100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки

Володимир ЄШКІЛЄВ М_АРЬ[1]

М_арь сказала б, напевно, що ця історія — життєвий пунктир з попандосами.[2] Або з провтиканнями.[3] Для тих, кого це цікавить, пояснення в зносках. У зносці першій і в зносці другій. А от чому, власне, «М_арь», в зносці пояснити не вдасться. Тому що складно. Є кілька версій. Версія перша: «маленька тварючка», але це неправда. Версія друга: «миша (літаюча) арійська». Це версія мого друга культуролога Олега Гуяка. Він ведеться на древніх кочівників і на звуки, популярні на скотобазах доби шерстистих носорогів. А я не ведуся. Мене арійська тема зачіпає легким дотиком. Зачіпає, скажімо, кінчиком хвоста неолітичної корови. Такого товстого-товстого коровища, котре потужно доїлося на шляхах аріїв від Кімерії до Індії. Та це я відволікаюся. Насправді, «М_арь» — це (Фам)арь з мобільником. Або «М(обілізована)_(Фам)арь».

Фамарь — одна з древніх форм її цивільного імені Тамара, себто «пальма». Пальмочка і мобільник невіддільні. Така от бінарна особа. Техно-Калі-Дурга. Кібер-Кама. SMS-Ансара. Її життєвий цикл — від дзвінка до дзвінка мобільника. Ага. Дзвонить мобільник. Черговий друг М_арі (записаний в пам’яті мобіли під ніками «ORANGutang», «Дуплоїд», «Smucking»[4] або «Infinite»[5] запитує в неї: «Шшо робиш?» Або: «Ти де?» Або: «Шшо бухтіш? Не куппайссі довхо». Або закликає: «Не мкніzzь, маська, їдемо в Пісню»[6].

«Маська» миттєво перевтілюється. Загоряються її сірі оченята. Змінюється формула її крові. Прискорюється обмін речовин. Кармінний рум’янець жаркою хвилею заливає скроні (аффтор апнулся, ге?). Підтягуються ледь обвислі м’язи сідничок. Жирові відкладення на животі тривожно втягуються під діафрагму і витискають частину свіжо вжитої їжі назад із шлунка. До верхньої частини стравоходу. Життєві плани, відповідно, міняються в напрямку комунікативних потреб дуплоїдів та орангутангів. Спокусливо уявити, що М_арь — прообраз дівчини майбутнього. Цим дівчаткам майбутнього мікромобіли вгвинчуватимуть під черепну коробку в п’ятирічному віці. А може, й раніше. Керування — від ментальних сенсорів і легким натисканням на задні зуби. Язиком, зубочисткою або паличкою від чупачупса. Їстоньки дівчаткам майбутнього буде важче, аніж нам.

До речі, сказане про м’язи і відкладення зовсім не означає, що М_арь — потвора. Навпаки. Вона вродлива. Струнка, висока, довгонога, доглянута сімнадцятилітня білявка з промовистими грудьми, крутими стегнами і тонкими щиколотками. Останнє досить суттєве. Щиколотки в дівчат — визначна частина тіла. Якщо вони тонкі, значить — аристократка. А якщо ні, значить сорок поколінь її предків-лузерів горбатили свої трудові кріпацькі спини на полях-городах. Масивні велетенські щиколотки — перша ознака телурика[7].

Судячи з щиколоток Пальмочки, сорок поколінь її прабабусь були наложницями у землевласників. Мили графів у хрестоматійних баньках і шліфували породу розсуванням ніжок із дедалі тоншими щиколотками. М_арь — диво селекції. Тривалої, прагламурної. У неї правильний брахіцефальний череп, маленькі вушка і оксамитна оболоночка. Я її люблю. А ще — вона розумна. Всі вже сміються, але це правда. Вона дочитала до сімдесятої сторінки книгу під назвою «Вступ до метатеорії буття». Вона гребе в мистецтві. Серед її приятелів зустрічаються молоді скульптори. Ну не зовсім, скажімо, скульптори, скоріше свиноліпи (ліпосвини). Тобто хлопці, які ліплять для туристичних крамничок батальйони глиняних свинок-скарбничок і кішечок-матрьошечок. Один з них спеціалізується на сувенірних бегемотиках. М_арь має настільки тонкий смак, що відрізняє вдало виліпленого бегемотика від хуйового. Я б жізнєнно припух, але не відрізнив.

