Оповідання

Писюн

Я пам'ятаю, як ти вперше показав мені свій писюн. Це було у першому класі. Ти переплутав туалети і зайшов до дівчачого. Інші дівчата позакривалися, хто чим, а я не встигла. І ти побачив мене...

Мені було соромно. Я не знала, що робити, і сказала: тепер твоя черга.

І тоді ти показав мені...

Пахло лавандою і жасміном - то був аромат духів нашої прибиральниці Ганни Богданівни. Дотепер цей запах асоціюється в мене з тобою.

Минуло тридцять років, але я не забула. Щоночі згадую той ранок, твій писюн і... тебе.

Вчора я зустріла тебе у тролейбусі. Ти майже не змінився - тільки підріс і почав лисіти.

Я запросила тебе до дому і пригостила зупою та чоколядою. Ти їв мовчки, з надхненням.

Потім приготувала для тебе чай з лаванди та жасміну. Ти випив.

Тоді насмілилася:

– Покажи мені свій писюн... як тоді...

Ти захитався. Потім рішуче підкорився.

Я відразу побачила зміни. За тридцять років твій писюн виріс, змужнів...

І ти терпляче чекав, поки я надивлюся на тебе.

А потім сказав: тепер твоя черга.

Я відвела тебе до туалету і показала все, що мала.

Ти дивився на мене сором'язливо і трохи налякано.

Раптом зізнався:

– Всі ці роки я думав лише про тебе.

Ми повернулися до кімнати, відкрили вино. І пили його, пили...

Зранку ти запропонував поцілувати мене. Я відмовилась і ти пішов на роботу.

А я залишилася.

Ну чому воно так у житті? Ось я - така гарна, така розумна, а щастя немає.

Зателефонувала подружці - в неї те саме. Зустрілися з нею, випили мартіні... І заплакали.

(c) Саша Шло