Герцог і я

Розділ 14

Вони не мали весільної подорожі. Не було ні наміру, ні часу її планувати. Натомість Саймон віддав розпорядження впорядкувати родовий маєток Клайвдон-Касл, і Дафна вважала це прекрасною ідеєю: вона із задоволенням проведе кілька тижнів далеко від світського Лондона, від його цікавих очей і вух.

Крім того, їй хотілося побачити будинок і місця, де народився Саймон і провів роки дитинства.

Дафні було цікаво уявити його хлопчиком. Чи був він тоді таким же неприборканим, як зараз? Таким же легко вразливим? Чи це була спокійна, слухняна дитина, що все життя накопичувала всю свою невгамовність і шаленство, щоб виплеснути їх з віком?

Під доброзичливі вигуки і побажання всіх, хто проводжав невдовзі після повернення з церкви, вони покинули будинок Бріджертонів — Саймон поспішив посадити Дафну в найкращу зі своїх карет і зачинити дверцята, одразу відокремивши її і себе від лондонського шуму і суєти.

Був початок літа, повітря залишалося ще досить прохолодним, тому Саймон дбайливо накрив пледом коліна Дафни.

— Чи не надто ви мене кутаєте? — спитала вона. — Сподіваюся, я не схоплю застуду протягом цієї милі до вашого міського будинку.

Він допитливо глянув на неї. Вона не здогадалася? Її думки сьогодні далекі від усього буденного. Що вона думає? Про їхню неминучу близькість?..

— Ми їдемо в Клайвдон, — сказав він.

— Прямо зараз, надвечір? Я думала, не раніше ніж завтра.

Він нічого не відповів. Нехай звикає приймати будь-які рішення чоловіка як належне, без суперечок та заперечень.

Вона й не думала сперечатися. Сьогодні так сьогодні. Клайвдон розташований поблизу міста Гастінгса, на південному узбережжі. Цікаво коли вони туди приїдуть? Напевно, не раніше ніж у середині ночі… У середині її першої шлюбної ночі… Про яку так невиразно намагалася їй розповісти її мати.

А якщо доберуться лише до ранку? Як тоді? Виходить, їхня перша ніч не відбудеться?.. Або… Вона слабо посміхнулася, відкинувшись на спинку сидіння… Або в них буде перший шлюбний день!

І все ж до чого такий поспіх?

— Чи не розумніше залишитись у Лондоні і виїхати завтра зранку? — спитала вона Саймона.

А він уявив, що вона нічого навколо не бачить, поглинута лише однією думкою.

— Я вже віддав усі необхідні розпорядження, — сухо промовив він. — Ми їдемо.

— Добре.

Вона відвернулася до вікна, щоб приховати розчарування, і деякий час мовчала, злегка погойдуючись у такт руху карети по бруківці лондонської бруківки, перш ніж запитати:

— А в готелі ми зупинимося дорогою?

— Звісно. Ми там повечеряємо. Не думаєте ж ви, що я збираюся втомити вас голодом першого ж дня нашого сімейного життя?

— А ніч? — вирвалося в неї на волю питання. — Теж у придорожньому готелі?

— Ні, ми… — Його губи стиснулися у вузьку лінію, потім він розслабив їх і промовив несподівано м'яким тоном.

— Я поводжуся, як неотесаний мужлан, чи не так?

Вона зніяковіла. Вона й раніше бентежилася, коли він раптом заговорював із нею дивно лагідним голосом і при цьому так дивився.

— Ні… - промовила вона розгублено. — Просто я здивована, що ми…

— І ви маєте рацію, ставлячи всі ці питання. Я знаю одне непогане містечко на півдорозі до узбережжя, називається «Заєць і гончак». Там смачна гаряча їжа, зручні чисті ліжка. — Він торкнувся її підборіддя. — Не думаєте ж ви, що я примушу вас проходити весь шлях до Клайвдона за один день?

