Лицарі Дикого Поля. Том 1

1

Дике Поле — історична область малозаселених причорноморських та приазовських степів між річками Дністром на заході та Доном на сході. Частину Дикого Поля, розташовану на місці сучасних Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей, та окремі частини Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей України називали Запоріжжям, або Низом, де мешкали низові козаки та в різні часи розташовувались запорізькі січі. (Тут і далі за текстом примітки автора.)

2

Низове козацтво — інакше Військо Запорізьке Низове, вільні українські козаки, які мешкали нижче від дніпровських порогів та не підкорялися жодній владі, не перебували на службі в Речі Посполитої та були окремою військовою організацією на кшталт лицарського ордену.

3

Козаки дуже часто давали людям, котрі прибували на Січ, нові прізвиська, які скрадали справжнє ім’я та походження людини, оскільки багато хто втікав не лише від кріпосної залежності, а й від покарань за злочини, тож зміна імені давала змогу приховати минуле.

4

Поділля, Подільське воєводство — історична та географічна область (Подільська височина) на території сучасної України, розташована над північними притоками середнього Дністра й верхньою течією Південного Бугу. Охоплювало сучасні Хмельницьку, Вінницьку області та частину Тернопільської. В описуваний історичний період Поділля було воєводством і перебувало під владою Речі Посполитої.

5

Реєстрове козацтво — частина українських козаків, які в 1572 р. були прийняті на військову службу Річчю Посполитою та записані в окремий список — реєстр (звідки й походить назва козацтва), задля організації оборони південних кордонів польсько-литовської держави і виконання поліцейських функцій (у Речі Посполитій насамперед проти інших козаків). Офіційна назва — Військо Його Королівської Милості Запорізьке. Реєстрові козаки були виокремлені у стан, склад війська регламентувався урядовим списком (реєстром), а обов’язки, плата за службу та привілеї реєстрових козаків визначалися сеймом і королем. В описувану епоху реєстрових козаків називали ще городовими козаками.

6

Микитинська Січ — фортеця й територіально-військова організація запорізьких низових козаків у 1638–1652 рр. Розташована на місці сучасного Нікополя в Дніпропетровській області. За легендою, назва Січі походить від назви урочища, у якому оселився козак Микита. Місцевість, відповідно, назвали Микитиним Рогом.

7

Гетьман польний коронний — у Речі Посполитій заступник гетьмана великого коронного, головного командувача армією Польського королівства. Приблизно те саме, що й фельдмаршал. У разі присутності коронного гетьмана в битвах польний гетьман командував передовими загонами й артилерією, а в разі відсутності — усім військом. У мирний час польний гетьман перебував на південно-східних кордонах Речі Посполитої і командував невеликими регулярними військами, які відбивали постійні набіги татар. У ці загони часто входили й реєстрові українські козаки.

Гетьман великий коронний — головнокомандувач державного війська Речі Посполитої, по суті — військовий міністр Польського королівства. Великі коронні гетьмани призначалися королем і затверджувалися сеймом на посаду довічно. Під час вступу в чин гетьман одержував церемоніальну гетьманську булаву як символ своєї влади й посади, а її зображення додавалося в його родовий герб.

8

Синками називали досвідчені козаки молодих хлопців. А ті у відповідь зверталися до них «батьку». Таке звернення не залежало від віку — що більше часу провів козак на Січі, то досвідченішим він був у воєнній справі й мав усі права називатися батьком менш управними козаками, навіть якщо вони були старші за віком.

9

Великий Луг — історична місцевість, яка лежала між лівим берегом Дніпра і річкою Конкою на території сучасних Запорізької і Дніпропетровської областей України. Площа плавні становила понад 400 кв. км і була порослою листяним лісом. Плавня належала й використовувалася Запорізькою Січчю. У 1955–1957 рр. Великий Луг був затоплений водами Каховського водосховища.

10

За багатьма історичними свідченнями, етнічний склад Запорізької Січі був різноманітний і дещо суперечливий — тут були євреї, турки, татари, поляки та ін. Але основним ядром козацтва були українці. Це не порушувало єдності в самому війську, оскільки представники різних національностей та конфесій приймали наявні на Січі звичаї та православ’я.

11

Мається на увазі українська мова або староукраїнська мова, інакше звана руська, русинська, рутенська. Назву «староукраїнська мова» почали застосовувати в історіографії та філології після появи УНР для відокремлення її від говірки Московського царства.

