Оповідання

У Гавані, втеча

Офіцер КДБ Юрій Горін уважно слухав інформаторку.

– Ні, компаньєро, - казала та іспанською, - "Чіка" із темним волоссям ходила до нього вже тиждень. Я не повідомляла Вас, бо думала: чіка - росіянка і знає, що робить. То не є моя справа слідкувати за комуністами, особливо з Русії. Але два дні тому з'явилася ота білявка...

– Продовжуйте, компаньєра, - заохотив Горін.

– І я подумала: що дві комуністки можуть так довго робити у компанії класового ворога? Тоді почала придивлятися.

– Далі?

– Одного разу вони забули зачинити двері. Я зазирнула... Ке венгуенца! - із обуренням гукнула вона. - Всі троє були голі! Уявляєте собі, компаньєро?

Горін уявив.

– Сеньор колишній власник ліг на підлогу. Білявка лягла поруч, але у іншому напрямку. Вона поставила свою "чучу" біля рота сеньора. Який сором! Інша "чіка" теж лягла: вони тепер складали трикутник. Вона поставила свою "чучу" біля рота білявки, а сама взяла до рота пеніс сеньора колишнього власника. І ці безстидники почали пестити одне одного ротами - одночасно. Клянуся революцією, компаньєро, все так і було!

– Потім? - спитав Горін. Ця історія цікавила його все більше.

– Отримавши насолоду, вони пійшли до ванної кімнати і почали мити одне одного. Вони часто миються, компаньєро! Зовсім не економлять газ, потрібний для революції!

– Це дуже зле, - засудливо похитав головою Горін. - Природні ресурси - запорука комуністичного будівництва.

– Потім дві чики про щось говорили мовою, яку я не розумію. Гадаю, що російською. Сеньор мовчав, тільки іноді щось казав іспанською. Мені здається, що він робить вигляд, ніби нічого не розуміє, а насправді прислухається до їхніх слів...

– Цікаво, дуже цікаво, - зауважив Горін.

– З першою "чікою" сеньор розмовляв якоюсь не зрозумілою мені мовою. Але то була не російська, компаньєро!

– А яка?

– Я не знаю. Але сеньор колишній власник колись казав, що він украіньано. Може це ідіома де Украніа?

– Незмовірно... - сказав Горін російською. - Втім...

Раптом у його пам'яті з'явилася стара формула: "український буржуазний націоналіст". Але тут, на Кубі? Втім, факти не залишали місця для сумнівів. "Галина ж з Полтави, - пригадав він. - Полтава - це УРСР. Та й прізвища у неї Гнатенко..."

– Але у присутності білявки вони розмовляли лише іспанською, - казала інформаторка, - а ту іншу мову не згадували. Ніби щось приховували від неї.

"Треба якнайбільше фактів, - подумав Горін, - Кожна деталь..."

– ...Ось я й кажу, компаньєро. Перша "чіка" переконувала білявку щось зробити. Та, здається, соромилась. Але потім погодилась. Тоді сеньор зняв з себе брюки, і я побацчила його пеніс. Білявка невпевнено стала перед ним на коліна. Спочатку вона взяла пеніс у руки і почала його роздивлятися. Потім почала гратися з ним пальцями. Від цього пеніс сеньора напружився, став великий і твердий. Тоді підішла перша "чіка", поклала руку білявці на голову і легенько штовхнула уперед. Вона щось сказала російською. Білявла поцілувала пеніс сеньора губами. Потім торкнулася його язиком. Потім - о компаньєро! - почала вилизувати його від початку до самої голівки. І потім взяла його до рота.

Горін уважно слухав.

– Спочатку білявка спробувала засунути до рота цілий пеніс. Але він виявився завеликий і вона ледь не вдавилася. Тоді випистила частину пеніса на волю, Залишина у роті тільки голівку. З того, як рухалися її щоки я зрозуміла - білявка тримала голівку руками і лизала її зсередини.

Горін важко дихав.

– Але перша "чіка" знов підішла. Вона витягла пеніс з рота подружки і стягнула з нього шкірку. Аж потім знов поклала до рота білявки. А сама почала цілувати сеньора колишнього власника у губи. А сеньор опустив руку на її "чучу" і почав її гладити. А іншою гладив сідниці цієї жінки. І я зрозуміла, що сеньор кінчає. Білявка трохи злякалася, і хотіла випустити пеніс, але перша "чіка" - з темним волоссям - знов притримала її голову - і та почала ковтати сперму, що лилася до її рота. У цей момент, чорненька стала на коліна поруч з нею, відібрала в неї пеніс і поклала вже до свого рота, злизуючи залишки сперми. І тоді ці дві "чіки" лягли на підлогу удвох, так, що "чуча" кожної була напроти обличчя іншої. І почали лизати одна одну.

– Потім? - видавив з себе Горін.

– Потім вони знов помилися - усі разом - і десь пішли. Вони про щось говорили, але я запам'ятала лише одне слово - як же ж воно? Здається, "аеропорт"...