— Я зовсім не така зніжена, щоб не винести поїздку в екіпажі, — сказала вона, починаючи червоніти в міру того, як вимовляла подальші слова. — Але ж ми тільки-но одружилися, і якщо десь не зупинимося на ніч, то вона застане нас тут, у кареті, і тоді… я не знаю…

— Не кажіть нічого більше.

Він з усмішкою приклав палець до її губ, зворушений її чистотою та природністю.

Дафна замовкла, відчуваючи подяку за його тактовність. Вона зовсім не збиралася вступати в обговорення питання про їхню першу шлюбну ніч, але це зовсім не означало, що вона про це не думала.

І знову Дафна з досадою відзначила, що мати, крім багатозначних поглядів і схвильованих зітхань, нічим не допомогла їй зрозуміти, чого ж можна очікувати від Саймона і що від неї самої залежить, і чи залежить взагалі.

Звичайно, Саймон знає про це набагато більше, але що, якщо… У неї перехопило подих від страшної думки… Що, якщо він взагалі не може робити те, що слід робити цієї ночі… Або не захоче…

Ні, вирішила Дафна за мить, це не так. Все, що вона бачила досі в його очах, що сталося тоді в саду, все говорить про зворотне. Він хоче бути з нею. Прагне цього… І, значить, може це…

Дафна перевела погляд на вікно, за яким вулиці Лондона переходили вже у вулички передмістя, готові, у свою чергу, змінитись путівцем.

Не треба думати про такі речі, треба викинути їх із голови раз і назавжди. Вона сама хотіла цього і отримала. І вона з ним, а він з нею. Що ще потрібно?

А що станеться вночі… У її першу шлюбну ніч…

Незабаром вона дізнається.

Від цієї думки її знову охопило тремтіння.

Саймон дивився на Дафну, що сиділа поруч з ним, його дружину з сьогоднішнього дня, нагадував він собі, хоч у це нелегко було повірити. Він дійсно ніколи не думав одружитися. Навпаки, не хотів цього. Переконував себе, що не має такої потреби. Можливо, тому, що зовсім не був знайомий із життям у сім'ї.

Але ось зараз він дивиться на Дафну Бріджертон… Ні, чорт забирай, — на Дафну Клайвдон Бассет (теж одне з його родових прізвищ), на Дафну Гастінгс, зрештою. Герцогиню Гастінгс!

Як дивно звучить у його вухах цей титул, до якого він і сам ще не може, та й не хоче звикнути, бо його носив батько — винуватець жахливих, незабутніх прикрощів та принижень його дитинства та юності. Про які Саймон не в змозі… не хоче забути.

Він глибоко зітхнув, не відводячи очей від Дафни. Йому здалося, що вона здригнулася.

— Вам холодно? — спитав він.

Куточки її губ злегка розсунулися — ніби для того, щоб вимовити «ні», але потім знову зрушили, і він почув: «Так, трохи».

Навіщо ця маленька безневинна брехня? Напевно, їй просто захотілося його уваги, турботи і щоб він ще щільніше загорнув її в плед. Доторкнувся до неї. Він і сам хотів того ж.

— Сьогодні дуже довгий день, чи не так? — пробурмотів він, не дуже спритно намагаючись підімкнути плед під її спину, під ноги.

Йому хотілося сказати щось зовсім інше, куди більш значне, цікаве, відповідне моменту… Ні, не моменту, а новій епосі в їхньому житті. Нової ери.

Так, він має стати їй добрим чоловіком, добрим охоронцем її благополуччя. У тому числі душевного. Вона заслуговує на це. Хоча б цього, якщо він не в змозі дати їй справжнє щастя. Або те, що вважається таким.

Адже вона справді — просив він чи не просив про це — врятувала його від майже неминучої смерті, обрала в чоловіки, знаючи, на що йде. І його обов'язок відповісти їй вдячною турботою та увагою.

— Я рада цьому, — почув він її голос і здригнувся: так глибоко поринув у свої думки.

— Вибачте?.. — промовив він запитливо. Легка посмішка торкнулася її губ, коли вона повернула до нього голову.

