Оповідання

На горбах

Кинувши ґаздувати із кухлями та пательнями, Дзвінка вийшла з колиби та сіла на ровер. Вона відчула, як холодне шкіряне сідельце торкнулося її дупки. Вітер задував попід сукню, пестив її перса.

Дзвінка поїхала горбами. Було файно: гезди полонини, генди - поля, подекуди перерізані гнилицями.

Біля кирниці вона ся зупинила, злізла з ровера та пішла ледь помітною стежинкою. Стежинка привела її до потоку. Дзвінка почала ся роздягати. Вона скинула сукню - під нею ніц не було.

Дівка зайшла у воду. Холодна течія ледь не збивала з ніг. Дзвінка зачерпнула руками воду і вилила на себе. Вологими руками, вона розправила волосся. Потім обернулася.

На березі стояв незнайомий хлоп і ся дивив на неї.

Дзвінка закрила руками перса.

– Встидайся! - гукнула вона.

– Та я ж тобі ніякої кривди не роблю, - сказав хлоп. - Я афини збираю.

Він вказав рукою на путню з афинами, що стояла поруч. Видко що хлоп був до роботи.

– Я дівка порєдна, - про всяк випадок зауважила Дзвінка.

На хлопі були світлі гачі, чорні мешти та біла сорочка. Та й сам він був файний.

– Відійди! - сказала Дзвінка. Але вже не так впевнено.

Хлоп не рухався з місця.

– Та хіба я тобі заважаю? - сказав він.

Минуло кілька секунд.

"А чого мені встидатися?" - раптом подумала Дзвінка.

Вона відсунула руки. Тепер хлоп міг бачити її великі пружні перса.

Тепер він не відривав від дівки очей. Несподівано Дзвінка відчула, що має над ним величезну владу.

Вода приховувала нижню половину її тіла. Дзвінка знала, що те дражнить незнайомця.

Дзвінка поправила рукою волосся. Потім торкнулася пальцями сосків.

– Хочеш побачити мене всю? - спитала вона.

– Хочу, - шепотів хлоп. Він важко дихав.

– Тоді сам роздягайся.

– Шо? - здивувався він.

– А ти шо, встидаєшся? - нахабно спитала Дзвінка. - Чи в тебе там чогось бракує?

– Та все в мене гаразд.

Він був засмучений. Невпевнено і повільно, хлоп стяг з себе сорочку. Потім довго розбирався з мештами.

– Швидше! - керувала Дзвінка.

Хлоп стягнув з себе гачі. Тепер він був у самих трусах.

Дзвінка зробила крок уперед. Її піхва опинилася над водою. Але не встиг хлоп роздивитись як слід, дівка присіла.

– Далі... - наказала Дзвінка.

Хлоп нерішуче почав стягати труси. Зрештою з-під них висковзнув напружений прутень.

Дзвінка заворожило це видовище. Ніколи ще вона не бачила прутень зблизька. Раніш вона бачила його здалека, у сутінках, коли підглядала як граються на сіні її вуйко та вуйна.

Тепер прутень був поруч - твердий, великий. Хотілося до нього доторкнутися. Дзвінка встала у воді.

Тепер хлопець бачив її піхву. Дівка розсунула руками губки, показуючи хлопцеві свою щілинку.

Той важко дихав. Його прутень досягнув найвищої напруги.

Дівка підійшла. Вона присіла перед хлопцем і доторкнулася прутня. Її пальці почали їм гратися. Раптом вона випадково відсунула шкірку, оголивши гладку голівку. Дзвінці захотілося її поцілувати. Вона повільно наблизила рота і торкнулася губами поверхні.

Потім різко відсунулася. Вона сіла на камінь і розставила ноги. Тоді почала робити те саме, що тоді, коли підглядала за вуйком та вуйною. Вона вміло пестила піхву. Хлоп дивився.

– Підходь, - сказала Дзвінка.

Вона звільнила руку і знов стягнула шкірку з голівки. Потім торкнулася прутня язиком.

Хлоп обійняв її і притиснув до себе. Його руки гуляли її тілом. Перса, сідниці, піхва - все належало йому. Він мацав її всюди. Було соромно, інколи боляче і... дуже приємно.

Зрештою він встав перед нею на коліна. Його прутень уперся у її піхву. У той маленький солодкий горбик, понад самою щілинкою. Дзвінка закричала від насолоди. У цю мить, прутень почав скорочуватися, виплескуючи на піхву білу густу рідину. Дзвінка притиснула хлопа до себе. Його прутень притулився до її живота. Біла рідина стікала тепер на пуп. Дзвінка припала губами до його губ.

Втомлені, вони лежали поруч за кущами ожини.

– Слава героям, - сказав хлопець, дивлячись у синє небо та на золоті лани. - Козацькому роду нема переводу...

© Саша Шло