Горін напрягся. Змова. Буржуй спокушає двох радянських пілоток і примушує видати військові таємниці! Втім, може це й збіг обставин? Може емігрант просто хотів побавитися? А дівчата не виявилися морально стійкими? Раніш ніш повідомляти когось, треба розібратися самому. Може все обійдеться? А може він, Горін, розкриє серйозну справу і отримає орден Леніна?

Але тепер він не міг думати як треба. Він був занадто збуджений. Що робити?! Що? У пошуку відповіді, він озирав кімнату. Його очі зупинилися на інформаторці. Не розуміючи, що робить, він підійшов до жінки і спустив брюки. Швидким нервовим рухом він вставив пеніс до її рота.

Інформаторка не звикла сперичатися з начальством. Раніш, ще коли вона працювала прислужницею у плантаторському будинку, вона без жодних сперичань виконувала будь-які прохання старого пана. За першим його натяком вона йшла за ним до кабінету і нахилялася, підводячи довгу спідницю. Або сідала на масивний дерев'яний стіл і розводила ноги. Або старанно пестила його руками чи ротом.

Тепер, коли революція стільки зробила для неї, коли товариш Кастро подарував кімнату у центрі Гавани (їй, селянці!), коли революсіонаріос призначили її депутаткою міської ради, коли за співпрацю із КДБ росіяни надсилали їй спеціальний продовольчий пакет, вона не могла відмовити комуністу... а тим більше такому ввічливому компаньєро.

Горін тримав руками її голову. Його член виходив і знов заходив до її рота. Він брав її у рот наче у піхву - різко, нервово, жорстко. І вона старанно відповідала на його рухи.

Горін швидко кінчив, примусивши жінку проковтнути сперму.

– Нікому не кажіть про те, що сталося, - суворо наказав він.

– Я розумію, компаньєро, - серйозно сказала та. - Це потрібно для революції. Чоловіки не можуть без жінок... Навіть, коли вони комуністи. Це мій революційний обов'язок, компаньєро!

Горін вийшов з кімнати. Треба було поспішати. Треба якнайшвидше все перевірити. Аеропорт... найпростіше було б зателефонувати кубінським колегам, щоб вони оточили об'єкт і затримали трьох коханців. Але він занадто добре розумів: те що сталося будуть вважати його особистим пропахунком. Чим менше людей про нього знатиме, тим краще. До того, можливо, що вся ця "змова" - плід його фантазії... Він добре знав Гульнару Рахімову. Ця дівчина щиро вірила у комунізм, у радянську владу... Навряд чи вона стала б свідомо допомогати ворогові. Якби тільки з нею поговорити!

Горін сів до службової машини.

– До військового аеропорту! - гукнув він водієві.

Машина поїхала старою Гаваною. Вона рухалася повільно, надовго зупиняючись біля світлофорів, поступаючи шлях автобусам...

– Швидше! - гукнув Юрій.

– Але ж тут такий рух! - запротестував водій.

Горін дістав пістолет і притулив дуло до його потилиці.

– Зараз чотири сорок п'ять, - сказав Горін. - Якщо за тридцять хвилин ми не будемо на місці, я пристрілю тебе, як скаженого пса. Питання є?

Водій натиснув на газ.

Горін дивився на водія. Він міцно тримав у руці пістолет. Він бачив, як довге холодне дуло торкаються людського тіла. Цілком несвідомо він почав водити пістолетом по широкій потилиці водія. "В жінок це ерогенна зона, - чомусь подумав він. - А в чоловіків?"

Щоразу, коли Горін діставав зброю, його охоплювало якесь хвилювання, якесь незвичне збудження. Він міг хвилинами сидіти у кімнаті, торкаючись свого пістолета. Чистячи його, пестячи... І коли він приставляв зброю до жіночого тіла... Чи навіть до чоловічого.

Гаряче сонце палало у небі. Від спеки машина розпалилася. Горіну почало здаватися, що на водійському місці сидить жінка. Він почав ніжніше рухати зброєю - не залишаючи жодної крапки на потилиці.

Водій їхав на максимальній швидкості. Він на ввежав ані на дорожні знаки, ані на інші автомобілі. Пішоходи із криками втікали з тротуарів. Машини різко гальмували.

Горін продовжував свою страшну гру.

– Швиииидшееее, - з насолодженням шепотів він. - Поспішаааааай...

Рівно за двадцять одну хвилину машина зупинилася біля аеропорту. Горін вистрибнув з неї і побіг. Біля літовища застиг на місці: військовий літак піднімався у небо. Жодної помилки: це літак Рахімової та Гнатенко.

Горін підвів пістолет та вистрілив. Але запізно. Літак був вже занадто високо...

У пілотській кабіні було затишно. У кріслі першого пілота сиділа Галя. Гуля сиділа поруч. Пляченко - трохи позаду.