12

Чайка — безпалубний, плоскодонний човен запорізьких козаків XVI–XVII ст. у вигляді великої видовбаної колоди, обшитої по бортах дошками. Завдовжки чайка була 18 м, завширшки — 3,6 м, а висота бортів становила 1,6 м. На зовнішньому боці бортів козаки кріпили очеретяні снопи, що забезпечували човну стійкість і плавучість. Чайку в разі небезпеки можна було легко сховати — судно заганяли у плавні та втоплювали, але завдяки очерету воно трималося на плаву в затопленому стані. Чайка мала лави, щоглу з вітрилом, 10–15 пар весел, носове й кормове кермо та вміщувала до 70 осіб. Могла витримувати вагу від 4 до 6 фальконетів (невеликі гармати калібром 30 мм) і достатній для тривалих морських походів запас зброї та провіанту.

13

Сидюки, сині, гречкосії, баболюби — так сімейних козаків називали неодружені, безсімейні запорожці.

14

Джура — зброєносець або помічник у літнього й досвідченого козака.

15

Соломаха — страва з житнього борошна, круто звареного з водою.

16

Тетеря — житнє борошно або пшоно, некруто зварені на квасу, або пшоняна каша, до якої під час кипіння додавалося кисле житнє тісто.

17

Загреби — коржі, які сирими загрібали гарячою золою або гарячим вугіллям і в такий спосіб випікали.

18

Такі орендні відносини між польським, українським дворянством та єврейською елітою не були рідкістю, що підтверджується орендними договорами, які збереглися дотепер. Також існує багато свідчень про жорстокість євреїв-орендарів стосовно підневільних селян, чим пояснюється ненависть до них селянства.

19

Кодак — польська фортеця, заснована у 1635 р. на правому березі Дніпра навпроти колишнього Кодацького порога за проектом інженера Гійома де Боплана. Зруйнована в 1711 р. за умовами Прутського мирного договору разом з іншими фортецями на півдні України.

Гійом Левассер де Боплан (р. ж. орієнтовно 1595–1685) — французький інженер і військовий картограф, від початку 1630-х і до 1648 р. перебував на польській службі, переважно на території сучасної України. Автор «Опису України».

20

Сулúма Іван Михайлович (р. ж. ?–12.12.1635) — запорізький козацький отаман, гетьман Війська Запорізького, за походженням православний українець. Гетьман України в 1628 і 1635 рр. За руйнування Кодака був страчений у Варшаві.

21

Драгуни — у польській армії солдати кінних полків, призначені битися як у кінному, так і пішому порядку. Зазвичай наближалися до супротивника верхи на конях, а потім спішувалися й вели бій як піхота.

22

Магдебурзьке право — система міського права, що склалася в XIII ст. у місті Магдебург як феодальне міське право. У містах, наділених магдебурзьким правом, економічна діяльність, майнові права, суспільно-політичне життя й суспільне становище містян регулювалися власною системою юридичних норм, містяни виконували як загальнодержавні повинності, так і визначені міською владою. Магдебурзьке право звільняло місто від адміністративної та судової влади власника, на землі якого це місто лежало, а містяни звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодержавних повинностей головною була військова.

23

Олександр (зменш. Олелько) Володимирович (р. ж. ?–1455) — князь київський з 1443 р. з династії Гедеміновичів, онук великого князя литовського Ольгерда (р. ж. 1296–1377). Нащадки князя називалися Олельками або Олельковичами. Вів майже неперервні війни з татарами, обороняючи Південну Русь.

24

Війт — виборний посадовець, який очолював у містах, наділених магдебурзьким правом, міську раду (магістрат). Магістрат обстоював і захищав права міської громади, регулював питання збору податків, які спочатку були натуральними повинностями на оборону міста. У руках війта зосереджувалася законодавча, виконавча та судова влада. Управлінський апарат магістрату складався з двох колегій — ради й лави загальним числом 12 виборних членів, обраних із середовища містян.

25

Київська братська школа — одна з братських шкіл в Україні в XVII ст., заснована в 1615 р. Київським братством при Братському монастирі за зразком єзуїтських колегіумів. В основу школи було покладено статут Львівської братської школи. У ній здобували освіту діти православних містян і козаків. У 1632 р. заклад об’єднали зі школою Києво-Печерської лаври, які були реорганізовані у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію, з 1701 р. перейменовану в академію.

