Відбір

Глава 11

Вранці я прокинулася не від того, що прийшли служниці, хоча вони й прийшли, та не від звуку води, якою наповнювали ванну. Мене розбудило світло, яке впало мені на обличчя, коли Ен розсунула розкішні фіранки. Покоївка щось наспівувала собі під ніс, радіючи своїй роботі.

Не хотілося навіть рухатися. Мені знадобилося чимало часу, аби отямитися після вчорашнього зриву, ще й докласти зусиль, щоб зберегти спокій, коли я в усьому обсязі усвідомила, які наслідки може мати для мене вчорашня розмова у саду. Я вирішила вибачитися перед Максоном, якщо буде така можливість. Але буде дивним, якщо він дасть мені такий шанс після того, що сталося.

«Міс? Ви прокинулися?»

«Ні-і-і-і», — протягла я у подушку.

Я була зовсім сонною, і аж ніяк не хотілося вилізати із затишного ліжечка. Але Ен, Мері та Люсі лише посміялися над моїми скигленнями, і цього виявилося досить, щоб я посміхнулася й вирішила, що час уставати.

Я подумала, що поміж усіх дівчат у палаці з цими трьома буде найлегше порозумітися. Цікаво, чи зможуть вони стати мені за приятельок, чи правила у палаці забороняють їм навіть випити зі мною по чашці чаю? Хоч я й була П’ятіркою від народження, тепер мене підвищили до Трійки. А їхнє становище ясно давало зрозуміти, що вони Шістки. Але мене це влаштовувало. Мені завжди подобалася компанія Шісток.

Я повільно увійшла до величезної ванної кімнати. Кожен мій крок лунав серед скла та кахелю. У довгому дзеркалі я побачила, як Люсі із підозрою дивиться на брудний поділ моєї нічної сорочки. Потім його помітили й уважні очі Ен і Мері. На щастя, жодна з них не почала розпитувати, звідки цей бруд з’явився. Вчора, коли вони мене закидали запитаннями, я подумала, ніби вони за мною стежать, але тепер я зрозуміла, що помилилася. Вони просто щиро піклувалися про мій комфорт. Зацікавленість у тому, що я робила за межами своєї кімнати — про увесь палац взагалі не йдеться, — не викликав би нічого, крім ніяковості.

Вони обережно зняли з мене пеньюар та підвели до ванної.

Я не звикла знаходитися роздягненою перед іншими — навіть перед мамою та Мей, але ніякого способу позбутися їх я не бачила. Ці троє одягатимуть мене увесь той час, який я перебуватиму у палаці. Отже, мені нічого не залишається, як змиритися з цим. А що з ними станеться потім? Перейдуть у спадок до однієї з дівчат? Вочевидь, на останніх кроках до закінчення змагання учасницям, які залишаться, потрібно буде більше уваги. Чи, може, вони мають іншу роботу у палаці, і їх просто на певний час звільнили від неї? Я вирішила, що нечемно розпитувати про те, що вони робили раніше, також як і казати їм, що незабаром я поїду звідси.

Після ванни Ен висушила мені волосся та зробила гарну зачіску, вплітаючи в неї стрічки, які я привезла з собою. Вони були блакитного кольору й чудово пасували до однієї з моїх денних суконь, яку пошили мені служниці, отже, я обрала саме її. Мері зробила мені макіяж, такий самий легкий, як і напередодні, а Люсі намастила кремом руки й ноги.

Мені запропонували на вибір деякі коштовності, але я попросила принести мені мою скриньку. Звідти я витягнула тоненький ланцюжок з підвіскою у вигляді птаха, яку подарував мені батько. Оскільки вона була срібною, то добре поєднувалася з іменною брошкою. Сережки я все-таки позичила у королівських запасах, але обрала найменші.

Ен, Мері та Люсі обдивилися мене з усіх боків і задоволено посміхнулися. Мабуть, я мала вигляд досить пристойний і могла спуститися до сніданку. Вони вклонилися та побажали мені щастя. Руки у Люсі знову чомусь тремтіли.

