12

Антоніна підходила до новорічного рубежу з непричесаними думками та почуттями. Дуже вже полярними. Надто несподіваними, порівняно з думками та почуттями минулого Нового року, коли здавалося, що життя ґрунтовно і безповоротно увійшло нарешті у свою комфортну колію. Тоді здавалося, що вони з Ігорем ще зовсім не старі, він іще довго зможе працювати своєю світлою головою, писати статті, керувати написанням дисертацій аспірантами, їздити на міжнародні симпозіуми, а вона, заслуживши зрештою комфортний спокій, житиме поруч із ним професорською дружиною, жінкою, вік якої годі було й визначити.

Торік вона ще сподівалася, що, можливо, Вадим одружиться з Анжелою, хоч спочатку не дуже їй подобалася синова самостійна та гонорова красуня. Але Антоніна раптом упіймала себе на тому, що дівчина чимось їй нагадує саму себе в юності. Вона навіть усміхнулася, коли усвідомила цю подібність.

«Що ж, — зрештою подумала майбутня свекруха, — не найгірший варіант, може, візьме його міцною хваткою за що треба, зуміє витерпіти період чоловікового професійного зростання, зате вже потім пожинатиме плоди. Звісно, якщо зуміє втримати і не проґавить. А що Вадик високо злетить — то факт. Хоч і не в науці, як мріяв батько, а в хірургії. Цей удався в Ігоря — затятий у своїй справі».

Тут відчуття Антоніни були дещо роздвоєними. З одного боку, їй по-материнськи трохи шкода було сина, яким Анжела, зустрінута колись у Єгипті на відпочинку, вертіла, як чорт млинком, а з іншого, спрацьовувала жіноча солідарність, і вона міркувала, що Вадимові б і не завадила міцна жіноча рука.

Але рік минув і не приніс весілля єдиного сина, більш за те — не так давно з’ясувалося, що пара взагалі розбіглася. Вадик увесь у роботі: лікарня, чужі діти, операції. Чи має він когось після Анжели? Навряд... А може, ще зійдуться? Так міркувала Антоніна, роздивляючись на стіні вітальні чималу рамку з колажем сімейних фотокарток.

Її погляд зупинився на фото з Франції, де вони втрьох стоять біля Ейфелевої вежі. Це було, коли вони туди переїхали з Німеччини. Чоловіка запросили викладати, а Антоніна з сином рушили за ним. Ніби не так давно, а як усе змінилося...

На сьогодні розпач пані професорової з приводу віртуального роману чоловіка був уже не настільки пекучим, як у перші дні, коли вона дізналася про подвійне життя чоловіка. У якийсь дивний спосіб їй допомогла Яна, а ще розірвала коло її самоїдства та жінка, яка виникла з комірчини, мов білий привид, налякала, розсердила... Все відносно, так відносно в цьому світі. Але ж своє пече найболючіше...

Проте найбільший терапевтичний ефект справила на Антоніну несподівана зустріч із Романом Тарчинським. Поява цього шибайголови, хоч тепер і сивого, ніби враз обвіяла її ностальгійним повітрям львівської юності, додала швидкості безупинній каруселі, яка рік за роком везла її по передбачуваному колу. Вони сиділи в затишному ресторанчику, згадували минуле, спільних знайомих, сміялися, розповідали, як сприймали одне одного в ті роки, знову реготали, ніби були колись близькими приятелями і довго не бачилися. Не було бар’єрів, субординацій та заборонених тем. Їх єднали спогади про тренерів, змагання, різні казуси, про місто їхньої молодості і навіть про кавказця Магу, який перекрив свого часу Роману шлях до Тоньчиного серця.

Саме після згадки про нього, не без допомоги хорошого коньяку, тональність розмови дещо змінилася. У приятельському обміні новинами прорізався Тендерний інтерес, виникли напівтони, зринули запитання про особисте. Час від часу Антоніну огортали компліменти та порівняння з нею-колишньою, яка «так мало змінилася», з іншими жінками, які «молоді, дурні та корисливі», чи з ровесницями, котрі «гладкі, обмежені та скалічені побутом». І здавалося, що на тлі Романового широкого життєвого досвіду саме Антоніна виглядала ідеальною жінкою.