Київське братство — громадська організація православних містян Києва. Виникло орієнтовно 1615 р. Братство розташовувалося в Києво-Братському монастирі, побудованому на землі, яку подарувала меценатка Глашка Гулевична. З 1620 р. братство мало право ставропігії — було незалежним від місцевої єпархіальної влади й підпорядковувалося безпосередньо патріарху або Синоду.

26

Біскупщина — земельні володіння на феодально-залежне населення, що належало київському католицькому єпископу (біскупу).

27

Могила Петро Симеонович (р. ж. 1596–1647) — видатний український релігійний, культурний та політичний діяч, єпископ Константинопольської православної церкви, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, екзарх Константинопольського трону. Походив із молдавського боярського роду Могила. Поборник православ’я, домігся незалежного існування православної церкви. На його кошти було відновлено багато православних храмів і монастирів, включно із Софією Київською.

28

Ходúка Андрій Федорович (р. ж. ?) — київський війт у 1644–1648 рр. Зміцнив позиції міського магістрату, але займав активну пропольську позицію. Під час повстання Б. Хмельницького війт застосував репресії проти містян, які співчували повстанцям. Коли в червні 1648 р. місто зайняли козаки Б. Хмельницького, Ходика відмовився від посади війта. У 1651 р. відновив свою владу завдяки захопленню Києва військами литовського гетьмана Януша Радзивілла (р. ж. 1612–1655). Після повернення Києва під владу гетьмана Б. Хмельницького зник із міста, і подальша його доля невідома.

29

Варена горілка — популярний серед шляхти й козацтва алкогольний напій, що являв собою суміш горілки, меду, сушених фруктів, родзинок, винограду, груш, яблук, зварених з імбиром та іншими прянощами.

30

Цей звичай у минулому був як пережиток звичаєвого права, тож відмовляти дівчині вважалося ганьбою.

31

Тишкéвич-Логойський Я́нуш (р. ж. 1590–1649) — магнат та політичний діяч Речі Посполитої, представник графської лінії роду Тишкевичів гербу «Леліва», воєвода київський з 1630 р. Під час повстання Б. Хмельницького виступав на боці Польщі.

32

Урядник, або радець (раєць) — член колегії виборних магістратських урядників міської ради (магістрату), які допомагали війту в управлінні містом, робили поточні адміністративні та судові справи, розподіляли податки, контролювали ремесла й торгівлю, управляли міською власністю й бюджетом.

33

Староство — з XIV ст. адміністративно-територіальна одиниця в Речі Посполитій. Староства встановлювалися на землях, що належали королю Польщі, і надавалися шляхтичам у довічне користування. Було два види староств: неміське — королівський маєток, що був у користуванні (оренда, застава) старости, водночас його функції не поширювалися на місто та обмежувалися лише управлінням безпосередньо королівським маєтком; і міське — комплекс королівських маєтків навколо осідка міського старости. Ці маєтки були під його управлінням і призначені для його утримання. В описувану епоху сучасне місто Бар було центром Барського староства.

34

У Польщі герб належав не окремому сімейству, а великій групі сімей, які виступали під єдиним прапором. З розвитком польської держави і впровадженням її влади на західноукраїнських землях місцева знать у XVII ст. приписувалася до певних польських гербів, які ставали їхніми родовими гербами.

35

Підстароста — помічник, заступник старости.

36

Суд лавників — суд, який згідно з нормами Магдебурзького права розглядав кримінальні справи. Із середини XVI ст. функції суду лавників були дещо розширені — на його засіданнях часто розглядалися цивільні позови. Вироки війтовсько-лавничого суду вважалися остаточними, й переглядати їх мав право лише польський король.

37

Русúни — назва українського народу, яку застосовувалася з ХІ до ХХ ст. та поступово витіснялась етнонімом «українці». Назву «руси́ни» у множині почали вживати з XV ст. поляки для позначення людей руського народу (спільна назва українців та білорусів, у тогочасному латинському написанні rutheni або ruteni (польськ. rusini, rusacy). Як спільна назва українців і білорусів (білорусинів) етнонім використовувався до XVII–XVIII ст. У XIX–XX ст. використовувався для позначення українців. Назва «руси́ни» вживалася в Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві, Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському, Речі Посполитій, Московському царстві, Російській та Австро-Угорській імперії. Крім того, Руссю називали територію сучасної України. Сучасну Російську Федерацію називали Московією, а її жителів, відповідно, московитами.