До Івано-Франківська М_арь приїхала майже з Києва. Тому що Біла Церква — майже Київ. Життєві пріоритети М_арі стихійно сформувалися на узбіччях трас, які ведуть в південному напрямку від столиці суверенної країни. В придорожніх кнайпах. На роздоріжних базарчиках. Там основною відмінністю правильної вівці від залошеної є висока вартість мобільника. Тому прямий шлях до серця (та інших важливих органів) М_арі — подарувати їй крутий мобільник з бурим тюнингом. Чим буріша і крутіша тюнингова стежина, тим вона серцедосяжніша (аффтар узложняєд).

Припустимо, мобільник коштуватиме шість тисяч гривень. Припустимо, його запхано до іридієвого корпусу, прикрашено стразами, гравіюваннями, емалями, платиновим анодіруванням. Припустимо, він уміє варити суп. Тоді він не тільки мобільник, він — шлях, пряміший від того, котрий протоптували до Індії давні арії. Не шлях, а глюки щасливого химаря.

Злі багаті люди іноді без стриму користуються цією слабинкою next-покоління. Довірливій М_арі «нові українці» дарували мобільники, викупані в річці (у морі, у ванні, в озері, у сльозах законної дружини, у шмарках або нічному горщику дочки). Мочені дорогі мобільники. І одержували ці виродки за таку просушену лажу із стразами і суповаркою не що-небудь, а повний список щирої жіночої вдячності. Плюс мегаджоулі енергії «ци», нестримно випромінюваної непристойно модельним тілом.

Я ревнував М_арь у дні її «подяки-за-мобільники». Strap On Whenever It Seems Appropriate[8]. Одного такого нестерпно сонячного травневого дня, коли енергія «ци» Пальмочки щедро вливалася в сексоприймачі чергового пройдисвіта, написався злий графоманський вірш:

Такий от гребучий жах. Загиблих у болотах ельфійок я приплів не випадково. Улюблена книга М_арі — «Володар кілець». Більш того, М_арь — затята толкієністка. На цій темі ми і зійшлися. М_арь неодноразово намагалася вводити у свій пунктирно-мобільний побут ельфійські символи. Їй личать довгі білі плаття і відсутність білизни. Вона граційна без взуття. Їй не вдалися гострі кінчики вух (ми не знайшли пристойного пластичного хірурга, хоча донори? були), але іноді мені здається, що кіношні вушка Лів Тайлер втухають на тлі рожевого світіння справжніх ельфійських вушок М_арі. Тонко сплетених вушок. Їхня володарка намагалася також робити рудуваті ельфійські композиції із засушених квітів. Ікебани. Ікані бани. А також вона намагалася малювати і шити. Виходило щось віддалено схоже на стиль Раббана шістдесятих. Одна кімнатна собачка, побачивши картину Пальмочки, забруднила коштовний килим. Тварини, до речі, більш безпосередні у сприйнятті мистецтва, ніж люди. Це я, зрозуміло, вправляюся в банальностях.

Дивно, але з усіх жіночих і дівочих ельфійських персонажів Професора Толкієна М_арь чомусь вибрала не Арвен, не Галадріель, не Келебріель, не Аредель навіть, а Німродель. Кохану лоріенського короля Емроса, ледь згадану навіть не в романах, а в додатках, складених сином Професора. Її історія там викладена в одному абзаці — у Темні Часи панування Саурона королева Німродель намагалася дістатися Моря південним шляхом, але в Білих горах потрапила в гоблінську засідку і загинула разом із бодігардами. Такий сумний попандоз. Що привабило тебе в цій дрібній бганці придуманого буття, о Біла Діво Ельфійського Відлуння? Запах яких вітрів злапала ти у цій притчі про бажане і недосяжне? Де вони, твої Білі Гори, моя кохана? Де твоє Море, о незрівнянна Німродель-2?