— Ви казали, що дуже довгий день, — пояснила вона. — А я сказала, мені це до вподоби.

У нього був такий спантеличений вигляд, що вона мало не розсміялася, але стримала себе і, підкреслюючи слова, як, мабуть, зробив би вчитель, втовкмачуючи щось розсіяному учню, повторила:

— День триває дуже довго. Ви так казали. А я відповіла, що рада цьому.

— Зрозумів, — трохи роздратовано відповів він, роздратований її менторським тоном.

Незважаючи на якусь досаду, йому як ніколи раніше хотілося зараз поцілувати її. Однак він не дозволив собі цього. Всьому свій час. Воно тепер у нього буде, чорт забирай!

— До початку ночі ми дістанемося до готелю, про який я вам казав, — промовив він діловим тоном.

Дафна знову повернулася до вікна. Настала мовчанка. Саймон невідривно дивився на неї і думав, що вчинив безглуздо, віддаляючи першу шлюбну ніч на цілу добу. Навіщо? Адже він так жадав її, а тепер, коли його мрії стали реальністю, сам відсуває години до їхнього здійснення. Але, чорт забирай, не стане ж він втілювати своє давнє бажання в якомусь жалюгідному придорожньому готелі, нехай навіть не гірший з усіх інших заїжджих дворів і таверн, але Дафна заслуговує на краще. Їхня перша ніч має запам'ятатися їй як щось особливе — і по суті, і по атмосфері, по фону, на якому все відбудеться.

Знову вона щось говорить, а він не може вникнути у сенс.

— Це добре, — сказала вона лишень.

Що саме добре»? Чорт забирай, він більше не перепитуватиме її! Досить! Щоб знову нарватися на учительський тон? Зачекаємо, доки сама роз'яснить.

І вона не забарилася це зробити:

— Добре, що ніч ми проведемо не в кареті. На це можна відповісти.

— Дороги зараз не зовсім безпечні в темний час, — сказав він, забуваючи, що зовсім недавно збирався їхати прямо в Клайвдон без ночівлі в дорозі.

— Невже? — ввічливо здивувалася вона.

— Крім того, ми зголодніємо?

— О, звичайно, — відповіла вона з великою наснагою.

А він, вкотре змінивши свій намір, вирішував зараз дилему: чекати зупинки в готелі або опанувати його прямо тут, у кареті? Адже в цьому теж буде щось незвичайне, що запам'ятовується. Хіба ні?..

Але майже відразу дійшов висновку, що від останнього варіанта слід відмовитися, і заспокоївшись сказав:

— У них смачна їжа.

Вона обернулася до нього всім тілом.

— Ви вже говорили про це, Саймоне.

Здається, вона знову дозволяє собі посміхатися? Він подерся на сидіння і потім рішуче заявив:

— Мабуть, здрімну трохи.

Її темні очі здивовано розширилися.

— Прямо зараз?

Він нетерпляче кивнув:

— Можливо, я знову повторюся, але якщо не помиляюся, ми з вами вже обоє відзначили, що сьогодні дуже довгий день. Спробую трохи скоротити.

— О, звичайно, — погодилася вона. — І ви зможете заснути в кареті, що рухається? Коли вона так підстрибує?

Він знизав плечима:

— Я можу засипати одразу і за будь-яких обставин. Навчився у своїх подорожах.

— Як я вам заздрю, — зітхнула вона. — Для цього, мабуть, потрібний особливий талант.

— Ви маєте рацію. Дуже великий, — їдко зауважив він.

І з цими словами заплющив очі і не розплющував їх протягом наступних двох з лишком годин.

Однак Дафна, що час від часу спостерігала за ним, все більше стверджувалася в думці, що Саймон значно перебільшив свої можливості. У сенсі вміння засипати у будь-якій обстановці. В усякому разі, у цій обстановці, підозрювала вона, і протягом цього часу він ні на хвилину не занурювався в сон. Вона була цілком впевнена у цьому.