38

Віно — частина майна чоловіка, яке він зобов’язаний був виділити дружині під час укладання шлюбу. У разі смерті чоловіка віно було виключно власністю дружини, тому ставало її джерелом коштів до існування. Такі шлюбно-сімейні стосунки регулювалися на законодавчому рівні Литовським статутом 1588 р.

Литовський статут 1588 р. (статут Великого князівства Литовського) — третя редакція збірника законів Великого князівства Литовського. Основний нормативно-правовий акт і джерело права в описувану епоху. Джерелами для створення Литовського статуту стало звичаєве право, місцева судова практика, у його основу лягли також положення «Руської Правди» князя Ярослава Мудрого, доповнили польські судебники і збірники законів інших держав. Литовський статут установлював конституційні та цивільні права і свободи, кримінальну відповідальність і види покарання за злочини, регулював цивільні, сімейні відносини, закріплював принципи й норми спадкового права.

39

Хмельницький Богдан (Зіновій) (р. ж. 1595–1657) — український військовий, політичний та державний діяч, походив із шляхетської родини. Гетьман Війська Запорізького, очільник Гетьманщини в 1649–1657 рр. Перший із козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана.

40

Мається на увазі Король Польський і Великий князь Литовський Владислав IV Ваза (р. ж. 1595–1648), який правив Річчю Посполитою з 06.02.1633 до своєї смерті.

Васа (раніше Ваза) — шведський рід, представники якого в XVI–XVII ст. посідали королівські престоли Швеції і Речі Посполитої.

41

Мається на увазі Ординація 1638 р., прийнята польським сеймом після придушення антипольських повстань українських козаків у 1637–1638 рр. під керівництвом ватажків Павлюка, Острянина й Гуні. Ординація істотно обмежувала права і привілеї запорізьких козаків, скасовувала посаду козацького гетьмана, виборність осавулів і полковників та ін. безпосередньо самими козаками. Скорочувався козацький реєстр з 8 до 6 тисяч осіб. Реєстровим козацтвом керував комісар, який призначався польським сеймом. Посади полковників і осавулів мали право займати виключно шляхтичі, затверджувані польським сеймом. Козацтво зобов’язувалося придушувати будь-які виступи проти польської влади. Серед представників реєстрової козацької старшини, що підписали Ординацію, був сотник (розжалуваний із посади військового писаря) Б. Хмельницький.

42

Таляр — срібна монета, яка карбувалась у Речі Посполитій та Великому князівстві Литовському з 1533 р. Вага таляра становила 28,5 г, вміст чистого срібла — 24,3 г, діаметр монети майже 40 мм. Використовувався як грошова розрахункова одиниця (щось подібне до вільноконвертованої валюти) між видатними феодалами та в інших товарно-грошових відносинах. Таляр був особливо популярний тому, що з плином часу зберігав незмінно високу пробу металу й постійну вагу, на відміну від інших монет, що постійно знецінювалися через зниження вмісту в них дорогоцінного металу.

43

Барабаш Іван Дмитрович (р. ж. ?–03.05.1648) — черкаський полковник та наказний гетьман українських реєстрових козаків з 1647 р. Пособник політики Речі Посполитої. Був убитий біля Кам’яного Затону реєстровими козаками, які перейшли на бік Б. Хмельницького.

44

Чаплинський Данило (Даніель) (р. ж. ?–1660) — підстароста чигиринський, ротмістр війська польського. Відомий як ворог Б. Хмельницького. У 1649 р. брав участь в обороні Збаража під час облоги його військами Хмельницького, учасник битви під Берестечком у 1651 р.

45

Конецпольський Олександр (р. ж. 1620–1659) — князь, великий польський магнат, великий коронний хорунжий Речі Посполитої у 1641–1656 рр., чигиринський староста з 1643 р. У липні й вересні 1648 р. брав участь у битвах із козацько-селянськими військами Б. Хмельницького під Старокостянтиновом і Пилявцями — був одним із трьох тимчасових головнокомандувачів, що замінювали полоненого коронного гетьмана.