Восени 2006 року ельфійська тема відступила на другий-третій плани під тиском нового захоплення М_арі. Вона полюбила більярд. Ми зашилися в пропахлі потом і підробленим Balafre підвали, де за тридцять гривень/година катали кулі по зеленому. Почали зі снукера і продовжили пулом. Я навчив її найпростішим «массе»[9] і кільком способам прицілювання. Один із них полягає в тому, щоб уявити собі «кулю-примару», тобто биток у момент зіткнення з прицільною кулею. Другий — у проведенні уявних ліній через биток і прицільну кулю. Способи, звичайно, дилетантські, але вірні. М_арь швидко вчилася.

Незабаром вона винайшла власний одяг для гри: червону шкіряну спідницю-пояс, червоні панчохи і червоні чобітки, придбані на секонд-хенді. Трулі[10] вона не надягала. Тому в моменти прицілювань, коли, широко розсунувши свої довгі ніжки, вона совалася на більярдному столі, весь підвал завмирав, і молоді офіціанти з напруженими обличчями групувалися наприкінці ще однієї уявної лінії. Забиваючи від борта, воскресла, горда і щаслива Німродель цитувала не сумні ельфійські думи Другої Епохи Середзем’я, а Баркова:

І, в принципі, була недалека від істини. Дурна любов, поміж тим, завзято виробляла вторинний продукт. Текстовий. Вірші ставали кращими і злішими.

Думаю, що той божевільний маяк якось підсвідомо пов’язаний з більярдними кулями, а от згадану базу даних приніс мені не листоноша, а колишній офіцер СБУ. Цьому бійцю невидимого фронту я заплатив три сотні зелених президентів за п’ять діб стеження за приватним життям Пальмочки. Колишній есбеушник чесно відробив двох франклінів і двох грантів, зафіксувавши шість контактів М_арі з особами чоловічої статі. З мордами, явно не придатними ні до чого за межами класичного злягання. Серед шести морд пінкертон упізнав одного бандитоїда (дрібний рекет, п’ята «беха», дружина — колишня трасова), двох торчків і гарненького до блакиті учня меблевого коледжу (у перекладі на совсайз — петеушника). Ще два контакти, через темряву і відсутність спецтехніки, залишилися такими ж невпізнаними, як ті летючі тарілки, що вигребли з теплого ліжечка сеструньку агента Малдера.

«Прошмандовка», — підбив підсумок есбеушник, забрав бабло і випарувався. Після його випаровування я усвідомив дві речі: 1) сімнадцятилітні жінки тяжіють до напруженого заповнення порожнечі; 2) поверхневий морфологічний аналіз слова «прошмандовка» приводить до висновку, що коренем у ньому є слово «манда». Саме так я назвав ще один свій злісний шедеврик, навіяний нічною примарою блудної М_арі. От він:

«Прищ» викликав у М_арі гострий приступ агресії. Вона намагалася дістати п’ятою моє підборіддя (незграбно і безуспішно) і повертала подарунки (ті, які дешевші) з криками: «Пшел на хуй, свин». Її молодший братисько назвав мене кінченим клоуном і замкнувся. Напруженість істерик мене спантеличила. Пізніше відкрилося, що я потрапив у «десятку» з цим «пилотяжним пси(діа)тром». Інтуїція, маха-бляха.

Одним з «неопізнаних об’єктів» згаданого п’ятиденного стеження був реальний дитячий лікар-психіатр, вкрадливий аматор юних інтелектуалок, ревний наслідувач Фрейда, Юнга і народної цілительки баби Наталі. Баба регулярно постачала дитячому психіатрові якийсь трав’яний крем. Чи то викопний лубрикатор, чи той засіб для знаходження членом твердості (шляхом утирання засобу в авангардну його (члена) частину)[11]. Незважаючи на свою вищу медичну освіту, вкрадливий секс-аматор щиро вірив, що цілющо-піднімальний засіб рятує також від триперу і хламідіозу. Від цього крему в М_арі почалося подразнення слизової. Таке сильне, що їй довелося лягти до лікарні. Я виявився, у деякому плані, пророком. Лікарі знайшли в неї ще з десяток болячок. Кармічний ліфт зірвало конкретно, і Пальмочка занудьгувала. Новий рік вона провела в диспансері. Місто сонно занурилося у січневу відлигу. Наближалося Різдво; палата, де лежала роздратована кремом ельфійка, спорожніла.

