Сердечна терапія

18

Цього зимового дня після нічного чергування молодий лікар Вадим Соломатін відпочивав удома. Він замовив телефоном піцу, заварив великий кухоль чаю і всівся за комп’ютер. Бажання виспатися його ще не накрило, тож можна було поблукати Інтернетом, відписатися знайомим, скачати кілька нових фільмів. На своїй сторінці у соцмережі він знайшов повідомлення від Анжелиної приятельки Марти. Воно було дивним, як на його чоловічу логіку: «Вадюхо, ми з Анжелкою останній тиждень класно відривалися, лікуючи її стрес. Боюся, якщо ти найближчим часом не вживеш заходів до перемир’я, твої шанси впадуть до нуля».

Що це було? Подружку дійсно турбує душевний стан його «колишньої»? Водить її розважатися по клубах, але при цьому хоче їх помирити? А навіщо це їй? Здається, і раніше Марта не була його щирою прихильницею, принаймні її бойфренд, котрий продавав багатим клієнтам квадроцикли, справляв на дівчат більше враження, ніж простий хірург. А може, це стратегічний хід самої Анжели через подругу, щоб спонукати його до примирення? Чи навпаки — показати, що саме він проґавив?

Вадим замислився, оглядаючи помешкання, яке не так давно втратило сліди жіночої присутності. З шафи зникли Анжелині речі — численні особисті дрібнички, сувеніри, плюшеві іграшки, біжутерія, капці з очима та вушками. З ванної кімнати пощезали пляшечки з лаком для нігтів, купа тюбиків та ємностей невідомого призначення, рожевий станок для гоління, манікюрний набір, машинка для випрямляння волосся, кругла щітка для їхнього закручування, запропали махровий та шовковий її халати, напільні ваги та електрична зубна щітка. Ключі від квартири він знайшов у поштовій скриньці, коли повернувся з роботи.

Після тієї сварки в Макдональдсі він повіз Олександру зі Стасею до травмпункту (назад вони рушили на таксі), а потім лишився в лікарні — додому йти не хотілося. І от наступного дня, повернувшись із роботи, Вадим уже не виявив ознак проживання в його квартирі жінки. Анжела з’їхала, не лишила навіть записки. Поклавши руку на серце, Вадим розумів, що витратив би більше сил на чергове з’ясування стосунків, ніж на споглядання залишеного Анжелою умовно-сімейного плацдарму. Тоді він був їй навіть вдячний за те, що обійшлося без сцен і розмов. Роздягнувся, вимив руки, дістав із бару пляшку горілки, випив чарку, закусив яблуком, що лежало на столі у плетеному кошику, і ввімкнув телевізор.

Випуск новин сповіщав співвітчизників про тайфуни, пожежі, землетруси, зіткнення потягів, військові дії, масові отруєння та політичну боротьбу. Що важив на тлі цього глобально-планетарного безладу крах стосунків однієї пари, яка за рік із гаком так і не стала парою, не склеїлася, не зрослася? Одиничний випадок, який віддзеркалював загальну дисгармонію світу. Вадимові не хотілося думати, хто тут був правий, хто винний. Звісно, і він не святий, але останнім часом кількість та агресивність Анжелиних претензій мала протилежну дію — йому вже нічого не хотілося виправляти, змінювати в їхніх стосунках, кортіло сховатися десь на недосяжній відстані або поставити між ними якийсь фільтр. Спочатку він навіть подумав, чи Анжела, бува, не вагітна. Адже в такому стані жінки нерідко стають дратівливими, капризними та непередбачуваними. Але ні, вона з цим не поспішала і дуже уважно уникала небажаних наслідків постільних стосунків.

Від згадки про тілесне кров ударила Вадимові у скроні і не тільки. Тільки ханжа стверджуватиме, що молодий здоровий чоловік може бути байдужим до любощів із гарною дівчиною. Зі своєю дівчиною. Звісно, це була втрата. Але як лікар і як чоловік із певним досвідом, Вадим теоретично усвідомлював існування сексуальної прив’язки та маніпулювання партнером. І навіть припускав, що з ним саме це і сталося... На жаль... Але ж він досить довго думав, що це таки було кохання.

— Що ж, — пробурмотів тоді він, уперше за довгий час залишившись на самоті, — будемо лікувати!

Випив іще чарку горілки, знайшов у холодильнику нарізану буженину та відкриту баночку хрону, закусив і пішов спати.

Минуло не так багато часу, і ось тепер цей меседж від Марти... Чому й навіщо? І чи хоче він повернутися до тих стосунків? Перед його очима знову виникло перекривлене злістю лице Анжели під час їхньої останньої розмови. Обличчя таке знайоме та гарне, коли вона спала чи всміхалася...

«Але ж я ніколи не буду таким, яким вона хоче мене бачити, — подумав Вадим, — і ніколи вона мене не зрозуміє. Тоді навіщо це все?»

Він автоматично дожовував піцу, присьорбуючи чай з кухля, і все дивився на той меседж. Раптом заграв мобільний. Вадим здригнувся і чомусь вирішив, що це, не дочекавшись відповіді, йому телефонує Марта. Він рушив до коридору, де мобільний од вібрації вже помалу просувався до краю полички, ризикуючи впасти.

«А може, не відповідати?» — промайнуло в голові у Вадима, але він взяв слухавку, повернув екраном до себе й усміхнувся — це була Олександра.

— Доброго дня! Не дуже відволікаю?

— Ні, все нормально, я вдома після чергування. Щось трапилося?

— Та ні, все гаразд. Вибачте, що турбую, але тут Стася...

— Що Стася? Щось негаразд із рукою?

— Ні-ні, все добре. Просто сьогодні у неї той самий концерт, новорічний. І вона наполягає, щоб я передала вам її запрошення. От... Але ж у вас, мабуть, купа справ?

Усмішка розпливлася тепер від вуха до вуха, і Вадим відповів:

— Як же я можу відмовити майбутній зірці сцени? Я собі цього потім ніколи не пробачу! Кажіть, де й о котрій!