46

Чаплинська Гелена (Олена, Мотрона) (р. ж. ?–1651) — друга дружина Д. Чаплинського, недруга Б. Хмельницького. Друга дружина Б. Хмельницького. Походження Чаплинської достовірно не відомо, але є декілька версій. За однією з них, вона була дочкою Чаплинського. За іншою, походила з православного шляхетського роду з Брацлавщини і звалася Мотроною. Коли виходила заміж за Чаплинського, то перейшла в католицтво і прийняла ім’я Гелена. За третьою — була шляхетського походження, але рано осиротіла й була взята в сім’ю Хмельницьких як нянька для дітей. Вийшла заміж за Хмельницького в 1648 р. У 1651 р. Чаплинська була повішена на воротах будинку Хмельницького Тимошем, старшим сином свого чоловіка, за звинувачення у подружній зраді батькові й розтраті казенних грошей.

47

Сомко Ганна Семенівна (р. ж. ? — не пізніше 1647) — походила з міщанського роду, перша дружина Б. Хмельницького, сестра наказного гетьмана Східної України у 1663 р. Якима Семеновича Сомка (р. ж. орієнтовно 1619–1663).

48

Відповідно до правових норм (артикулів) Литовського статуту 1588 р. викрадення дівчини або заміжньої жінки вважалося злочином проти моралі, і викрадачеві загрожувала смертна кара. Відповідальність жінки за цей злочин залишалася на розсуд її чоловіка або нареченого.

49

«Hej, sokoły!» — за загальноприйнятою думкою, автором пісні «Гей, соколи!» є польсько-український поет, один з українських представників школи польського романтизму Фома Падура (р. ж. 1801–1871), проте в деяких джерелах цю пісню вважають польською чи українською народною. Переклад із польської мови першого куплету:

Десь там, де чорні води,

Сідає на коня козак молодий.

Ніжно прощається він із дівчиною,

Ще ніжніше — з Україною.

50

Злóтий — розмовна назва, що виникла приблизно в XV ст. і вживалася щодо золотих монет іноземної чеканки, які надходили до Польщі із Західної Європи, здебільшого щодо дукатів.

51

Павлюк Павло Михайлович (р. ж. ?–1638) — гетьман Запорізького низового козацтва, ватажок селянсько-козацького повстання в Україні в 1637–1638 рр. За однією з версій, був схоплений після того, як підпав на вмовляння православного магната А. Киселя, який займав пропольську позицію, добровільно здатися представникам польської влади; за іншою — був виданий полякам власною старшиною, яка повірила запевненням того самого Киселя про повну безпеку гетьмана. Страчений у лютому 1638 р. у Варшаві. За однією з версій — гетьману відрубали голову, за іншою — з голови живого Павлюка здерли шкіру й набили її соломою.

52

Кричевський Михайло (Станіслав) (р. ж. ?–1649) — з 1643 р. чигиринський полковник реєстрових козаків, учасник повстання Б. Хмельницького, один із його найближчих соратників. З 1649 р. київський полковник та наказний гетьман Війська Запорізького. Був важко поранений у Лоєвській битві (1649) з військами литовського гетьмана Януша Радзивілла й помер 3 серпня того ж року в полоні від здобутих у бою ран.

53

Хмельницький Тимофій (Тимош) (р. ж. 1632–1653) — український військовий і політичний діяч, козацький отаман, один з учасників і керівників Хмельниччини. Старший син Б. Хмельницького. У джерелах трапляється як Тиміш (Тимош) Хмельниченко. Був одружений із донькою молдавського господаря Розандою Лупул (р. ж. орієнтовно 1630–1686). Тимош помер 15 вересня 1653 р. від гангрени, що почалася після тяжкого поранення, здобутого під час оборони Сучави (Молдова) від об’єднаних волоських, трансільванських та польських сил.

54

Потоцький Микола (р. ж. 1595–1651) — великий польський магнат, державний і військовий діяч, з 1646 р. — великий гетьман коронний. Учасник Корсунської битви 15–16 травня 1648 р., після якої потрапив у полон до татар. Після свого звільнення з полону брав участь у битві під Берестечком у 1651 р.

55

Ротмістр — військовий чин в армії Речі Посполитої. Ротмістр командував загоном приблизно в 100–200 осіб. Назва посади походить від німецького слова rittmeister — начальник вершників.

