Оповідання

У Гавані, вдень

– Що ти робиш? - спитав Пляченко. Галя дістала з сумочки бинт та шматок вати.

– В мене починаються місячні...

– Що починається, вибач?

– Ну, менструація...

– І ти збираєшся робити прокладку з цього? Е, ні!

Пляченко відкрив шухляду. У далекому кутку він відшукав пачку тампонів.

– Зачекай... - сказав він. Він розсунув дівчині ноги і акуратно ввів тампона у середину.

– Тобі зручно? - перепитався він. - Порухайся трохи.

Галя невпевнено пройшлася кімнатою.

– Ну як, нічого?

– Нічого... - сказала дівчина. - Але звідки в тебе це?

– Це ще від Інес...

– Хто це така?

– Моя колишня дружина. Вона тепер у Маямі... принаймні, так казали.

– Чому ви розійшлися?

– Не знаю... Мабуть були занадто різні.

– В тебе були інші жінки, крім неї... і мене?

– Були. - коротко сказав він.

– Багато?

– Яка тепер різниця...

– Переважно, чоловіки люблять вихвалятися своїми перемогами.

Пляченко потиснув плечима.

– Яка різниця, що і як було?

В нього було багато жінок. Якщо секс з жінкою дорівнює володінню нею... До революції йому належав готель та маленьке кабаре зі стриптизом. Акторки, що бажали отримати роль будь-якою ціною... Самотні американки, що шукали пригод... Жінки так званого "вищого світу" Гавани, у якому любовні пригоди є невід'ємною частиною політики... Всі вони проходили через його ліжко. Проходили - і йшли далі. Пляченкові залишалися тільки спогади. Він пам'ятав їхні обличчя. Заплющивши очі, знов відчував їхні губи на своєму прутні, і свої - на їхніх кліторах. Пригадував їхні піхви - широкі та вузькі, глибокі і не дуже, досвідчені і зовсім ще дівочі - із темним, рудим чи світлим волоссям навколо. Пам'ятав запах кожної з них, змішаний з ароматом духів. Пам'ятав , як його прутень заглиблювався у жіночі тіла - спереду чи ззаду. І як відчувалися з середини їхні піхви, а інколи - й ануси.

Але навіщо все це Галині? Це - інтимне, це давно вже минулося.

– Можна я подивлюся на твій пеніс? - спитала Галя.

Пляченко розкрив халат. Галя взяла прутень у руку. Він був великий і теплий. Вона із цікавістю роздивлядася цей орган.

– А яка була твоя колишня дружина?

– Дуже розумна, дуже вибаглива. У чомусь наївна...

– Я про інше. Якою вона була у ліжку? Що ви робили разом?

– Та майже все... Ігри, секс у незвичайних місцях, 69...

– 69? Що це?

– Це коли жінка та чоловік пестять одне одного губами, одночасно.

– Як пестять?

– Він цілує і лиже її піхву, а вона бере до рота його прутень.

Дівчина перелякано подивилася на нього.

– Бере прутень до рота?! Але ж це огидно!

– Багатьом жінкам це подобається, - зауважив Пляченко.

– Я десь чула, що таке буває. Але думала, що на таке здатні лише шльондри та збоченки.

– Ні... Багато нормальних жінок.

– І тобі таке часто робили?

– Часто...

Галя не спускала очей з прутня. Він трохи напружився. Вона знов провела по ньому рукою. Видко було, що він їй подобається.

– Цікаво, а я б змогла? - спитала вона саму себе.

Пляченко обняв її і провів рукою по спині.

– Помий його! - несподівано рішуче сказала вона.

Пляченко пішов до ванної кімнати. Коли повернувся, Галя сиділа на ліжку зовсім гола.

– Я готова, - сказала вона.

Пляченко став біля неї. Вона взяла прутень двома руками. Стягнула шкірку з голівки. І обережно торкнулася прутня губами. Потім ще раз. За якусь мить ціла голівка потонула у її роті. Пляченко відчув, як її язик облизує голівку його прутня. Це було приємно. Він взяв руками її голову і почав керувати її рухами. Тепер він брав її у рот, наче у піхву. Дівчині було це цікаво. Вона зробила знак, щоб він не поспішав. Її язик хотів вивчити кожну клітинку його прутня. Вона лизала його і цілувала, випускала на мить - і знов ховала у роті...

Петрусь відчував насолоду. Давно вже йому не було так добре. Він вже не міг стримуватися. І коли Галя знов міцно стиснула губами оголену голівку прутня він кінчив.

