20

— Знову кудись збираєшся? — Голос чоловіка змусив здригнутися Антоніну, котра завмерла перед розчахнутими дверцятами шафи, така гарна у чорній мереживній нижній білизні з вишуканою червоною вишивкою.

— Так... У Кіри зайвий квиток до опери, — відповіла дружина і миттю перейшла у наступ: — Ти ж мене нікуди не запрошуєш...

— Я? Та я б і не проти десь разом вийти, можна обговорити. Але ж ти частіше буваєш у місті, купила б квитки на свій смак... А може, ви й мене із собою візьмете? Я б там перед спектаклем купив квиток, чи з рук у когось зайвий? — несподівано повів свій наступ у діалозі Ігор, пройшов від дверей до вікна і зупинився спиною до дружини.

— З нами? — направду напружилася Антоніна, здивована таким неочікуваним допитом та інтересом чоловіка до опери.

— Так. А що? Чи, може, я вже зовсім зайвий у вашій компанії? Ти якось спересердя обіцяла знайти молодшого мені на заміну, то, може, вже? — Він ніби уважно розглядав квіти на підвіконні, але у склі, на тлі завіконної темряви, бачив розгублене обличчя Антоніни.

— Дурниці мелеш! Навіщо я молодому? Отак віддала вам усю молодість та найкращі роки, а тепер нікому не потрібна. І син не зателефонує зайвого разу, і ти все з наукою своєю трахаєшся, тобі не до мене, тож і ходжу з колежанкою по виставках та спектаклях, як лесбіянка! — несподівано вдалася до грубих формулювань Антоніна, з одного боку, збентежена чоловіковим допитом, з іншого — розгнівана тим, що йому ще вистачає совісті тримати над нею контроль за власних розкладів із Сонею Тю (про себе Антоніна стала називати чоловікову «коханку» Сонею Тю, бо «кривонога тумбочка» було надто довгим нік-неймом).

— Ну, лесбіянка ти ніяка, — всміхнувся Ігор, — по-перше, заміжня, по-друге, здається, у нас і досі все в порядку в ліжку, чи я помиляюся?

Антоніна взяла руки в боки і вдихнула повітря на повні груди. Ігор відзначив про себе, що роки її не псують, і зараз вона виглядала дуже сексуально, але очі її палали холодним гнівом. Як же хотілося їй цієї миті вжарити йому межи очі: «То чого ж ти, сволото, розвів лірику з тою сучкою, якщо у нас усе в порядку?! І скільки років уже все в порядку, бо я про те дбаю, як ніхто! Щоб тебе, козла, не тягло в чужу капусту, щоб тобі тої капусти і вдома досхочу — хоч лусни!» Усе це миттю промайнуло в голові жінки, пробігло світловим табло на її лобі, посипалося іскрами з очей, і Ігор подумав, чи не зізнатися дружині саме цієї миті в дурній грі, яку він розпочав, щоб оживити її почуття до нього. Згребти б її зараз в обійми, вибачитися, покаятися, може, все ще б і налагодилося... Але Антоніна стояла навпроти нього в класичній позі розгніваної української жінки, й очі її були холодними та безжальними.

«Вже знайшла», — раптом промайнуло в голові професора Соломатіна і віддалося щемом десь у грудях. Він знову повернувся до вікна, розглядаючи рух машин у вечірньому засніженому місті, і ще раз згадав недавнє попередження Яни про те, що його гра вийшла з-під контролю і покотилася за іншим сценарієм, але карти розкривати не став.

— Не заводься, Тоню. Жартую я. Зібралася, то йди, розвійся, — знизав він плечима, не озираючись, і стиснув пальцями край підвіконня.

Загрузка...