Пристрасний коханець

Пристрасний коханець

Я розгортаю простирадло, стелю його на ліжко. Воно буде полотном образу: жінка і чоловік.

Ти простягаєш до мене руки. Кладеш на себе. Ти смієшся з того, що чоловік є найчарівнішою людиною. Але моя правда. Поглянь, твої ноги сильні. Вузькі стегна, живіт і литки — це машина м’язів. Найчистіший малюнок, без поправок на безкшталтну, кулясту вагітність. Ти не є коморою сала, повстромлюваного у складки заду й грудей. До тебе не присмокчеться зсередини зголоднілий ембріон. Глянь-но: твій найменший м’яз, той, із зап’ястка, поєднується із раменом, його м’язами. Він не губиться десь між округлостями, не розчиняється у салі. Для жінки виростання є спуханням. Для чоловіка — набиранням сили.

Побачивши вперше мої оголені перса, ти сказав: «Вони безпорадні, наче розведені руки». Ти цілуєш їх, і вони святі. Рожевіють ореоли сосків. Наша Свята Персанна, покровителька з двома реліквіями. Їм треба поклонятися, лизати. Збуджувати, покусуючи, стискаючи, бо немає святості без страждань.

Секс пахне з уст і слиниться між ногами, коли ти говориш до мене, делікатніше, аніж поцілунок. Ти вкладаєш мені язика поміж губи. Ми ділимося останнім зрозумілим словом. Розкушуємо його: ко — ох — аю. І оздоби слів опадають. В зойкові голос оголений. У самому центрі крику. Жага не перекладається вивченими, видресируваними словами.

Зостається ритм, пульсування крові. Обов’язок ритму, який викликає насолоду. Я закрадаюся під тебе. Злизую краплини поту. Вони мають прозорий смак. Ними струмує тепло, солона сльозливість, липкість жаги. Почекай — я відштовхую тебе стопою. Ти береш її до уст, розділяєш пестливо пальці. Мокру, ти обтираєш її об щоку.

Ти поволі схиляєшся наді мною. Волосся спадає тобі на обличчя. Твої плечі сплетені з м’язів. Вони зігнуті в поклоні, сповнені легкістю й загрозою сили. Витесаний із каменю античний жрець, який приносить у жертву сім’я: «Не пізнаєш інших чоловіків, окрім мене», — вимагав би ти, як кожен закоханий бог.

Я пригортаюсь до твого рамена. У тебе прищик. Коричневий, ґудзичок, що виступає, що напинає лискучу шкіру. Я цілую заглибину шиї. Ти відхиляєш голову, слухаючись пестощів. Занадто сильно, занадто міцно. Ти знову хочеш у мені сховатись. Ми сідаємо, обнявшись ногами. Укуси поцілунків надто болісні. Ми лижемо одне одному уста. Поштовхом ти долаєш мою м’якість. Притримуєш мене за стегна, підносиш, владно притискаєш до себе. Притягуєш, відштовхуєш. Я стаю твоїм оголеним від плоті, напруженим прутнем. Ти витискаєш із нас насолоду. Ми здригаємося перед… Я вириваюся і ховаю голову під подушку. Я не хочу, аби ти мене торкався. Ще ні. Ти оголив мене від звичного тіла. З нього сочиться волога. Під ним є інше, закохане. Розпашіла шкіра парує парфумами. Ти лягаєш поруч, спершись на лікоть, вдихаєш дражливі пахощі. Я ніколи не пахну однаково, я набираюсь пахощів від світла і пестощів. Вони дозрівають на теплій шкірі.

Замість слів ти вкладаєш мені до вуха язика. Ти обіцяєш ним повільне виповнення. Ти лижеш ним найглибшу западину. Гладиш мої сідниці. Я люблю отримувати ляпаси, наче погана, неповоротка дівчинка. Звісно, я нікуди не поспішаю.

Ти притягуєш мене за плечі, щоб потерти волосся. Звірина латка між ногами. Палець провадять до заглибини руді змійки слизьких волосин. Я широко розсуваю ноги. На зміну гладкому пальцеві приходить шорсткий язик. Моя солодка м’якоть стікає з твоїх уст.

Ти притримуєш мої руки. Я не знаю, чи відштовхую тебе, чи тримаю нігтями за плечі. Ти зслизаєш у мене, коливаєшся. Неглибокі хвилі насолоди затоплюють уста. Я хапливо ловлю повітря, глибоко вдихаю його, тебе. Ти підштовхуєш до насолоди. Дедалі міцніше. Крізь моє тіло, розверсту наготу. Ти знаходиш усе нові пестощі, там, найглибше. Ми губимося, винурюємо, не можемо глибше увійти одне в одного. Розірвати. Я в тобі, в пульсуючому скиглінні. Я танцюю скимління. Пальці безсило зісковзують зі спітнілих плечей. Ми розкришуємо стегнами останній шматок цукру, який млосно розпускається в наших тілах.

Я розплющую очі. Волокна простирадла. Плащаниця з відтиском мокрих тіл. Ти пригортаєш мене важкою долонею. Цілуєш напівсонний. Ти ще в мені, але зараз випадеш. Я народжуся знову. Витікають молочні води, і ти лагідно висуваєшся на мою втомлену литку. Я западаюся в сон. Король і королева із середньовічної гравюри. Вони кохаються. Переплетені в єдності. Це ми. Ми узяли корону оргазму з цього королівства всередині нас, понад нами. Насолоди і влади над світом без кохання.