– Товариш Гевара хоче подивитися на Гавану з неба! - казала Галя. - Це - секретне партійне доручення. Я тільки що отримала дозвіл від Юри Горіна.

– Ну, якщо навіть товариш Горін дозволяє... - сказала Гульнара.

Пляченко поклав їй руку на плече і Гуля її погладила.

– Милий, - сказала вона. - Кієрес вольвер, керідо?

– Сі, карінья - відповів Петрусь.

Він підсунувся ближче. Обійнявши Гулю ззаду, він почав цілувати її потилицю. Потім шию. Потім вони почали цілуватися.

– Я ж так не зможу допомагати Галі, - жартівливо запротестувала Гуля.

– Нічого, я й сама впораюсь, - запевнила та. - Бавтеся собі як хочете.

Гуля обернулася до Пляченка. Вони обійнялися. Його губи цілували її обличчя. Його руки заволоділи її спиною та сідницями. Гуля скинула з себе формену сорочку та спустила спідницю. Вона жадібно притулилайся до українця.

Тепер вони роздягали одне одного.

Потім кожен почав вкривати поцілунками тіло партнера. Вони гралися, як хотіли. Їхні гарячі губи пестили найсолодші частини тіла, нічого не залишаючи поза увагою.

– Мені бракує твого рота... отут, - прошепотіла Гуля, притуляючи голову Пляченка до своєї розкішниці.

І він відгукнувся на заклик. Потім перегорнувся на спину. Тепер Гуля була понад ним. Не відриваючись від її статевих губок, він притиснув її голову до свого члена.

– Тільки не поспішайте... - попрохала Галя, - Я дивлюся за вами у дзеркало. Якумога повільно. Ну прошу...

І, пригадавши щось, додала:

– Транкіло, Педро, пор фавор!

Вона вела літак однією рукою. Іншу опустила попід спідницю. Вона водночас слідкувала за польотом та за друзями. Їй було добре.

"Аби тільки вони не закінчили зарано... - думала вона. - Втім..."

Пляченко та Гуля лизали одне одного повільно. Дуже повільно. Вони нікуди не поспішали. Насолоджувалися кожною миттю цього чарівного кохання. Він не знімав своїх долоней із сідниць дівчини, вона підсунула свої під сідниці Пляченка. Дивлячись у дзеркало, Галя не могла зупинити свою руку. Вона кінчила швидко... і відчула, що хоче знов.

Зробивши зусилля над собою, Галя нарешті звільнила вологу руку. Переконавшись, що Гульнара цілком зайнята членом Пляченка, дівчина притягнула до себе рацію і тихенько зоговорила англійською, яку вивчила у позаминулій главі, коли сварилайса з Пляченком через кунілігус. Людина на іншому боці спочатку нічого не розуміла, потім відповідала недовірливо і, зрештою, змінила тон. Тепер до Галі зверталися привітно і впевнено.

– Я більш не можу стримуватись, - гукнула тим часом Гуля. - І Пляченко прискорив темп. Гуля не відставала.

Вона кінчила першою, але на жодну мить не припинила роботи.

– Кінчи мені до рота! - прохала вона, знов всуваючи члена поміж губами.

І Пляченко кінчив. Дівчина безсило впала на нього.

Пляченко облизав губи, на яких ще залишився жіночий сік.

– Одягайтеся! Швидко! - раптом гукнула Галя.

Друзі почали розшукувати одежу.

– Ну будь ласочка... - прохала Галя.

– Зараз, кохано, - українською відповів Пляченко.

Гульнара здивовано подивилася на нього.

– Що це ?... - вона не закінчила.

Дівчина здивовано дивилася у вікно.

– Це Маямі, - спокійно пояснила Галя.

– Так ми...

– Втікли до Америки.

– Що?!

Гуля не знала що робити. У відчаї вона вхопила пістолет.

– Там нема набоїв, - зауважив Пляченко.

– Хто ти?

– Я назваюся Петро Пляченко. Мої батьки були українці, але я вже народжений на Гавані.

– Зрадники! Вороги! - Гуля розплакалася від бессилої злості.

– Гулечку! - ніжно сказала Галя.

– Гулечку... - м'яко і лагідно повторив Пляченко. - Ми тебе дуже любимо.

– Ми тебе... кохаємо... - додала Галя. Вона поставила літак на автопілот і разом з Пляченком обійняла плачучу подружку.

– Ми з тобою. Ми тебе не залишимо.

Вони почали цілувати Гульнару. Вона ще не була одягнута - і друзі удвох пестили її голе тіло. Пляченко ніжно розвів її ноги і ввів член у середину. Галя не випускала зі своїх губ її соски.

– Ми кохаємо тебе, - повторював Пляченко.

Гуля заридала знов.

– Рідні ви мої, - сказала вона крізь сльози. - Я нікого ще так не кохала, як вас двох. І ніхто мене так не кохав, як ви. Ви - моє щастя! Ви - мій комунізм!

Літак опускався на літовище Маямі.

(c) Саша Шло