Я вийшла у хол другого поверху, де ми всі збирались напередодні. Оскільки я прийшла першою, то присіла на софу і стала чекати. Потроху дівчата сходилися. Всі вони виглядали бездоганно. Волосся було зібране у складні зачіски з кіс або кучерів, обличчя ретельно нафарбовані, на платтях — жодної зморшки.

Для сьогоднішнього дня я обрала зовсім нейтральне вбрання, тоді як інші були одягнені дуже пишно. Тільки в мене не було блискіток. Дві дівчини, коли вийшли в хол, помітили, що вони вбрані майже однаково. Вони миттю кинулися перевдягатися. Всі хотіли виділитися, і кожна по-своєму досягла цього. Навіть я.

Усі мали вигляд Одиниць. Я ж була П’ятіркою у гарній сукні.

Я розхвилювалася, що запізнююсь, але виявилося, що інші учасниці збиралися ще довше. Навіть коли з’явилася Сильвія, щоб відвести нас на сніданок, ми були змушені чекати на Селесту й Тайні. Причому Тайні довелося в останній момент вшивати сукню, яка виявилася на неї завеликою.

Врешті-решт, коли всі зібралися, ми рушили до сходів. На стінці висіло дзеркало у позолоченій рамі, і дівчата одразу повернулися до нього, щоб востаннє огледіти себе. Я встигла помітити своє відображення поряд із Марлі та Тайні: я стовідсотково програвала на їхньому фоні.

Однак я була схожа на саму себе, і це було, хоч і маленькою, але втіхою для мене.

Ми гадали, що прямуємо до їдальні, де, як нам казали, мав відбутися сніданок. Однак замість цього нас привели до Головної зали, в якій були розставлені окремі столики, сервіровані тарілками, келихами та столовим сріблом. Тільки їжі не було видно. Навіть не пахло. Попереду, у кутку, я помітила диванчики. Декілька операторів з камерами з різних боків знімали наше прибуття.

Всі разом ми увійшли до зали й повсідалися хто де хотів, оскільки карток з іменами не було. Марлі опинилася навпроти мене, а Ешлі — праворуч. Більше я нікого не стала виглядати. Вочевидь, частина дівчат знайшли собі як мінімум одного спільника. Я, наприклад, знайшла собі подругу в особі Марлі. Оскільки Ешлі теж розташувалася поряд, я зробила висновок, що вона не проти мого Товариства. Мабуть, засмутилася через учорашній репортаж. З іншого боку, вона і під час нашого знайомства не була занадто балакучою. Характер у всіх різний. Я вирішила, що найгірше, що вона може зробити, — це не відповідати мені, тож я перша привіталася з нею.

«Ешлі, чудово виглядаєш!»

«Дякую, — одізвалася вона стиха. Ми обидві озирнулися, щоб упевнитися, що поблизу немає камер. Нам нічого було приховувати, але не дуже приємно, коли знімають кожен твій рух. — Погодься, чудові коштовності, чи не так? А ти чому нічого не одягла?»

«Емм... Вони мені здалися занадто важкими. Тому я обрала більш легкі».

«Вони насправді дуже важкі! В мене таке відчуття, ніби до голови підвісили фунтів двадцять! Та все одно я не могла не скористатися такою можливістю. Хтозна, скільки кожна з нас тут пробуде».

Це було дивно. Ешлі справляла враження спокійної, впевненої у собі дівчини. З її зовнішністю та манерою триматися з неї могла вийти пречудова принцеса. Надзвичайно, що вона має сумніви щодо себе.

«Ти не впевнена у перемозі?» — запитала я.

«Звісно, впевнена, — прошепотіла вона мені у відповідь. — Просто говорити про це вголос нечемно». — Вона підмигнула мені, а я розсміялася.

Це було зовсім недоречно з мого боку. Мій сміх привернув увагу Сильвії, яка саме увійшла до зали.

«Леді ніколи не підвищує голос вище за ніжний шепіт», — цикнула вона на мене.

Всі замовкли. Я подумала, що напевне камери вловили мою помилку, і мої щоки спалахнули.