Чому? Та тому, що помічала, як він реагує на кожен її помітний рух, кожен зітхання — як ворушиться його підборіддя, здригаються повіки, пробігає легке тремтіння по тілу.

Її дивувала, навіть захоплювала його стійкість: як міг він протягом кількох годин відігравати роль сплячого? Який непересічний артист! Вона пробувала робити те саме, але витримала не більше п'ятнадцяти або двадцяти хвилин.

Часом їй хотілося порушити цей фальшивий сон, викрити притворника, але захоплення перед його завзятістю та вмінням зупиняло її.

Зрештою вона, непідробно позіхнувши, повернулася до вікна карети і втупилася в нього.

Помаранчеве яскраве сонце величезним апельсином висіло на заході і досить швидко втрачало свою округлу форму, поступово зникаючи за лінією горизонту.

Якщо Саймон в черговий раз не передумав і вони зупиняться на нічліг у готелі, то це, мабуть, має статися вже зовсім скоро: він говорив — до кінця дня. Значить, ось-ось вони переступлять поріг придорожнього заїжджого двору «Заєць і гончак», де вечерятимуть, а потім… Потім буде її перша ніч із чоловіком, після якої вона стане жінкою. Але що це означає, як відбувається вона так і не знає. Мати не спромоглася… посоромилася пояснити. Можливо, мати мала рацію і краще не говорити на цю тему? У кожної людини свої почуття, свій досвід.

Господи, ну досить же думати про це, коли навколо така краса — такий прекрасний сонячний захід сонця, такі фарби біля неба, зелені, поля і пагорбів!

Крім того, вона не одна в кареті: поруч її чоловік, той, про кого вона так мріяла. Правда, він спить, вірніше, вдає, що спить, а це вже зовсім нікуди не годиться! Вона не хоче… не може бути зараз одна!

— Саймон! — покликала вона тихо. Він не відповів. Навіть не поворухнувся.

— Саймон! — Цього разу голосніше.

Куточок його рота здригнувся. На лобі утворилася легка зморшка. Все одно Дафна готова була сперечатися на будь-що: він не спить і все чує. Просто міркує, чи продовжувати грати обрану роль, чи вже вистачить.

— Саймон!

Цього разу вона не обмежилася словами, а дозволила собі трохи штовхнути його в плече. Мабуть, навіть не злегка, а так, що навіть якщо він і справді спав, то неминуче повинен був прокинутися.

Він розплющив очі. І зробив це знову ж таки як справжній артист — спочатку видавши протяжне здавлене зітхання, потім кинувши здивований погляд, який відразу перетворився на осмислений, і, нарешті, позіхнувши (для повної вже правдоподібності). Однак він був надзвичайно милий і приємний їй в ці хвилини.

— Дафф?

— Напевно, ми скоро приїдемо? — спитала вона.

— Що? — перепитав він, не кваплячись вийти з ролі.

— Ми, певне, під'їжджаємо до готелю? — терпляче повторила вона.

Він зітхнув і подивився у вікно. З його боку, на сході, небо було значно темнішим, ніж з боку Дафни.

— О, — сказав він, здивуючи, — ми зовсім недалеко від мети.

Через короткий час карета зупинилася, Саймон відразу ж вийшов і поговорив про щось із кучером. Мабуть, давав вказівки, що його наміри змінилися і вони тут зупиняться на нічліг. Після цього він подав руку Дафні та допоміг їй вийти з карети.

— Ну як? — спитав він, киваючи у бік присадкуватої будови. — Чи не так, непоганий будиночок, що цілком заслуговує на ваше схвалення?

Що їй залишалося відповісти на таку світську фразу, як тільки згідно кивнути головою.

