ГАСПИД І МАРГАРИТА

ВІДЬМА

Вона давала собі раду. У ліфчику зліва завше були зашиті відьомські чари: приворотне зілля для хлопів, сіль – ворогам в очі, в кишені – цукор та мак, висвячені бабою в глухій карпатській церковці, на всіх інших, кому Маргаритка хотіла бути солодкою та милою, в придбаній на базарі в Кутах торбинці – шнурок, яким зв'язували покійнику ноги, недопалок свічки, пір'я чорної курки, жаб'яча кісточка, сушені котячі мізки і ще та й ще всіляких чарівних дрібничок про всякі випадки життя. В які б столичні двері Людця не заходила, завжди переступала поріг лиш правою ногою, подумки наказуючи:

– Всі вороги в кут, бо я ґаздиня тут! – І вороги тушувались, задкували, перетворюючись на поклонників її вроди, розуму, молодості. Але варто їм було вийти з поля впливу відунських чар, як вони знову перекидались, наче у вовкулаків, у лютих ворогів, надто жінки. Але скоро, дуже скоро всі вони, як вівці до потічка, тяглися до милої Марґо зі своїми таємницями потаємними, печалями невтоленними. І скоро, дуже скоро вона вже тримала кого треба у своєму маленькому кулачку так міцно, що їм нічого не зоставалось, як лиш дружити з нею і, мов не хотячи, творити дружно її королівську челядь. Її організаторські здібності гідно оцінили в інституті, обравши незмінним комсоргом курсу. А пристрасть до чужих таємниць – в одній секретній установі, призначивши пожиттєво бійцем невидимого фронту. Їй особливо подобалося служити радянській батьківщині, розправляючись зі своїми недругами доносами на них.

Тож вона давала собі раду. Аж до того дня, коли її приставили «освєдомітєлєм» до Майстра. Вона злякалась: така людина… та як… та він…

Тоді «куратор» акторського факультету, якому вона щотижня здавала доповідні на студентів і викладачів, завів її у потаємну кімнату в підвалі інституту, де ще двоє старших сірокостюмних добродії проінструктували її детально, як взяти голими руками недоступного Майстра. Виявилось, що один з найуславленіших літературних небожителів насправді людина слабка, ласа до молоденьких творчих дівчаток, яких йому постачає час від часу на дачу директор кабінету молодого автора Боря П'янчук. Їй тільки й труду, що одягнути міні-спідничку, розпустити косу і явитись із власними віршами до Борі, а за Борею затримки не буде… Їй подобалось грати. Подобались нові ролі, які придумували для неї сірокостюмні хлопці з органів. Їй подобалось ловити душі…