56

У Речі Посполитій шляхетство можливо було здобути за процедурою нобілітації. Нобілітація — це правова форма включення особи нешляхетного походження в шляхетський стан. Нобілітація відома в Польщі з XIII ст. До 1578 р. шляхетство дарувалося королем, одночасно й колишнім Великим князем Литовським, і підтверджувалося привілеями (або грамотами) із зображенням герба. Після 1578 р. право дарування шляхетства з цивільної лінії надано було тільки загальному сейму.

57

Кіраса — елемент старовинного захисного обладунку, що прикривав тулуб людини від шиї до стегон. Виготовлялася з металу. Кіраса могла бути як самостійним обладунком, так і однією зі складових частин обладункового комплексу.

58

Горжет — сталевий комір для захисту шиї й горла з пластиною, що спускається на частину грудей. Водночас був символом офіцерського гідності.

59

Лютай Федір (р. ж. ?) — переяславський сотник, що втік на Січ, де в 1647 р. був обраний кошовим отаманом. Допомагав Б. Хмельницькому на початку Національно-визвольної війни. Заснував орієнтовно 1652 р. Чортомлицьку Січ.

60

Смоленська, або російсько-польська, війна 1632–1634 рр. — війна між Московським царством і Річчю Посполитою, під час якої Московія намагалася відновити контроль над Смоленськом і прилеглими до нього територіями, що увійшли до складу Речі Посполитої внаслідок війни 1605–1618 рр. Війна завершилася поразкою Московського царства.

61

Vita sine libertate, nihil! (лат.) — Життя без свободи — ніщо!

62

Шемберг Яків (р. ж. ?) — козацький комісар, який брав участь у битві під Жовтими Водами 5–6 травня 1648 р., після чого потрапив у татарський полон.

63

Переклад із польської мови:

Багато дівчат є на світі,

Але найкращі лише в Україні.

Там моє серце й зосталось,

У моєї коханої дівчини.

64

Кварцяне військо — регулярна армія Речі Посполитої, створена за ініціативою польського короля Сигізмунда II (роки правління 1548–1572). Складалася здебільшого з кавалерії. Проіснувала до 1652 р. На утримання постійної найманої армії виділялася четверта частина прибутків із королівських маєтків — звідси й назва війська: кварцяне — тобто четвертне.

65

Мертве море — стара назва Каламітської затоки.

66

Кефе (кримськотатарська, турецька вимови) — інакше Кафа. Сучасне місто Феодосія в АР Крим. Місто перебувало під владою Османської імперії та було центром еялету (провінції, санджака), яким керував паша, що постійно мешкав у Кафі.

67

Карасубазар — сучасне місто Білогірськ в АР Крим.

68

Ґьозлеве (кримськотатарська вимова) — середньовічне місто-фортеця, збудоване турками поруч із давньогрецькою колонією Керкінітідою, або, як вважають деякі дослідники, турки перебудували фортецю, яка існувала раніше. Місто було розташоване на місці сучасної Євпаторії в АР Крим.

69

Тугай-бей (р. ж. орієнтовно 1601 — червень 1651) — аристократ, відомий полководець і політичний діяч Кримського ханства XVII ст. Походив зі знатного роду Аргін. Надавав активну допомогу Б. Хмельницькому в 1648 р. Обіймав посаду санджак-бея (губернатора, намісника) Перекопа, яка була однією з найважливіших у Кримському ханстві. Загинув у Берестецькій битві в 1651 р.

70

Чюрюк Сув (кримськотатарська вимова) — річка Чурук-Су, права притока р. Кача. Назва річки в перекладі означає «гнила вода».

71

Сефер-Газі-ага (р. ж. ?–1664) — політичний діяч Кримського ханства. Походив із дрібної татарської знаті. Обіймав посаду візира Кримського ханства у 1644–1654 рр. та 1654–1664 рр.

72

Капиджі-баші — начальник палацових вартових.

Капиджі — особливий придворний підрозділ, що існував у Кримському ханстві за аналогією з Османською імперією та забезпечував охорону ханського палацу, виконував кур’єрські функції та обов’язки охорони іноземних послів.

73

Іслям III Ґерáй (Гірей) (р. ж. 1604–1654) — хан Кримського ханства в 1644–1654 рр. Правив Кримом у проміжку між двома правліннями свого молодшого брата Мехмеда IV Ґерая. За час свого правління намагався послабити залежність Кримського ханства від влади турецького султана.

