Янголи, що підкрадаються

Глава 6

Той голос врятував Дану від божевільні, хоча до його появи їй ще довелося пережити цілу низку безкінечних днів. Вони так жадібно ковтали її, один за одним, довгі та небезпечні, як вгодовані гримучі змії, і Дана не опиралася їм, бо знала: це не має сенсу. Опір нічого не змінить, лише загострить біль. Це як ворушити рукою з відкритим переломом. Дана все частіше ловила себе на тому, що мислить образами. Це її лякало.

Із заселенням у їхній дім дяді Васі все стало ще гірше, хоча раніше їй здавалося, що гірше просто нікуди. Тепер же вона переконалася, що меж немає не лише досконалості. Монстр у майці та розтягнутих до розміру шаровар синіх спортивних штанях не ходив на роботу і взагалі майже нікуди не виходив — він тинявся їхньою двокімнатною квартиркою, їв, спав та сито відригував. А ще він лупив маму, як Сидорову козу, і намагався загравати з тіткою Оленою.

Вперше це сталося на другий день після його переїзду, на очах у Дани. Тітка прибігла зі свого інституту трохи раніше, ніж завжди — правду кажучи, Неждана взагалі не розуміла, чого туди ходити, якщо гроші за досліди перестали платити ще влітку. Втім, зрідка до їхнього НДІ привозили пайки. Наближався Новий рік, і Олена чомусь дуже загорілася ідеєю відсвяткувати його як слід, про що й говорила з Даною, роздягаючись у коридорі. Про те, що на «як слід» грошей немає і найближчим часом не передбачається, Дана намагалася не згадувати сама, а тим більше не нагадувати про це тітці. Сенсу псувати їй настрій не було ніякого, тим більше, що Олена, через постійний біль у нирках страшенно змучена і напівпрозора, мов порцеляна, знайшла нарешті собі хоч якусь розраду, адже коштів на лікування у них теж не було.

Тітка перевдяглася в домашнє і випурхнула на кухню, збираючись повечеряти. Майя ще засідала на своїй пошті, а дядя Вася засідав на табуретці й голосно чавкав, дожираючи останній шматок сервелату — до речі, без хліба. Олена спробувала обуритися:

— Це моя ковбаса.

— Була ваша — стала наша, — сяйнув дотепністю Василь і масною п’ятірнею задумливо почухав залишки волосся у себе на потилиці. — Та й узагалі, забувай це «твоя — моя». Які рахунки поміж родичами? А ми тепер одна родина, правда ж, небого?

Остання репліка адресувалася Дані, але та її не оцінила, бо напружено розмірковувала над тим, що вони тепер їстимуть. Майя вже давно не годувала доньку — цей почесний, але непосильний обов’язок перебрала на себе тітка Олена.

— Можемо сходити до когось у гості, — видала нарешті Дана результат своїх роздумів, не звертаючи на дядька Василя жодної уваги — ну що ти з хворого візьмеш, окрім аналізів? — Хосе-Антоніо давно мене запрошував — він квартиру винаймає десь біля ліцею…

— Думаю, він хотів бачити тебе без дуеньї.

— Що він там хотів, це його проблеми, тьотю. А я хочу їсти. Зараз подзвоню йому і скажу, що прийду з тіткою. Він обіцяв приготувати лечо.

Олена засміялася.

— Лечо? Може, чилі?

— Начхати, аби то було їстівне.

Олена тактовно змовчала, що якраз чилі їй категорично заборонено. Вередувати не доводилося, а про дієту з варених овочів, рису без масла та курячих парних котлеток краще було забути віднині й навік. Дівчинка й так старається з усіх сил, жертвує вільним часом, до Хосе збирається, якого, по суті, терпіти не може звідтоді, як він на одному зі своїх уроків висміяв її альтернативний доказ якоїсь теореми. А вона сама… вже й на хліб грошей бракує. Майя, знову зі злістю подумала Олена, могла б хоч трохи про дочку подбати — на пошті платять нехай і копійки, зате вчасно, без затримок. Від тяжких дум її відірвало просто-таки бичаче ревіння.

— То чия вона дівка, твоя чи її?

З коридору на крик примчалася Дана.

— Що тут відбувається?

— То мій зять гніватися зволили, — єхидно зронила тітка Олена. — Щось йому Майя не те наплела.

— Я тебе, курва, ще раз питаю, чий це вишкребок?

Ляпас, який вліпила Василю Олена, ледве не зніс сердегу з табуретки — при всій її тендітності та його суттєвій вазі.

— Ще раз почую, що дитину обізвеш, — очі вийму.

Василь, не підводячись, охопив тітку Олену за ноги і запхав долоню прямо їй під халат.

— Ох, люблю бабів із норовом! Таке в ліжку виробляють!