Вона відмахувалася від його жартівливих компліментарних атак, сама розігріта благородним алкоголем та спогадами про колишнє. Але десь глибоко всередині не могла не погодитися, адже, чесно кажучи, теж якось дійшла тих самих висновків, порівнюючи себе з пустоголовими яскравими білявками чи зі своїми однолітками, позбавленими смаку, але не обділеними зайвою вагою. Тож, коли пляшка коньяку спорожніла, Антоніна, ще тримаючи образу на Ігоря, уздріла в Тарчинському цілком підходящу кандидатуру як мінімум для помсти чоловікові, а може, й для більш далекосяжних планів. Хто з випадкових нових знайомих, скажіть, будь ласка, міг так миттєво оцінити всі її плюси?! А якщо додати бонус у вигляді нереалізованого в юності чоловічого інтересу, то можна було прихилити до себе цей «об’єкт», взагалі не напружуючись. Хіба що Антоніна не дуже розібралася в хронології його шлюбів-розлучень, але чудово зрозуміла, що Тарчинський має свій бізнес, підтримуваний якимось багатим інвестором, буває за кордоном і не бідує, хоча криза прокотилася і по ньому.

Ось так несподівано повертає життя: пішла придивитися до іноземців, а втрапила у вир, який закручував навколо себе Роман іще замолоду. Така вже у нього була харизма.

Після ресторану друг юності відвіз Антоніну додому на своїй машині, хоч вона і заперечувала, — чоловік ніколи не сідав за кермо напідпитку. Але Роман пообіцяв їхати помалу, та й не дуже далеко було. Коли вже біля будинку він нахилився поцілувати на прощання пасажирку, Антоніна вподобала запах його парфумів і, ще під впливом коньяку та піднесеного настрою, підставила не щоку, а губи. Поцілунок затягнувся. І здалося, навіть здивував самого Романа. Після цього Антоніна елегантно залишила салон машини і, не озираючись, зацокотіла підборами до під’їзду. І тільки коли її гаряча рука торкнулася холодної ручки на дверях, подумала: «Мабуть, варто трохи постояти в під’їзді, охолонути, бо з такими очима навряд чи треба з’являтися перед Ігорем. Хоча... Сам винен. Нарвався! Догрався зі своєю Сонею?! Заплатиш мені!»

Але дражнити гусей було ще зарано, та й безглуздо. А що з Тарчинським ще не кінець, а лише початок, — не було жодного сумніву. Чекаючи на ліфт, Антоніна подивилася на годинник — за п’ять хвилин одинадцята. Згадала, що вимкнула мобільний іще там, у галереї. Тепер увімкнула його і миттєво отримала чотири повідомлення про пропущені дзвінки. Три від Ігоря, один від Яни. Передзвонювати обом не було сенсу. Яні запізно, а Ігор — ось він, тільки натисни потрібну кнопку в ліфті, і будь ласка...

Піднімаючись угору, вона дивилася на себе у велике дзеркало, яке нещодавно оселилося на стіні. І для чого воно у ліфті? Мабуть, щоб дорогою додому чи звідти мешканці могли потренувати потрібний вираз обличчя, вдягти відповідну ситуації маску. Антоніна випрямила спину, облизнула і стиснула губи, гордовито підняла брови і додала погляду незалежної зверхності. Загальна картина її влаштувала. До такої жінки навряд чіплятимуться з дурними питаннями.

Відімкнула двері своїм ключем. Ступила у напівтемний коридор. Світло горіло лише на кухні. Вловила запах якихось медикаментів. Повісила пальто у шафу-купе, роззулася, відчула через тонкі колготки прохолоду кахлів, пройшла на кухню, побачила на столі чарку та пляшечку з серцевими краплями. Хмикнула. «Показуху влаштовує? Тисне на психіку? Ну-ну...» Зазирнула в кабінет — нікого. Прочинила двері у спальню — Ігор лежав під ковдрою спиною до неї. Зачинила двері і пішла у ванну кімнату.

Вона довго розглядала себе оголену у великому люстрі. Як на вік «трохи за п’ятдесят» — у чудовій формі. Немарно витрачено гроші та час на басейн, курс масажу, домашній велотренажер. Хіба що можна сходити в солярій. Без білизни. Довго милася під душем, відчуваючи, як у її нутрі перемішувалися, мов струмені води, такі різні почуття — образа, жага помсти, жалощі до себе, гнів, тривога, новий інтерес до Романа, який чомусь виринув із минулого саме зараз, ніби кинутий кимось рятувальний круг, а може... може — спокуса, і треба ще зважити, чи варто... Але від згадки про їхній поцілунок тілом прокотилася хвиля бажання, й Антоніна відчула, що вона від цієї приперченої страви точно не відмовиться, а куди саме спрямувати нові стосунки, то треба ще роздивитися, ніхто в потилицю не жене.

Тихо повернулася до спальні, вмостилася на своїй половині подружнього ліжка і швидко заснула глибоким сном. А десь під ранок, перевертаючись із боку на бік, у напівсні відчула, що Ігор спить, обійнявши її рукою.

Загрузка...