Саймон провів її всередину будівлі, а сам пішов до господаря, який чомусь не вибіг їм назустріч. Незабаром той, щоправда, з'явився з вибаченнями, і між ними почалася досить гучна розмова, з якої Дафна почала поступово розуміти, що господар у розпачі та не знає, куди подітися від сорому, оскільки не може поселити його світлість з дружиною в гідний їхній світлості номер, тому що не був заздалегідь попереджений і всі просторі номери зайняті сімейними парами, та ще й з дітьми, тому він просто не знає, як бути, і благає його світлість не обурюватися, а він, у свою чергу, готовий зробити все, що в його силах. І ось що, мабуть, зробить… Тільки недавно останній двокімнатний номер зайняла якась місіс Уезербі з своєю сім'єю, і він зараз же запропонує їй…

Дафна краєм вуха слухала його схвильовану промову, одночасно з цікавістю спостерігаючи за людьми, які перебували у великому готельному холі. Тут була молода пара, яка, безсумнівно, належала до місцевого джентрі[6], кілька чоловіків, мабуть, торговців, а також не дуже молода жінка з чотирма дітьми.

Розмова Саймона з господарем затяглася. Дафна подумала, чи не пора їй втрутитися і допомогти Саймону, який мав дуже незадоволений вигляд.

Вона наблизилася до них, коли господар говорив про своє рішення переселити якусь місіс Уезербі.

— Щось не так? — спитала вона. — Може, я б зуміла…

Саймон кинув на неї обурений погляд.

— На мою думку, — не надто люб'язно сказав він, — ви стояли там біля дверей?

— Так, але зараз я підійшла сюди, — пояснила вона з ввічливою усмішкою.

Саймон смикнув плечем і знову повернувся до господаря. Це не збентежило Дафну, вона звикла, що у їхній сім'ї багато проблем, у разі побутові, вирішувалися разом.

— Саймон, — повторила вона, сіпнувши його за рукав. — Що вас так непокоїть?

За нього наважився відповісти господар, що терплячим голосом повторив, що в його готелі залишилися тільки однокімнатні номери, тому що він не знав, що його світлість прибуде, та ще й з дружиною, а якби знав, то безсумнівно… Проте він зараз же переселить одну даму …

— Ви кажете про жінку, — перервала його Дафна, — у якої діти? Мабуть, це вона щойно сіла геть там?

Господар кивнув:

— Так. Я б ніколи не поселив її у двох кімнатах, якби не цей випадок.

Він зібрався знову розсипатися у вибаченнях, але Дафна перебила його, сказавши:

— Сподіваюся, ви не збираєтесь викинути її на вулицю разом з дітьми? Що стосується нас, ми цілком обійдемося однією кімнатою, чи не так, Саймон?

Вона помітила, як за цих слів він стиснув зуби, їй навіть здалося, що вона чує їх скрегіт. У всякому разі, було ясно: він украй незадоволений її втручанням. Чи означає це, що він взагалі не бажає бути в одній кімнаті зі своєю дружиною? Тим паче вночі?

Господар готелю дивився на Саймона, чекаючи його рішення. Той похмуро кивнув, і господар з радісним полегшенням (не вистачало йому ще розгніваного герцога в його скромному готелі!) грюкнув у долоні і поквапився до своєї конторки, де зберігалися ключі.

— Прошу, ваша світлість. Слідуйте за мною, — урочисто проголосив він.

З тим же незадоволеним виглядом Саймон кивком голови запропонував Дафні йти першою, і та пішла за господарем сходами на невисокий другий поверх. Після кількох поворотів у вузькому темному коридорі господар відімкнув двері, і їхнім очам постала досить велика пристойно обставлена кімната, з вікна якої, наскільки можна було побачити в темряві, відкривався вид на село.

— Що ж, — весело промовила Дафна, — на мій погляд, дуже мило.

Відповіддю Саймона було глухе бурчання.

— Як виразно ви відповіли, — зауважила вона, як тільки господар зник за дверима.

І потім сама зникла за ширмою, що стоїть у кімнаті.

Саймон з подивом деякий час шукав її очима і, не знайшовши, з занепокоєнням — можливо, так виявлялося в нього почуття певної провини за свій поганий настрій — гукнув її:

— Дафно! Ви де?.. Вирішили переодягтися?

Вона висунула голову з-за ширми.

— Ні. Просто даю вам час прийти до тями.

