Петро сидів у хаті. Обідав. Нікуди сьогодні не поспішав, бо автівка поламалася, а запчастини прибудуть аж завтра, то можна й розслабитись. На роботі ніхто не спохватиться, що його нема, бо, насправді, він мав би бути у місті з головою на нараді. Голова поїхав із колегою з сусіднього села, а Петро сьогодні вільний, то можна й відпочити, і чарочку пропустити заради такої справи.
Петро перехилив келиха із домашнім винцем і закусив житнім хлібом. Ложку за ложкою чоловік сьорбав прохолодний капустнях. Ох, вже й любив він його в таку спеку. І жінка сьогодні як вгадала: саме його зварила, та ще й з димленими реберцями… Ох і смакота.
Раптом Петрові «кайф» обірвали якісь крики, що доносилися із сусіднього подвір’я.
— Приб’ю, як суку, чула? Ану стій, кому сказав, погане ти така…
Петро впізнав голос сусіда Міська, але через фіранку толком роздивитись не зумів, тому вибіг на подвір’я. А там відбувалось наступне: сусід з армійським ременем у руках ганявся за молодою дружиною Гаською. Вона втікала, а він, спотикаючись, бо вже добре напідпитку, навздоганяв її з такими криками, ніби його самого катували. Жінка також не мовчала, та і втікати вона могла набагато скоріше, аніж чоловік доганяв, але, ніби навмисне щоразу зупинялась, щоб його зачекати. А потім все повторялося спочатку.
Петро постояв на порозі якусь мить, а потім впевнившись, що там нічого страшного і надзвичайного нема,(бо цей «серіал» сусіди бачили майже щодня) зайшов до хати, і взявся доїдати капутсняк. Тільки доніс ложку до рота, як клацнула клямка на його воротах. На подвір’я забігла сусідка Гаська, а за нею вслід Місько з ременем в руках. У Гаськи рука була закровавлена, і вона її притримувала іншою рукою. Було видно, що вже добре дістала.
— Куда тікаєш, коросто? Як дожену то тє заб’ю — верещав сусід. — Ану додому, кому сказав. Як злапаю то в порошок тє зІтру.
Гаська влетіла до Петрової хати біла як стіна, червоніла тільки кров на руці, з криками «ґвавт, люди ратуйте».
Петро, побачивши, що сусід вже на порозі з піднятою рукою, прийняв удар на себе. Будучи повної статури, чоловік вирвав ременя від сусіда, та дав йому по задньому місці кілька разів, щоб на своїй шкірі зрозумів, як то жінку бити.
Гасьці одразу викликали швидку, бо рука була зламана. Міська заспокоїли інші сусіди, та відвели додому спати. Петро ж пішов доїдати вже зовсім холодний капустняк.
Ніч минула мирно, а на ранок до Петра прийшов дільничий.
— Заява на вас тут поступила… від сусідки вашої Гаськи, за нанесення тілесних пошкоджень її чоловікові. Він і побої зняв, так що всі докази мають. Що скажете?
Петро здивовано лупав очима, а дільничий запевнив, що як і засудять, то ненадовго, бо за такого розбишаку, як Місько, багато не дадуть.
Петро був порядним сім’янином, хорошим робітником і людиною, тому, зі слів дільничого, якщо йому і «світить» в’язниця, то найбільше — відсидіти п’ятнадцять діб.
Вийшов Петро через рік…