У лікарню до неї ходило чимало народу. В основному, компанії дуплоїдів з інтернет-клубу, де в М_арі були халявна брама до інших світів. Дуплоїди приносили липкий лептоп і смішили дівчину приколами, знайденими у світах з нездоровим апгрейдом. Від лептопа смерділо мертвою спермою. Імовірно, хтось з дуплоїдів зловживав порносайтами, лежачи з лептопом на пузі. Психіатр паралельно привозив своїй жертві фрукти, жіночі журнали і зілля баби Наталі. Він дивився на ельфійку смутними очима імпотента-початківця і видавав бадьорі приколи. Ельфійка його матюкала і дражнила ретельно продуманою оголеністю.

У лікарні в М_арі почалися приступи графоманії. Пальмочка завела величезний блокнот, що за кілька ночей списала «першим розділом» об’ємного роману без назви. Починався він докладним переліком глюків і снів недолітки, обколеної седативними, димедролом і медазепамом.

Враження від «першого розділу» у мене склалося двояке. З одного боку, прочитане нагадувало вільний порнолатричний переказ повістей Кафки. Переказ, уведений енним пунктом у повістку лікарняної оргії, де санітари по черзі пердолять юну повістярку. Неспішно. Багаторазово. Переважно в анус. У тексті прощупувався пізнаваний ритм. Фіксований автором за допомогою ком і трикрапок. З іншого боку, від переказу виразно віяло свіжістю. Якимсь ранковим відчуттям світу. Відчуттям, особисто мною давно втраченим. Від ностальгії за свіжістю народився такий от ноктюрн, у якому були рядки:

М_арі сподобалося про «дим латунний». Я притарабанив кальян до неї в лікарню. Заправлений яблучно-тютюновою сумішшю, він весело димів весь вечір. Сріблястий кальян ми установили поруч зі сріблястою крапельницею. Завдяки офігенній сріблястості вони здавалися близько родинними приладами. Ми навіть спробували покурити через крапельницю, але з цього нічого не вийшло.

Потім прийшла чергова медсестра Мар’яна. Молода тіл(ур)ка з охуєнно товстими щиколотками й припухлим обличчям. Ми спробували її спокусити і кинути в безодню розпусти, але з цього теж нічого не вийшло. Медсестра Мар’яна була неприступна, як скіфська баба в степах під Мелітополем. Її близько посаджені очі дивилися крізь нас. Крізь заклично розведені коліна М_арі, крізь її напіврозкриті повні губи, крізь її ніжний животик. Крізь усіх. Так сумно. Можливо, ми просто провтикали з тривалістю облоги. Адже ми з М_ар’єю — зодіакальні Близнюки. Нам впадло довго долбасити в одну крапку. Навіть якщо ця крапка віддалено нагадує одне з обличь бренду Chanel.

Це був наш найбільш екстремальний вечір. М_арь довела, що не даремно дивилася порнуху в інтернет-клубах. Якби скіфська баба Мар’яна знала, яка світла міць пройшла тоді повз її сільське тіло, вона б повісилася у своєму свинарнику. Цей вечір назавжди залишився зі мною. Плюс чотири фотки голої відтраханої М_арі в секретному фотоальбомі.

Туман недомовленості (недовтиканості?) затягує продовження цієї історії. М_арь пішла в сіро-зелену напівтемряву більярдних клубів і пивних підвальчиків. Розчинилася. Одні кажуть, що вона стала лесбі і виїхала з подружкою-моделлю в Німеччину. Інші переконували мене, що вона вийшла заміж за одеського бізнесмена Стаса і відправилася до теплого моря на сріблястому «infinite». Треті показують фатальне місце на трасі, де вона заробляла на червоний кабріолет і де тачка п’яного нардепа припинила її існування. Четверті взагалі гонять пургу, і маленьке звірятко загортає в неї (пургу) шоколад.

Я знаю тільки те, що королеві Німродель, не призначено було побачити Море. Що в Білих Горах кохану Емроса Великого чекала засідка слуг Темного Владаря. Що всі її бодігарди загинули у нерівній битві. Я знаю тільки цю частину правди про Німродель, і мені не хочеться дізнаватися далі.