Оповідання

Їхали козаки

Галя лягла на сіно і заплющила очі. Її рука сором'язливо сковзнула по-під сукню.

"Ні, я не буду, - думала вона. Я не для того... Я просто... "

Але рука вже торкнулася цього місця. Тепла хвиля пробігла Галиним тілом. Було дуже соромно... але вона не могла зупинитися. Знов і знов вона торкалася цього чарівного трикутника. Пальці тонули у мокрих волосинках. Майже попри її волі, вони розшукували оцю тонку лінію... і починали гуляти нею. Потім знаходили ту солодку крапку, і... Галя все швидко рухала рукою. Перед очима пропливали чоловіки. Різні. Високі та низькі, чорняві та біляві. Чоловіки були голі до пояса, а інколи... А-а!

Галя здригнулася цілим тілом. На якусь мить їй здалося, що вмирає. Тіло сповнилося неземною насолодою.

Потім все скінчилося. Галя безсило лежала на сіні. Аж потім відкрила очі... і почервоніла: з поза паркану на неї дивилися козаки. Чи давно вони тут? Чи здогадалися, що вона робила?

Козаки уважно дивилися на неї. Їх було троє.

– Бувай здорова, чорноброва! - сказав найстарший.

– Бувайте здорові, хоробрі козаченьки! - відповіла дівчина.

– Як тебе кличуть? - спитав наймолодший.

– Галею... - сказала дівчина.

– Ой ти Галю, Галю молодая! - жартівливо сказав середній.

Галя засмутилася.

– Мене кличуть Убийвовк, - відрекомендувався наймолодший.

– А я - Борщунеїдайло, - сказав найстарший.

– Ковтун, - сказав середній козак.

– А чи не хочеш ти, Галю, поїхати з нами? - спитався Борщунеїдайло.

– Мене мати не пустять, - зауважила Галя.

– А ми її не спитаймося. Що вона розуміє у козацьких справах? Ну, ходи сюди!

Галя послухалась. Сама не розуміючи чому, вона вийшла вийшла на вулицю і підійшла до козаків. Ковтун допоміг їй сісти у сідло поперед собою. Вона відчула, як міцні козацькі руки обіймають її тіло. Як його гаряче тіло притулилося до її спини.

– Краще тобі буде з нами, козаками! - запевнив її Борщунеїдайло.

Вони виїхали за село. Тепер навколо був ліс.

На широкій галявині козаки зупинилися та позлізали на землю.

Борщунеїдайло підхопив Галю на руки і зняв з коня. Його губи торкнулися її щоки, шиї, вуха. Убийвовк поклав їй руки на сідниці. Підійшовши збоку, Ковтун почав гладити Галини перса.

Дівчина не опиралася. Вона не могла і не хотіла їх зупиняти. Навіть боялась цього. Їй було добре.

Козаки почали знімати з неї одяг. Їхні гарячі губи цілували її плечі, перса... Убийвовк пестив язиком її спину.

За мить дівчина стояла перед ними голою.

– До сосни, - тихо сказав Борщунеїдайло.

Козаки підвели дівчину до сосни, що росла посеред галявини. Швидко і впевнено, вони прив'язали її косами до дерева.

Козаки жадібно дивилися на неї.

Галя злякалась. Вона пригадала історії про дівчат, що поїхали з козаками та зникли.

Борщунеїдайло подав знак. Убийвовк і Ковтун водночас підійшли до дерева. Їхні роти вхопили Галини соски. Вмілі гарячі язики бавилися з ними як хотіли - лизали, притискали до ясен, швидко торкалися і відпускали. Галя стогнала від насолоди. Вона не знали, куди ховатися від цього солодкого почуття, що захопило її тіло. Але вона була міцно прив'язана і не могла ворухнутися. Дівчина заплющила очі.

Борщунеїдайло став перед нею на коліна. Його руки прослизнули поміж деревом і Галиним тілом, міцно ухопили дівочі сідниці. Губи козака припали до її піхви. Жадібний язик почав досліджувати трикутник. Він знав, що робити.

