Мереживо людських доль

Колір мирного неба

Улянка сиділа поруч з мамою за великим письмовим столом, і розглядала малюнки на листівках, які мама акуратно підписувала до свята.

Мама завжди вітала усіх знайомих і рідних зі святами, і вигадувала різні побажання. Улянка тільки-но навчилась читати, і з великою увагою перечитувала написане мамою, а потім клала у конверти кольорові вітальні картинки. Такі хвилини дівчинці були дуже до вподоби. Але був один момент, який завжди її дивував — мама у своїх вітаннях усім бажала мирного неба. Яке воно, мирне небо? Чому воно так важливе для мами? А може у мирного неба колір якийсь особливий?

Минали роки, Улянка зростала, а мамині побажання у вітаннях не змінювались.

— Мамо, ну навіщо бажати людям таких банальностей як мирного неба? У мирний час живемо, хіба у тебе є сумніви, що мир може щось порушити?

— Ох, доню, — усміхалась мати, — мир такий крихкий, як кришталь. Не дай Боже тобі, дитино, пізнати війни! Не дай Боже…!

Улянка слухаючи матір, все ж не вірила, що війна колись може постукати і у її двері. А через недовгих тридцять років зрозуміла зміст маминих побажань, гіркоту розлуки, розрухи, втрати.

В Україну прийшла війна. Українське небо утратило «мирний» колір.

Улянчиній матері уже не довелось побачити тих «змін»…