Дівчина відсунула голову і сперма потекла їй на підборіддя. Галя не знала, як реагувати. Її обличчя висловлювало суміш страху і зацікавлення. Вона невпевнено ковтнула... потім облизала губи... потім омочила палець у спермі і поклала до рота.

– Це як рисовий відвар, - сказала вона і посміхнулася.

– Треба зробити тобі кунілігус, - зауважив Пляченко.

– Але ж в мене менструація... - нагадала Галя.

– Шкода. Тепер читачі подумають, що автор - чоловік.

– Чому?

– Це гендерна лінгвістика: якщо людина пише про кунілігус - то вона є жінка, а якщо про міньєт - то чоловік.

– А може краще додамо певні українські риси? - сором'язливо запропонувала Галя.

– Та ти що здуріла?! - вийшов з себе Пляченко. - Тоді читачі вирішать, що ми їх неправильно зрозуміли.

Пляченко приготував каву. Галя пила її з насолодою.

– ...То ти кажеш, всі твої друзі емігрували? - повернулася вона до попередньої розмови.

– Майже... Одного розстріляли - він був офіцером контр-розвідки. Інший вступив до Партії, займає велику посаду і намагається позбутися компрометуючих зв'язків з минулого. Решта - у Маямі.

– А ти чого не поїхав?

– Не знаю... Спочатку вірив у Кастро. Потім не хотів вірити, що він зв'язався з комуністами. Потім думав, що нічого в них не вдасться. Потім сподівався, що Штати все це зупинять. А коли після ракетної кризи зрозумів, що червоні прийшли на завжди - було вже запізно.

– А тепер? Тепер ти хотів би втекти?

– Тепер - так. Але кордоні перекриті.

– Знаєш, все що то мені розповів... За УНР, за червоний терор... Я не можу більш жити у Радянському Союзі. Я хочу бути українкою, а не "радянською людиною". І... я хочу бути жінкою... Мені дуже добре з тобою.

Пляченко поцілував її у губи. Знов почав пестити її перса.

– Але ж мені тепер не можна кохатися, - зауважила вона. - В мене менструація...

– Є чимала інших засобів, окрім вагінального - сказав Пляченко. - Ти хіба не читала "Пан і пані"?

– А що це таке?

– Ах, правда, цей часопис ще не з'явився. Ми у шістдесятих роках, а він з'явиться у дев'ятьдесятих, та й те у західному регіоні. Автор була чи був би там зіркою.

– А чому "була чи був"?

– Бо глава ще не дописана. Стать автора цілком залежить від того, чи вдасться вставити кунілігус.

– Вставити кунілігус - це якось еротично.

– Еге ж! Не дурна ми є героями порнографічної прози!

Пляченко ковтнув кави.

– Хочеш я візьму тебе ззаду? - м'яко спитав він.

– А це як?

– У анус...

Галя здивовано подивилася на нього.

– У попу?!!

– Тище! Бо зараз один читач з Мозамбіку нас приб'є нафіг. "Попа" - то є москальське слово. Тре казати "дупка".

– Але ж це - гомосексуалізм... - сказала вона.

– Гомосексуалізм - це якщо між двома чоловіками. А якщо між чоловіком і жінкою...

– Але ж це неприродно...

Пляченко поклав руки на її сідниці. Він цілував її перса, намагаючись випадково не назвати їх "грудьми". "А може я неправильно розумію читачів? - думав він. - Але краще перестрахуватися..."

– Я хочу тебе... - прошепотіла Галя. - Тільки...

– Не бійся... Я буду дуже обережним...

Пляченко дістав останній презерватив із мастилом (при Кастро таких вже не дістати!) і натягнув його на напружений прутень. Він поставив Галю на коліна. Кінець прутня уперся у дірочку її анусу.

Пляченко діяв поступово. Міліметр за міліметром він входив до заднього проходу дівчини.

– Не боляче? - спитав він.

– Трохи... зовсім трохи. Але... якось цікаво... і навіть приємно...

Пляченко зупинився на мить, чекаючи, коли Галине тіло звикне до такого втручання. Потім продовжив.

Врешті-решт, ціла голівка опинилася у її тілі. Пляченко почав повільно рухатись.

– Це приємно... - несподівано для себе зіналася Галя. - Це так добре...

Рука Пляченка лягла на її лобок. Пальці знайшли клітор. Петрусь пестив її спереду і брав ззаду. Він відчував, як пеніс треться о її стінки, як голівка ковзає вузьким входом: туди-сюди, туди-сюди.

Галя була червоною від збудження і насолоди.

– Але всеж-таки шкода, що не можна зробити кунілігус, - зауважив Пляченко.

– Та йди ти вже до сраки зі своїм кунілігусом! - розгнівано сказала Галя.