Погляд Олени зупинився на ножі, яким дядя Вася різав сервелат. Бозна чим би це все закінчилося, якби вхідні двері не рипнули знайомо, запускаючи жіночу половину новоствореного подружжя. Василь висмикнув руку з-під халата — вже, певно, не тому, що боявся Майї, просто не хотів передчасно нариватися на скандал, і зронив, важко втупившись у Дану, котра так і стояла на порозі кухні, притиснувши записничок до грудей:

— Тільки писнеш — заб’ю.

— Васю, ти де? — пролунало з коридору.

— Іду, — він нарешті підвівся і, важко човгаючи, попрямував до дверей. Тітка й небога, не змовляючись, провели його поглядом.

— Я інколи думаю, — сказала Олена після паузи, — що Господь або поквапився, створивши чоловіка по образу і подобі своїй, або все, що написано у перших главах Біблії, — маячня, і він, як кожний справжній Творець, дав волю своїй фантазії. Однак що добре для раю, не завжди файно для землі. Ти вже зателефонувала до Хосе-Антоніо?

— Ще ні, — промовила Дана, відчуваючи полегшення, — тітка знову перейшла на зрозумілу їй мову. — У нього зайнято.

— От і добре. Бо ми з тобою сьогодні нікуди не підемо.

— Це ще чому?

— Тому, що як тільки ми вийдемо з хати, Василь поб’є маму.

— За що?

— За те, що вона його обдурила. Сказала, що ти — моя донька, а насправді — її.

Дана нерозуміюче дивилася на тітку.

— Але ж вона просто хотіла йому сподобатися. Здаватися молодшою, ніж є насправді.

Олена зітхнула, провела рукою по розкішних кучерях небоги.

— Не думаю, що він це оцінить.

І Василь цього не оцінив. Крім того, їхня самопожертва виявилася марною. Він побив дружину вночі. Найцікавіше те, що, маючи у квартирі не стіни, а справжнісіньку кальку, ані Дана, ані Олена не почули жодного звуку. Майя виявилася правдивою партизанкою — шкода лишень, що не в українських традиціях було носити вдома паранджу. Бо донька, побачивши матір вранці, закричала, а Олена зле сказала на сестру: «Дурепа!».

— Сама дурепа! — огризнулася та, шамкаючи, як стара баба, і тут-таки зойкнула, вхопившись за щоку. — Це все через Дану!

— Це все через твою брехню.

Бити жінку Василю сподобалося — судячи з того, що потім він робив це ледь не щодня. Очевидно, Майї теж подобалося, коли її гамселять, мов великоднє тісто, бо на всі спроби Олени втрутитися вона реагувала роздратованим: «Не лізь не в свою справу». Деколи Василь великодушно пояснював Майї, що саме вона не досолила цього разу, чи як по-особливому «не так» на нього зиркнула, чи що обурило його в її словах. А деколи просто не марнував на це часу і бив, як справжній професіонал — без попередження. Тітка стала дедалі частіше затримуватися невідомо де, бо на роботі їй давно і явно не було чого досліджувати. Кілька разів Олена взагалі не приходила додому ночувати, хоча жодного разу не забула подзвонити й нагадати небозі, щоб та закривала двері спальні на замок, а в разі чого — викликала міліцію. У тітки серце розривалося від думки, що Неждану від парочки схиблених відділяє лише п’ять сантиметрів пресованої стружки, але з цим нічого вдіяти не могла. Залишатися там, поруч із вічно закривавленою сестрою — не жінка, а якась мрія вампіра — та зятем, який спить і бачить, як на ній спідницю задерти, Олена просто не могла, але й тягати дитину туди, де ночувала сама — теж був не вихід.

— Він хоч до тебе не чіпляється? — постійно допитувалася тітка, вимогливо блискаючи на Неждану своїми волошковими очима. — Скажи мені, тільки правду, таке бувало?

Дана чесно відповідала — ні, не бувало, і дуже шкодувала, що не може бодай ствердно кивнути у відповідь. От тоді дяді Васі точно приснився б гаплик. І сотня Май разом із фуріями, валькіріями та всіма демонами всіх релігій світу не втримали б Олену від святої помсти. Але Василь Забіякуватий зовсім не звертав на Дану уваги. Тобто геть начисто забув про її існування, чому, втім, можна було лише радіти. Дівчинка тихенько з’являлася на кухні, швиденько з’їдала те, що клала для неї в холодильник тітка (де саме Олена бере ту їжу, вона якось не замислювалася), і квапливо поверталася до своїх підручників. Її щоденник підписувала тітка, вона ж переглядала табель і ходила до ліцею на батьківські збори. Так минуло майже три місяці.

Новий рік тітка й небога справді зустріли по-особливому — блукаючи до світанку засніженими вулицями міста, з пляшкою пива й таранею, присланою за старою пам’яттю колегами з інституту. Олена рибу не їла і пива не пила, зате разом із Даною ввічливо кивала тим нечисленним сміливцям, які, знехтувавши криміногенною ситуацією у колись спокійній столиці, теж вийшли погуляти вночі, і щосили вигукували, немов підбадьорюючи себе: «З Новим роком!».

А восьмого березня, якраз на Міжнародний жіночий день, дядя Вася таки вбив Данину маму.