«І знову вітаю вас, дівчата. Сподіваюся, всі ви добре відпочили своєї першої ночі у палаці, тому зараз ми перейдемо до справ. Сьогодні я почну навчати вас правилам поведінки та етикету, і цей процес продовжиться протягом всього вашого перебування тут. Будь ласка, майте на увазі, що про всі ваші огріхи я повідомлятиму королівській родині. Я знаю, що це виглядає жорстоко, але все, що тут відбувається, — не гра, і не варто ставитися до всього цього легковажно. Одна з присутніх у цій залі стане наступною принцесою Іллеа. Це велика відповідальність. Кожна з вас повинна постійно працювати над собою, і байдуже, який статус вона мала до цього. Всі ви повинні стати леді до кінчиків нігтів. І зараз ви отримаєте ваш найперший урок.

Вміння поводитися за столом дуже важливе, тому, перш ніж вам дозволено буде їсти у присутності королівської родини, ви повинні вивчити деякі правила. Що скоріше ми їх опануємо, то раніше ви отримаєте свій сніданок, отже, сідайте всі прямо, будь ласка».

Вона стала пояснювати, що їжу нам будуть подавати з правого боку, різні види келихів призначені для певного сорту вина, а солодощі ні в якому разі не можна брати руками. Для цього існують щипці. Руки, якщо вони нічим не зайняті, слід тримати на колінах, на попередньо розстеленій серветці. Розмовляти можна лише тоді, коли до нас звертаються. Звісно, ми можемо розмовляти з сусідками, але напівголосом, як це має бути у палаці. Останні слова вона вимовила, промовисто дивлячись на мене.

Сильвія продовжувала й далі розповідати своїм гарно поставленим елегантним голосом, а мій шлунок сильніше й сильніше про себе нагадував. Вдома я звикла їсти тричі на день, хоча б і маленькими порціями. А тепер мені була необхідна їжа. Мені вже почав уриватися терпець, коли у двері постукали. Двоє охоронців відійшли, і на порозі з’явився принц Максон.

«Доброго ранку, леді», — промовив він.

Зміна настрою у кімнаті була відчутною. Дівчата розпрямилися, причепурили волосся, поправили спідниці. Мій погляд був прикутий не до Максона, а до Ешлі, яка часто дихала. Вона дивилася на Максона з таким виразом обличчя, що мені раптом стало ніяково.

«Ваша Світлосте», — звернулася до принца Сильвія, присівши у глибокому реверансі.

«Привіт, Сильвіє. Якщо ти не проти, я би хотів привітатися з дівчатами».

«Звісно». — Вона знову вклонилася.

Принц Максон обвів поглядом кімнату і зупинився на мені. Наші очі зустрілися, і він посміхнувся. Я не очікувала на таке. Я думала, що, найпевніше, він змінив свою думку щодо спілкування зі мною минулої ночі, і зараз мене висварять при всіх за мою поведінку. Хоча, можливо, він зовсім на мене і не сердився. Мабуть, я його повеселила. Скоріше за все, його життя тут дуже сумне. Як би там не було, цей маленький знак від нього трохи мене підбадьорив. Сподіваюся, все буде не настільки жахливо. Змінити вже все одно нічого не зміниш, отже, залишалося тільки молитися, щоб принц Максон прийняв мої вибачення.

«Леді, якщо ви не проти, я буду викликати вас по одній. Впевнений, вам, як і мені, кортить якомога скоріше розпочати сніданок. Отже, я не затримаю вас надовго. Одразу перепрошую, якщо я не з першого разу запам’ятаю ваші імена, все-таки вас не мало».

Почулися тихі смішки. Максон підійшов до дівчини, яка сиділа у першому ряду праворуч, і запропонував пройти до диванчика. Вони кілька хвилин поспілкувалися, після чого обидва підвелися. Він вклонився, вона зробила кніксен. Потім дівчина повернулася до свого місця, щось сказала до сусідки, і все повторилося спочатку. Ці бесіди тривали зовсім мало часу і проходили упівголоса. Він намагався отримати враження від кожної дівчини менш ніж за 5 хвилин.