– Та я ж те і роблю...

– Бери мене... - шепотіла дівчина. - Візьми мою попу. Візьми мій рот. Візьми мене усю!

Пляченко несподівано різко заглибився до неї. Вона гукнула від болю та насолоди... і кінчила. Він також.

– А скільки звідси до Маямі? - спитала Галя.

– Кораблем чи літаком?

– Літаком.

– Коло години... А в чому річ?

– Ти знаєш, що я льотчиця... Ми могли б...

– Втекти? А це реально?

– Все залежить від Гулі... - задумливо вимовила Галина.

– Хто така Гулі? - не зрозумів Пляченко.

– Не "Гулі", а Гуля, - пояснила Галя. - Гульнара Рахмонова. Це моя напарниця. Якщо вона погодиться втекти - все гаразд. Але якщо ні...

– Рахмонова - то, здається, є московське прізвища? - спитав Пляченко.

– Та ні, вона не москвичка, вона з Казані. Татарка.

Пляченко був вражений:

– О, то є велика річ! - сказав він. - Татусь казав, що татари - такий самий поневолений народ, як і наші українці.

– Але ж Гуля - радянська патріотка. Вона вірить у радянську владу, і ніколи не сприятиме "ворожій діяльності". Хіба...

Галя зупинилася, вражена несподіваною ідеєю.

– Ох і розбещив ти мене, - посміхнулася вона. - Такі тепер думки...

– А що? - незрозумів Пляченко.

– Гулю можна спокусити. Мені здається, їй бракує особистого життя. До того ж... я не впевнена, але... не знаю, як сказати. Мені здається, що їй подобаються і дівчата також... Зокрема я...

– Але хіба у Совіцькому Союзі вже є популярні Ж+Ж пари?

– Не більше, аніж кунілігус.

– Ну знов ми за це!

– А ще треба тобі когось зґвалтувати.

– Навіщо? - здивувався Пляченко.

– На вимогу українських читачок. Вони кажуть, що автор - не тільки чоловік, а ще й жінкоподібний.

– Звідки вони це взяли?

– Бо немає жодної сцени насильства. Справжній український чоловік обов'язково вже б когось зґвалтував. Спочатку вдарив би кілька разів по морді, а потім - зґвалтував. Ну будь ласка, спробуй! Може в тебе вийде? Тільки не забудь ще пропити всі гроші...

– Вибач, я того зробити не можу. Навіть заради репутації автора.

– Звідки в тебе стільки політкоректності?

– Та до чого тут політкоректність?! Якщо треба для Української Справи, то влаштую й сцену насильства. Тільки не по "морді".

– Чому?

– Бо "морда" - це русизм. Патріоти мене відразу ж заб'ють ногами. Бити я зможу хіба що писок.

– Ааах, "писок", - з насолодою повторила Галя. - Ітс со сексі!

– Не знав, що ти володієш англійською.

– З таким життям не то що англійською, а й китайською заговориш...

– А тобі ця Гуля... подобається?

– Знаєш, якщо чесно... так. Одного разу ми були разом у душі. І я раптом відчула, що мене приваблює її тіло... Особливо - груди...

– Перса! - крізь зуби зашепотів Пляченко.

– Ой, - Галина почервоніла. - Особливо її перса. Я не гідна була відірвати від неї очей. Вона це помітила і посміхнулася. Я знаю, що якби я зробила тоді крок у перед... Якби я її поцілувала... Вона б відповіла. Але ж мені було так соромно...

– Краще б ти слова "груди" соромилася! Якщо ще раз його вимовиш - влаштую сцену агресії!

– Ну нарешті! Груди-груди-груди!

Розпочалася сцена агресії з елементами кунілігусу. "Вкінець заплутаємо читачів, а особливо - читачок." - думали Петрусь з Галею, не перериваючи сцену агресії. Потім, втомлені, напилися кави з ромом, який не можна купити при Кастро, пожалкували, що підшивку "Пан і пані" ще не надруковано (на неї треба було чекати років тридцять-сорок, та ще й їхати до західного регіону України), пригадали батьків Саши Шло, які сплачують їй чи йому за інтернет, і подумали, що робити далі.

– Ти думаєш, що зможеш її спокусити? - спитав Пляченко.

– Ми зможемо. Бо їй бракує і чоловіка також. Вона сама мені якось зізналася...

– Але як ми це зробимо?

– В мене є ідея!

– А вона любить куні...

Галя вхопила пательню та вдарила Пляченка по голові.

– Ще одна сцена агресії? - спитав він, сповзаючи на підлогу.

(c) Саша Шло (Олександра Шелковенко)