Мереживо людських доль

Напророчила

Геть з очей моїх! Іди, іди, і не вернтайся більше, — кричала Галина вслід чоловікові,-щоб очі мої тебе вже більше не бачили!

Він вийшов, озирнувся, потім вернувся, поцілував дітей, і зачинив за собою двері. Ні, він не грюкав дверима, не скандалив, і не доводив своєї правоти. Він взагалі ніколи нічого не доводив. Він тільки потурав і догоджав Галочці. Він робив усе, щоб Галюня була щасливою, а одного раз просто запізнився на обід. Всього на п’ять хвилин.

Галі він міг і збрехати, що на роботі затримався. Але людина коли любить, говорить правду, сподіваючись на те, що його половинка зрозуміє. Та й не зробив він нічого підсудного, просто підвіз додому самотню жінку з дитиною, ось і весь проступок. Ну і що, що мати одиночка? Що тепер, втікати від неї? Вона ж також людина, хоч і зтавром, яким затаврували її «порядні» ґаздині, на зразок його Галі. У самої то теж «рильце в пушку», та тільки Олекса дуже любив, от і пробачив.

Зате вона ревнувала до кожної спідниці, і завжди використовувала будь-який привід, щоб посварити чоловіка за те, чого не робив. Так було і цього разу. Раніше теж лаялися, але вона не виганяла. А зараз вже всі рамки перейшла.

— Бог з вами, діти! Слухайтесь мами…

З цими словами Олекса зачинив двері. Він взяв з гаражу машину, виїхав на дорогу і… повний газ. Він взагалі не любив швидкої їзди, а тут… В очах потемніло, дороги не видно. Удар, швидка, реанімація, кома… смерть. Лікарі сказали-інфаркт.

«Сашку, Сашику, — поправляючи квіти на могилі чоловіка, шепотіла Галина, — що ж ти наробив? На кого ж ти нас покинув? — Вона гладила табличку з ім’ям чоловіка, — тобі ж було тільки тридцять літ, жити б ще і жити. Куди я тепер? Кому я потрібна? А діти?…»

Галя піднялася з лавки і, опираючись на огорожу, пішла додому. Здала вона сильно за останні дні, посивіла. Вже зовсім не така горда і незалежна, як була при живому чоловікові. Сил немає та й нервів теж.

Вона йшла повільно, дивилася тільки по-перед себе на дорогу не піднімаючи очей. З будинку, що напроти цвинтару долинали крики. Дружина лаяла чоловіка: «Йди геть! Та щоб ти пропав! Всі нерви мені вимотав!»

Галі стало погано. Вона вхопилася за серце, присіла на лавку. Заплакала. Вперше зі смерті чоловіка вона плакала так щиро. А може і вперше у житті…