Дев’ять з половиною тижнів

19

Іноді я замислювалася над тим, як це взагалі можливо: як біль може приносити таке задоволення. Одного разу я вдарилася пальцем ноги в босоніжках об нижню шухляду свого стола. Я вилаялася, а тоді, підстрибуючи, кинулася по коридору до кабінету колеги, аби пожалів мене, а наступні п’ятнадцять хвилин не могла сфокусуватися на роботі, адже слабкий, проте постійний біль відвертав мою увагу й дратував. Але коли болю завдавав мені він, різниця між стражданням і насолодою ставала такою невиразною, що вони перетворювалися на два боки однієї медалі: відчуття, різні за походженням, але однакові за результатом, однаково інтенсивні, вони стимулювали мене, і я збуджувалася. Біль завжди був прелюдією, а лише згодом — іноді могло спливти кілька годин, але щоразу врешті-решт у мене наставав оргазм — став для мене таким жаданим, таким емоційним, таким невід’ємним елементом сексу, як і пещення грудей.