«Цікаво, про що він у них запитує?» — повернулася до мене Марлі.

«Наприклад, хоче дізнатися, які актори тобі видаються найбільш привабливими. Отже, склади свій список подумки», — порадила я пошепки. Марлі та Ешлі одночасно гигикнули.

Ми були не єдині, хто балакав між собою. У залі стояв ледь чутний гомін; учасниці намагалися хоч якось відволіктися в очікуванні на свою чергу. Крім того, журналісти, які бігали туди-сюди зі своїми камерами, ставили дівчатам запитання про те, як минув їхній перший день у палаці, чи подобаються їм служниці й таке інше. Коли вони зупинилися біля нас з Ешлі, я поступилася їй місцем відповідати першою.

Сама ж я весь час дивилася у той куток, де принц спілкувався з черговою учасницею. Дехто з них тримався спокійно та гідно, інші — ковзали на дивані від збудження. Коли надійшла черга Марлі йти до Максона, вона вся почервоніла, а повертаючись, сяяла, мов сонечко. Ешлі декілька разів обсмикнула сукню, ніби в неї був нервовий тік.

Коли вона повернулася, у мене виступив піт. Це означало, що надійшла моя черга йти до принца. Я глибоко зітхнула, налаштовуючи себе, адже я збиралася просити його про неймовірно величезну послугу.

Він підвівся і прочитав моє ім’я на брошці: «Америка, чи не так?» — на його губах грала легка посмішка.

«Так, вірно. І я знаю, я вже чула ваше ім’я, але чи не була б ваша ласка повторити його ще раз?» — Я не була впевнена щодо початку розмови у жартівливій формі, але Максон розсміявся та запропонував мені сісти.

«Чи добре вам спалося, моя люба?» — прошепотів він, нахилившись до мене.

Я не знаю, що саме відобразилося на моєму обличчі, коли я почула це звернення, але очі Максона весело заблищали.

«Я все ще не люба для вас, — відповіла я, хоч цього разу із посмішкою. — Але так. Коли я заспокоїлася, то дуже добре спала. Служниці мусили витягати мене з ліжка, так затишно там було».

«Я радий, що ви оговталися, моя... Америко», — виправився він.

«Дякую вам. — Я почала обсмикувати поділ своєї сукні, намагаючись дотелепати, як правильно сформулювати те, що я хотіла сказати йому: Мені дуже шкода. Вчора я нечемно поводилася. Роздумуючи перед сном про те, що сталося, я зрозуміла, що хоч уся ця ситуація для мене некомфортна, мені не слід було кидатися на вас. Ви не винні у тому, що я опинилася тут, та й сам Відбір — це не ваша ідея. Врешті, коли мені було так погано, ви виявили доброту, а я поводилася жахливо. Ви могли абсолютно справедливо викинути мене з палацу ще вчора вночі, але не зробили цього. Я вдячна вам».

Максон відповів мені лагідним поглядом. Присягаюся, що цей погляд змусив би серця всіх дівчат, які сиділи тут до мене, тріпотіти. Я б рознервувалася, якби він так дивився тільки на мене, але, схоже, це просто було в його характері. На мить принц схилив голову. Потім він звів на мене очі, нахилився вперед і поставив лікті на коліна, ніби прагнучи донести важливість своїх слів.

«Америко, до останнього моменту ви були дуже відверті. Ця якість характеру викликає в мені надзвичайно глибоке захоплення, і я, з вашого дозволу, хотів би вас про дещо запитати».

Я кивнула у відповідь, хоч мені було трохи лячно почути запитання. Він нахилився до мене ще ближче й прошепотів:

«Ви вважаєте, що опинилися тут помилково, тому, гадаю, що ви не бажаєте брати участь у Відборі. Чи існує хоч якась надія на те, що ви відчуваєте до мене щось схоже на... романтичні почуття?»

Я проти волі почала соватися на місці. Насправді не хотілося його ображати, але й підлещуватися до нього було б неправильно.