74

Ei nihil turpe, qui nihil satis! (лат.) — Ніщо не є ганебним для того, хто нічим не задоволений!

75

Калга — після хана перший посадовець у Кримському ханстві. Калгою призначали наступника кримського хана, а в разі його смерті калга управляв країною до призначення нового хана. Також калга був головнокомандувачем армії, якщо хан особисто її не очолював. Резиденцією калги був Ак Месджит (або Ак-Мечеть, нині це місто Сімферополь в АР Крим).

76

Султан — такий титул додавався до імені або посади всіх представників роду Ґераїв, які ніколи не посідали трон Кримського ханства.

77

Кирим Ґерай, або Керім Ґерай (р. ж. ? — червень 1651) — молодший брат кримського хана Ісляма III Ґерая. Калга у 1644–1651 рр.

78

Нуреддін — третя за значимістю після хана й калги посада в ієрархії Кримського ханства, яку зазвичай обіймав брат, син або племінник хана. Посаду нуреддіна запровадив хан Мехмед II Ґерай (роки правління 1577–1584).

79

Газі Ґерай (р. ж. 1621 — помер після 1666) — син Мубарека Ґерая, рідного брата Ісляма Ґерая III. Нуреддін у 1641–1651 рр. та калга у 1651–1666 рр.

80

Буза-хане — те саме, що й корчма, шинок, де продавали бузу — слабоалкогольний, густий та солодкий напій, який виготовляли з молотого проса.

81

Туми — так називали дітей, яких народжували християнські невільниці від татар. Таких людей не вважали дітьми свого батька, вони не мали жодних прав, їхній статус прирівнювався до раба. Батько міг продати їх як рабів. Такий звичай не поширювався на дітей ханів із династії Ґераїв — будь-який нащадок роду Ґераїв, прижитий хоч від законної дружини, хоч від рабині, мав права спадкоємця та престолонаслідника.

82

Князь Єремія-Михайло Корибýт-Вишневéцький (р. ж. 1621–1651) — державний та військовий діяч Речі Посполитої, походив із православного роду князів Вишневецьких, воєвода руський у 1646–1651 рр. Прийняв католицтво в молодому віці, що стало причиною презирства до нього православної знаті. Під час повстання Б. Хмельницького в 1648–1651 рр. виступав на боці Речі Посполитої проти козаків. Відзначився надзвичайною жорстокістю щодо православного населення та козаків. Батько польського короля Михайла Корибýта-Вишневéцького (р. ж. 1640–1673).

83

Фрашка — один із літературних творів, який поєднує ознаки епіграми, відрізняючись від неї тільки дуже жартівливим і пікантним тоном. Зазвичай фрашки, як і епіграми, складаються з двох-чотирьох рядків (рідко більше). Фрашки виокремлюються найрізноманітнішою тематикою жанрів. Вони набули поширення в польській літературі від XVI ст. завдяки впливу двору королеви Бони Сфорца й численним подорожам поляків до Італії задля здобуття гуманістичної освіти та зовнішнього лиску.

84

Кисіль Адам (р. ж. 1600–1653) — політичний і державний діяч, один із чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої. Походив із небагатого дворянського роду з Північно-Західної Волині, де йому належав маєток Низкиничі у Володимирському повіті. За переказами, рід Киселів сходить до київського воєводи Святольда, або Свентольдича, який загинув у Києві під час взяття його в 1018 р. Болеславом Хороб­рим, але за документальними даними, представники роду Киселя відомі тільки від кінця XV ст. Кисіль неодноразово виступав постійним представником Речі Посполитої в переговорах із повсталими козаками, але завжди займав активну пропольську позицію. З 1649 р. був призначений воєводою Київським.

85

Хоругва — у Речі Посполитій військова одиниця (те саме, що й рота), чисельність якої становила від 25 до 80 копій або від 100 до 200 осіб.

Надвірна хоругва — одиниця війська, зібраного магнатом на власних землях. Магнати збирали й утримували зазвичай дуже численні війська.

86

Текст листа процитовано з оригіналу.

87

Bydlo (польськ.) — дослівно: «велика рогата худоба». Так називали своїх залежних селян польські шляхтичі.

