мабуть, не один оргазм за стіною. Казкове перебування в «Затишку» закінчувалося, треба було повертатися до власної казки. Миючись у ванній, вона дійшла висновку, що власне кажучи, нічого не сталося. Вони приїхали із Ципріяном як двоє чужих людей, яких об’єднує лише бізнес, і так само виїжджають. Нічого не змінилося і, зрештою, сальдо цих вихідних залишається додатнім. Могло бути й гірше.

Помахала рукою адміністратору і, тягнучи свою напхану сумку, швидко вибігла на ганок.

Хоча Ципріян уже розігрівав мотор, Ядзя зупинилася, як укопана, й не могла рушити з місця. Поруч із водієм сиділа Верена й змагалася з волоссям, силкуючись запхнути його під золоту, вигадливо накручену на голові, хустку. Помітивши Ядзю, вона нещиро посміхнулася до неї й повернулася до свого заняття. Тим часом водій з стурбованим виразом обличчя вийшов із машини.

— Дурного робота. Утрьох ми не помістимося…

Він стояв перед нею як побитий пес, і йому справді було прикро. Ядзя теж почувалася як остання дурепа, та ще й це бісове око знову почало сіпатися.

«Хоч би він не помітив, хоч би не помітив», — подумки благала вона. Ядзя не знала, що, власне кажучи, їй робити. Може, влаштувати йому сцену? Таку, щоб не було мало? Так, зараз вона йому тут влаштує справжню бойню!

Але замість того сказала:

— Нічого страшного.

Усе життя вона так казала. Нічого страшного, мамо, що ти підкинула мене на виховання тітці. Нічого страшного, дорогенький, що ти кидаєш мене й залишаєш саму з дитиною. Нічого страшного, що ви вкрали мій проект. Нічого, блін, страшного, що всі ви чхати на мене хотіли!

— Повернуся потягом… — закінчила вона, усміхаючись.

— Справді? — спитав задля годиться Ципріян і галантно цмокнув її в щічку.

Із полегшею повернувся до машини. Перш ніж він рушив, Верена опустила шибку й крикнула в її бік:

— Збережи квиток, телебачення поверне тобі гроші! Па-па!

Машина рвонула з місця, а Ядзя залишилася сама як палець, поволі усвідомлюючи гірку правду про те, що ця поїздка була всього лише маркетинговою ідеєю продюсера, профінансованою з бюджету програми.

Чекай, чекай… А на що ти, власне, розраховувала? На романтичну love story зі струнним квартетом і перстеником у келиху із шампанським? Звичайна робота, от і все. До того ж понаднормова. Можна було сердитися на себе лише з однієї причини: коли хтось поводився по-свинському, вона не говорила про це вголос, а навпаки, наче добра тітонька, швиденько надягала на свиню мереживо.

Навіщо, хай йому біс, вона сама зробила все, щоб вийти із цієї незручної ситуації, навіщо полегшила йому відступ? Треба було стояти й дивитися, як Ципріян безсило звивається й кумекає, що йому робити. Зрештою, це ж була його ідея.