Крізь насолоду, Галя відчула, що дівочий сік витікає з її печерки до козацького рота. Борщунеїдайло ковтав його, не припиняючи пестити піхву.

Галя закричала. "Швидше! - думала вона. - Швидше!"

Але козаки не поспішали. Вони пестили її повільно, навмисно розтягуючи солодкі тортури. Галя кричала все гучніше.

Козаки прискорили рухи. Палець Борщунеїдайла сковзнув поміж її сідницями. Дівчина закричала зі всієї сили... і розслабилася.

Наче крізь сон, вона бачила, як козаки відв'язують її від дерева і кладуть на травичку. Під голову підклали щось м'яке та вовняне.

Голоси козаків долітали до неї наче з іншого світу.

– Де ти навчився так лизати, - не без заздрості запитався Убийвовк.

– У турецькому полоні, - відповів голос Борщунеїдайла. - Мене тримали у Царгороді, у палаці самого султану. Одного разу мене випадково побачила його наймолодша дружина. Вона дізналася, де мене тримають - і прийшла зі своїми рабинями. Наказала прив'язати мене до лавки і сіла мені на обличчя...

Він замовк на мить.

– Вона була гарна, її тіло пахло трояндами. Мій язик почав рухатись самий собою. Я пестив її, як міг. Її насолода була для мене найкращою нагородою.

– Та невже ж ти закохався? - спитав Ковтун.

– Та я й самий не знаю... Наступного тижня вона прийшла знов. І ще за тиждень. Вона приходила щосереди, коли султан їздив на полювання. Я вчився. Я знав тепер на пам'ять кожну крапку її піхви. Я впевнено натискав губами куди треба, точно знаючи як і коли...

Він запалив люльку.

– Набавившись, вона залишала мене рабиням. Одна з них сідала мені на обличчя. Друга - позаду від неї, на мій збуджений прутень. Це була наче гра. Та, що отримувала прутень, мала пестити руками перса тої, що попереду. Вони рухалися водночас. І я відчував їхні гарячі піхви - одну на обличчі, іншу - на прутні. На мене стікав їхній сік...

– Навіщо їй було ділитися тобою з рабинями? - спитав Ковтун.

– Нам треба було переховуватись. Якби султан дізнався, нас обох спалили б живцем. Тому вона придумала: якщо хтось дізнається, що до мене ходять - хай думає, що це рабині. Рабиням теж бракувало чоловіків. До того, вони не могли зрадити нас з Сулеймою - їх покарали б за, то, що не донесли раніше.

Друзі мовчки слухали. Борщунеїдайло продовжував:

– За півроку я помітив, що один з євнухів починає щось підозрювати. Я не міг ризикувати Сулеймою. Однієї ночі втік - і повернувся на Січ.

Галя відкрила очі. Козаки допомогли їй одягнутися. Всі сіли на коней. Перед тим, як виїхати з галявини, Ковтун підпалив сосну.

– Навіщо, - здивувалася Галя.

– Нас, козаків, вважають якимися головорізами. Кажуть, нібито ми палимо "непорядних" дівчат живцем, ніби ріжемо полонених... Ми не опираємося. Хочуть боятися - нехай бояться. Інколи це навіть зручно - ось як тепер. Вони чули, як ти кричала, і подумають, що ми тебе спалили живцем.

Галя перелякано подивилася на нього.

– Все одно ти не змогла б повернутися до села - наші українці цінують дівочу "честь". Всі ж знають, що ти поїхала з козаками...

– Куди ж я дінуся? - спитала Галя.

– На Січ, - відповів Убийвовк.

– Але ж жінкам туди не можна... - недовірливо сказала Галя.

– Ти побачиш, що на Січі є багато жінок, - тихо вимовив Борщунеїдайло. - І багато чоловіків, що вміють їх кохати.

© Саша Шло