88

Калиновський Мартін (р. ж. 1605–1652) — перший чернігівський воєвода в 1635–1652 рр., польний гетьман у 1646–1652 рр. Учасник Корсунської битви (1648), після якої потрапив у татарський полон. Загинув у 1652 р. в Батогській битві.

89

Пиха, зарозумілість.

90

Цифра взята з листа А. Киселя путивльському воєводі князю Долгорукому станом на лютий 1648 р.

91

Потоцький Стефан (р. ж. 1624/1625–1648) — другий син коронного гетьмана М. Потоцького, староста ніжинський. Очолив авангард польського війська в битві під Жовтими Водами, де був серйозно поранений. Потрапив у татарський полон, де й помер від гангрени.

92

Dementia senilis (лат.) — старече слабоумство, маразм.

93

Гусари, важка кавалерія або крилаті гусари — елітна кавалерія Королівства Польського та Речі Посполитої початку XVI ст. — до середини XVIII ст. Була створена на рубежі XV–XVI ст. і являла собою загони зі специфічною тактикою, озброєнням, комплектуванням, мала легко впізнавані атрибути — крила, які кріпилися різними способами за спиною вершника, дуже довгі піки з прапорцями і звірині шкури. Основне призначення — пробивання рядів супротивника потужною лобовою атакою. Довгий час польська кавалерія не мала собі рівних у Європі.

94

Королятами козаки презирливо називали магнатів і шляхту, поведінка та спосіб життя яких у своїх родових маєтках і землях були подібні до способу життя королів маленьких держав.

95

Ілляш Караїмович (Армянчик) (р. ж. ?–1648) — переяславський полковник Війська Запорізького. За одними даними, був караїмом із роду князів Узунів. Згідно з іншими документами — вірменом або хрещеним євреєм. Був убитий у Кам’яному Затоні реєстровими козаками, які перейшли на бік Б. Хмельницького.

96

Жовнір — польський солдат-піхотинець.

97

Кривоніс Максим (р. ж. ? — середина листопада 1648) — Лисянський полковник, один із керівників козацько-селянських повстань в Україні під час першого року Національно-визвольної боротьби українського народу, один із найближчих соратників Б. Хмельницького. У 1648 р. був наказним гетьманом у чотирьох козацьких полків: Лисянського, Корсунського, Білоцерківського та Уманського.

98

Кам’яний Затон — урочище та фортеця (збудована на початку XVIII ст.), що були розташовані на лівому березі Дніпра біля однойменної затоки, напроти впадіння р. Кінська в Дніпро (напроти Микитиного Рогу). Свого часу Кам’яний Затон був межею між Великим Лугом і Базавлуком. Береги урочища були скелясті, що пояснює походження назви. Біля Кам’яного Затону річище Дніпра було загромаджене камінням (лоцмани називали його Кам’яною Заборою), що ускладнювало плавання, але полегшувало переправу з берега на берег. Досить часто саме тут татари переправлялися через Дніпро, коли ріку сковувала крига, тут стояла татарська залога й перебувала митниця, тут же відбувався викуп полонених. На перетині шляху через Кам’яний Затон в Україну була зведена Томаківська Запорізька Січ (1558–1593 рр.).

99

Нестеренко Максим (р. ж. ?) — в 1638 р. сотник Корсунського полку реєстрових козаків, учасник повстання Б. Хмельницького, в 1648 р. — полковник Корсунський. У 1649–1650 рр. брав участь у посольстві до Польщі за Зборівським договором.

100

Ганжа Іван (р. ж. ?–1648) — уманський полковник, один із найближчих соратників Б. Хмельницького. Невідомо, коли саме доля звела Ганжу з Хмельницьким, але найімовірніше — Ганжа став на бік козаків під час вигнання польської залоги із Січі.

101

Джеджалій Фелон (р. ж. ?) — полковник Прилуцький, Кропивнянський, наказний гетьман Війська Запорізького. Джеджалій походив із кримськотатарського народу. У дитинстві потрапив у полон до козаків, прийняв православ’я. На початок повстання був сотником реєстрових козаків під керівництвом полковника Ілляша. Узяв найактивнішу участь у Національно-визвольній війні українського народу. Відомий своїми дипломатичними талантами.

102

Цей факт згадується в татарській пісні.

103

Грош — грошова одиниця в Речі Посполитій, зазвичай зі срібла.