Сердечна терапія

25

Машина завелася без проблем, варто було б її трохи прогріти, але зараз не до того. «Двірники» змели з лобового скла чималий шар пухнастого, ще не обважнілого снігу, фари освітили двір, і за мить колеса залишили перший слід на свіжому снігу.

Швидко викрутившись маленькими нічними вуличками, Вадим виїхав на проспект Перемоги і помчав щодуху вперед. Проспект, прямий, ніби прокреслений від західної околиці міста аж до площі Перемоги, а далі роздвоєний на бульвар Шевченка, який сягає Хрещатика, був майже порожнім у пізні вечірні години. Вадим проминув центральний РАГС, повернув праворуч, зробив петлю і рушив вулицею Чорновола. Він знав, що кожна хвилина його присутності має значення в цій критичній ситуації, тому не поїхав до світлофора, де зазвичай розвертався, а глянув у дзеркала і різко повернув ліворуч через подвійну осьову. Шлагбаум на в’їзді на територію лікарні був опущений, але черговий упізнав його машину і швидко пропустив.

Вадим пікнув сигналізацією і стрімким кроком увійшов до старовинного корпусу дитячої кардіологічної клініки, обладнаної за останнім словом сучасної медицини. Знімаючи на ходу куртку, він рушив до ліфта. Знав, що так само підняли по тривозі чергових анестезіолога та реаніматолога, що вже йде боротьба за життя маленької людини, хлопчика, якому він зробив операцію одразу після народження. Використовував замість донорської пуповинну кров, узяту відразу після пологів. Новий метод, який дозволяв уникнути проблем при переливанні немовляті крові дорослого донора, добре показав себе на практиці, хоча, здавалося б, скільки там тієї крові? Але ці 100 грамів являють собою приблизно третину від загального об’єму крові новонародженого і є рятівною дозою під час операцій, коли застосовується так званий АШК — апарат штучного кровообігу.

Але що ж могло трапитися після вдало проведеної, хоч і складної, операції? «Що ж могло трапитися?!» — перепитував себе лікар.

Вадим швидко перевдягнувся та рушив до реанімації. Перед дверима він наштовхнувся на переляканий погляд батька прооперованого хлопчика. Мати ще нічого не знає, адже знаходиться в пологовому будинку, звідки вчора вранці терміново привезли сюди новонародженого.

— Ми контролюємо ситуацію, залишайтеся тут. Я сповіщу вас, як тільки буде нова інформація, — випалив Вадим на ходу і, не чекаючи відповіді, впевненим кроком пройшов у двері та попрямував до маленького прозорого ліжка, де кипіла робота. Немолодий уже реаніматолог, глянувши на аналіз пацієнта, наблизився до Вадима.

— Раптово погіршилася електрокардіограма у лівих відведеннях та з’явилася тенденція до гіпотензії, — коротко пояснив він.

— Стан стабільний?

— Поки що так, нам вдалося підняти тиск, але це тимчасово, необхідно усунути причину ішемії міокарду.

Біля дитини чаклував Андрій, досвідчений кардіолог, він обстежував маленьке сердечко за допомогою ультразвукового апарата. Зображення монітора відбивалося в його окулярах, у напруженому погляді читався спокій та розуміння ситуації.

— Привіт, Вадиме, — сказав він, не відриваючись від зображення на екрані. — Схоже, тромб стискає ліву коронарну артерію, через це всі проблеми.

— Швидко пацієнта в операційну! — Вираз обличчя Вадима змінився: є точний діагноз, і одразу все стає на свої місця, подумки вже визначено план операції, і залишається лише діяти. — Операційна сестра на місці?

— Так, операційна вже готова, — відгукнувся реаніматолог.

— Тоді не зволікайте.

— Нам потрібно хвилин десять до початку операції.

— Гаразд, я буду в операційній.

Є час для того, щоб пригадати всі нюанси вчорашньої операції. Вадим, ідучи по коридору до операційної, мимоволі зупинився біля вікна. Надворі здійнялася справжня хуртовина, яка віднесла його думки туди, де було так затишно і приємно ще півгодини тому... Але відображення у нічному вікні людини в зеленому хірургічному костюмі одразу повернуло Вадима до реальності. Кожна згаяна хвилина — це збільшення ризику для життя його маленького пацієнта.

Маска. Хірургічна шапка.

Стерильний одяг. Рукавиці.

Спеціальні окуляри зі збільшенням. Налобний освітлювач.

І тебе вже не впізнають навіть близькі знайомі.

Ти — робот, запрограмований на швидку, чітку, послідовну та технічно бездоганну роботу. Жодних емоцій та сторонніх думок, весь зовнішній світ із його проблемами та політичними іграми здається зараз нікчемним і тимчасово зникає. Вся увага зосереджена на цій маленькій людині, яка ще навіть не має власного імені, лише прізвище і по батькові, й не усвідомлює, скільки людей поклали свої сили та знання для порятунку її життя.

Усе готове, операційна сестра хазяйновито робить останні приготування, розкладає хірургічні інструменти. Звично звучить кардіомонітор, відбиваючи ритм скорочення серця, ледве чутно шумить наркозний апарат — все як завжди, лише надворі глибока ніч і падає сніг.

— Ми готові розпочинати, — каже Вадим анестезіологу.

— Ми також, починайте.

Скальпель. Пінцет. Серветка. Ранорозширювач...

І ось воно — нещодавно власноруч виправлене серце з сотнею ювелірних швів та вкладеною в нього частинкою себе. Вроджена вада серця у цієї дитини була несумісною з життям, і ще двадцять років тому їй би просто відмовили в лікуванні через те, що не було технічних умов та спеціальних знань для виконання такої складної операції. А тепер, завдяки створенню цього надсучасного дитячого кардіо-хірургічного центру, є можливість рятувати дітей із найскладнішими вадами серця одразу після народження. І лікування безкоштовне. Хіба це не щастя — працювати тут?

— Тромб забрано, серце скорочується нормально. Електрокардіограма відновилась? — питає Вадим, вдивляючись у монітор.

— Так, криві поступово приходять до норми. Гемодинаміка стабільна.

— Закінчуємо операцію.