— Добре, — промимрив він. — Невдовзі нас покличуть на вечерю.

— Сподіваюся.

На її обличчі він побачив усмішку, що здалася йому переможною, переможною. Хоча з чого це?

— Ви голодні? — спитав він.

— Жахливо.

— Я теж.

— Але, боюся, майже не можу їсти, — сказала вона.

— Вони добре годують, — заспокоїв він. — Востаннє, коли я зупинявся тут, їжа була чудовою.

— Справа не в цьому, — довірливо повідомила вона, чим одразу пробудила в ньому новий приплив ніжності. — Справа в моїх нервах. Вони… як би це висловити…

— Розлютилися, — підказав він. — Але чому? Ми так спокійно мандруємо.

Вона уважно подивилася на нього.

— Саймоне, ви не забули, що сьогодні вранці ми стали чоловіком та дружиною?

Справді, який черствий, нечутний дурень! Адже для неї це…

— Дафно, — вимовив він ніжно, — вам не треба турбуватися.

— Не треба? — перепитала вона, уникаючи його погляду.

Справді, треба чи не треба?.. Він набрав більше повітря, ніби це могло полегшити відповідь. Як він міг забути про те, що має турбувати її весь сьогоднішній день?.. Зрозуміло, він зробить усе, щоб… Але як пояснити на словах?

— Ми почекаємо з цим… — нарешті промовив він. — З тим, що скріплює шлюб, доки не приїдемо до Клайвдону.

— Почекаємо?

Саймон здивовано розширив очі. Чи не почувся він? У її голосі звучало явне розчарування!

— Звичайно, — відповів він ласкаво, як кажуть із нерозумною дитиною. — Не можу ж я… Не можемо ми в якомусь придорожньому готелі… Я надто поважаю вас, щоб…

Боже, що він несе?.. Мабуть, вона думала так само, бо знову перепитала:

— Не можемо?

— Ні.

Саймон таки до кінця так і не зрозумів, що її зараз обурює — якщо те, що він уловив у її тоні, було обуренням. Що турбує найбільше?

— Але чому? — спитала вона.

Так, тепер уже точно обурення звучало в голосі. Він не помиляється.

Він дивився на неї в повному подиві.

Дафна вийшла з-за ширми і тепер стояла посеред кімнати. Темні очі здавались величезними на зблідлій обличчі, вона нервово облизала губи, і на цей рух його тіло відповіло спалахом бажання.

З тремтячою усмішкою, опустивши очі, вона сказала:

— На мою думку… мені здається… місце не повинно мати значення.

О, як ці слова пов'язані з тим, що він відчував зараз у душі! Як хотілося йому кинути її на ліжко, накрити своїм тілом!

Він навіть простягнув до неї руки, ледь не втративши рівноваги, і повинен був опуститися на ліжко, щоб не впасти.

— Дафно! — промимрив він у простір. Вона по-своєму тлумачила його жест, інтонацію, з якою вимовив її ім'я.

— Боже, я мала знати, — прошепотіла вона зі стоном. — Вибачте… О, вибачте мені!

Вибачити її? Але за що?

Він підвівся з ліжка, на яке так ніяково опустився. Прокляття! Про що вона говорить? І чому цей стогін?

Вона продовжувала дивитися на нього зі зляканим жалем. Навіть співчуття. В чому справа? Можливо, вона подумала, коли він по-дурному оступився, відчуваючи пристрасне бажання, що в нього починається якийсь напад? Наслідок хвороби, про яку вона не знала?

Чи вона так налякана тим, що має між ними статися, що просто не в змозі контролювати свої емоції та слова?

— Дафно, — м'яко промовив він, — що з вами?

Вона швидко наблизилася до нього, ласкаво провела рукою по його щоці.

— Я така бездушна, — сказала вона. — Мені соромно, повірте… Я мала зрозуміти набагато раніше.

— Що зрозуміти? Про що ви?

Її рука відірвалася від його обличчя і безсило повисла.

— Зрозуміти, що ви… що ви не можете… це…

— Що «це», чорт забирай?

Вона знову опустила очі, зчепила пальці рук, щоби не тремтіли.

— Будь ласка… — прошепотіла вона з мукою. — Будь ласка, не примушуйте мене вимовляти вголос.

Саймон відчув, що його гнів переливається через край.

— Ось через подібні ш-штучки, — промовив він, заїкаючись, — через ці д-дурні п-примхи багато чоловіків не хочуть одружитися! І я їх розумію!

Його слова були більшою мірою звернені до самого себе, але Дафна не могла не чути їх і застогнала ще сильніше, закривши обличчя.

Саймон відвів її руки від обличчя і крикнув:

— Якого біса! Про що ви стогнете і журитесь?

— Про те, що ви не можете… — ледь чутно пошепки сказала вона. — Не можете зробити те, що потрібно у шлюбі… між дружиною та чоловіком…

Мабуть, це трохи дивно, однак саме в ці хвилини його бажання оволодіти нею зросло настільки, що він вважав за потрібне знову опуститися на ліжко.

— Хто це вам сказав? — спитав він грізно.

Зрозумівши його слова буквально, вона відверто відповіла:

— Ніхто, клянусь вам! Я ні від кого.

— Але все одно я обіцяю вам бути доброю дружиною і ніколи… нікому…

Напевно, у найважчі роки свого дитинства, коли язик, здавалося, заповнював весь його рот, а слова застрягали в горлі, не відчував він такої безпорадності.

Вона вирішила, що має статеве безсилля? Що він імпотент?

— Але п… п… — почав він і замовк.

Бракує, щоб до нього повернулося колишнє, майже забуте!.. Він намагався вирівняти дихання, спокійно поворухнути язиком.

Дафна по-іншому витлумачила його утруднену промову, мовчання і вирішила, що її обов'язок по-можливості втішити нещасного.

— Чоловіки дуже серйозно ставляться до таких речей, — сказала вона. — Але прошу вас, не треба…

— Так, не треба, бо це повна нісенітниця! — виразно вигукнув він. — Дурниця! Вона здригнулася.

— Що?

— Те, що ви чуєте! — Його очі звузилися, у них майнула злість. — Цікаво, від кого ви дізналися, які віші турбують чоловіків? Від вашого братика?

— Ні, від мами.

— Від вашої матері? — Саймон схопився з ліжка, сповнений обурення. — Вона сказала вам, що я імпотент? Це називається таким словом? Мати не згадувала його.

— Що ж вона казала? Чим забивала вашу голову?

— Не гнівайтесь так. Вона ні словом не згадувала про вас, а говорила лише взагалі.

- І що саме?

— Не так уже й багато, — чесно зізналася Дафна. — Я хотіла б почути набагато більше.

— Ось як? Про що?

Він питав так наполегливо, що Дафне мимоволі довелося відповісти:

— Ну, вона пояснила мені, що матримоніальний акт…

— Ваша мама назвала це актом?

— Хіба його називають інакше? А як?

Саймон відмахнувся рукою від її питання і повторив своє:

- І що ж вам було сказано про цей акт?

— Вона сказала мені, що він… як би ви його не називали…

Саймон не міг не оцінити її почуття іронії, тим більше за цих обставин, і насилу придушив задоволену усмішку.

— …що він, — продовжувала Дафна, — призначений для народження дітей і…

— Тільки для народження дітей? — перервав він її. Дафна насупилась, пригадуючи.

— Здається так. Але, на мою думку, мама сама не була в цьому до кінця впевнена.

— Значить, не до кінця?

Предмет розмови був такий збентежений для неї, що вона не вловила глузування. Тепер вона хотіла одного: захистити свою матір.

— Мама намагалася пояснити, але, мабуть, їй було важко говорити зі мною на таку тему.

— Це після вісьмох дітей, — не стримався він. — Чи вона вже забула…

Він осікся, зрозумівши, що зайшов надто далеко, але Дафна знову не зрозуміла його сарказму.

— Я так не думаю, — серйозно відповіла вона. — Тому, що коли я запитала про всіх її дітей і чи не означає, що вона робила це… цей акт, — твердо вимовила вона, — лише вісім разів…

Після цих слів Дафна замовкла в збентеженні.

— Продовжуйте, — заохотив її Саймон стиснутим голосом. Здавленим не від гніву — від сміху, що стримується. Дафна глянула на нього з занепокоєнням:

— Що з вами? Знову недобре?

— Зі мною все в порядку.

— Але ж голос якийсь дивний…

— Просто поперхнувся. Я з цікавістю слухаю вас.

— Так ось, — продовжувала вона, — коли я запитала про ці вісім разів, мама якось занепокоїлася.

— Ви все-таки запитали?

Цього разу модуляції його голосу не обдурили її. Вона обурено глянула на Саймона.

— Ви смієтесь?

Він ледве стиснув губи.

— Ні, чого ви взяли? — Для більшої переконливості він затряс головою.

— По-моєму, — обурено сказала вона, — я поставила їй не таке вже безглузде запитання. Адже має вісім дітей. І вона таки відповіла мені… Та що з вами?

Він уже не міг стримуватись — кивав головою, махав рукою, було незрозуміло, сміється він чи плаче.

— Ох, не треба… не треба… — вимовив він нарешті. — Прошу вас.

— Я мовчу.

Дафна сіла з ображеним виглядом, склавши руки на колінах і надаючи Саймонові можливість вдосталь насміятися.

Потрібно віддати йому належне — він постарався якнайшвидше опанувати себе і не затягувати нападу нестримного сміху. Заспокоївшись, він сказав:

— Я, звісно, здогадувався, що не слід пускатися з вами в обговорення подібних речей і що я пошкодую, якщо почну. І я справді жалкую і прошу пробачити мені. Але дайте відповідь хоча б, чому ви вирішили, що я… — він здригнувся, — що я не можу виконувати свої подружні обов'язки?

— Але ж ви самі казали, що не можете мати дітей! Ні краплі веселості не лишилося в його обличчі.

— Дафно, існує багато причин, з яких подружжю не слід мати потомство. — Він роз'єднав її руки, складені навколішки, почав гладити пальці. — А взагалі, — запитав він ласкаво і серйозно, — ви маєте бодай якесь уявлення про те, що відбувається між чоловіком та жінкою в інтимному житті?

— Мабуть, ні, — відверто зізналася вона після певного роздуму. — Вас це може здивувати, бо маю трьох дорослих братів і маму. Вона намагалася мені вчора щось…

— Ні слова, прошу вас, про уроки, що були викладені вашою матір'ю, — промовив він здавленим голосом, який досить явно свідчив про новий напад сміху. — Інакше я…

— Ви знову смієтеся з мене, Саймон? — гордо спитала вона, і її тон розсмішив його ще більше.

— Ні, ні, - спробував він запевнити її між новими вибухами сміху.

— Тоді чому ж?

— Ох, Дафно, — вимовив він нарешті, - вам ще багато чого треба вчитися в цьому житті.

— Але ж хіба я проти? — заперечила вона тоном старанної учениці, що не зменшило його веселості.

І все ж у ці хвилини його не залишала твереза думка про те, що цілком можна було б уникнути цієї безглуздо-веселою сцени, якби юних дівчат у їхньому домашньому колі не захищали настільки від реальностей життя. У тому числі й сімейних.

Він нахилився ближче, зазирнув у серйозні очі Дафни.

— Я вас навчу, — прошепотів він.

Вона відчула, як щось тьохнуло в її грудях і тепло розлилося по всьому тілу.

Не зводячи з неї очей, він підніс її руку до губ і поцілував.

— Я зроблю все, — повторив він, — щоб ви багато зрозуміли і багато полюбили.

Їй стало важко дихати. Чому в кімнаті так жарко?

— Я… я не знаю, про що ви кажете, — пробурмотіла вона.

Саймон стиснув її в обіймах.

— Ти дізнаєшся…