«Ваша світлосте, ви дуже добрі, привабливі та турботливі. — Він посміхнувся. — Але за деяких обставин, я гадаю, це неможливо».

«Чи не могли б ви пояснити?» — Жоден м’яз не здригнувся на його обличчі. Але у його голосі я відчула розчарування, викликане моєю відмовою. Він, певно, не звик до такого.

Я не мала наміру комусь щось розповідати, але, судячи з усього, він не зрозуміє мене, якщо я не буду з ним відвертою. Отже, я почала йому тихенько розповідати:

«Боюся... боюся, моє серце належить іншому», — я відчула, як на моїх очах виступили сльози.

«Ой, будь ласка, тільки не починайте плакати, — у шепоті Максона почулася щира тривога. — Я гадки не маю, як поводитися з жінками, які плачуть».

Я проти волі розсміялася, і сльози відступили. Полегшення, яке з’явилося на його обличчі, не можна було ані з чим сплутати.

«Хочете, я сьогодні ж відпущу вас до коханого?»

Вочевидь, його зачепило те, що я обрала іншого, але, замість того щоб розгніватися, він виявив співчуття. І тим самим отримав мою довіру.

«У тому-то й справа... Я не хочу повертатися додому».

«Справді?» — Він провів долонею по волоссю, а я знову не змогла втриматися від сміху, поглядаючи на його збентежене обличчя.

«Чи можу я бути абсолютно відвертою з вами? — Він кивнув. — Я повинна залишитися. Це важливо для моєї родини. Якщо ви дозволите мені пробути тут лише тиждень, для моїх рідних це буде великим щастям».

«Ви хочете сказати, що вам потрібні гроші?»

«Так. — Мені було соромно зізнаватися у цьому. У нього, мабуть, склалося враження, що я його використовую. Чесно кажучи, мабуть, так воно і є. Але це не все. — І потім... є... люди, — я впевнено поглянула на нього, — яких я просто не в змозі зараз бачити».

Максон із розумінням кивнув, але нічого не промовив.

Я зробила невелику паузу. Мабуть, найгірше, що він може зробити, це відправити мене додому, тому я продовжила: «Якщо б ви дозволили мені затриматися тут ненадовго, ми могли б укласти угоду», — сміливо мовила я.

Він звів брови: «Угоду?»

Я закусила губу: «Якщо ви дозволите мені залишитися тут... — О боже! Що я кажу! — Зрештою, подумайте самі. Ви принц. Ви зайняті весь час. Ви правите країною та все таке інше, а ще треба знайти час, щоб обрати з тридцяти п’яти, ну добре, з тридцяти чотирьох дівчат єдину та неповторну. Чи не забагато це для однієї людини?»

Він кивнув. Я бачила, що лише одна думка про це викликає у нього нудьгу.

«Чи не було б краще, якби у ворожому таборі ви мали свою довірену особу? Та, яка вам допоможе? Друг, розумієте?»

«Друг?» — перепитав він.

«Так. Дозвольте мені побути тут, і я підтримуватиму вас. Я стану вашим спільником. — Опісля цих слів він посміхнувся. — Вам не потрібно залицятися до мене, адже ви вже знаєте, що я не маю до вас почуттів. Але ви завжди зможете поговорити зі мною, і я спробую вам допомогти. Учора вночі ви сказали, що шукаєте дівчину, яка розділить з вами і радість, і турботи. Що ж, поки ви таку не знайшли, я готова виконувати її роль. Якщо ви цього побажаєте».

Його обличчя посвітлішало, але легка настороженість залишилася.

«Я познайомився майже з усіма дівчатами у цій залі, але жодна з них не пасує на роль друга краще, ніж ви. Я буду радий, якщо ви залишитеся».

Мені полегшало.

«Як ви вважаєте, я можу все-таки називати вас „моя люба“»? — запитав Максон.

«Е, ні», — прошепотіла я у відповідь.

«Врешті, я спробую. Відступати — не в моєму характері».

Я вірила в це. Подумавши, що він на цьому наполягатиме, я відчула роздратування.

«Решту дівчат ви теж так називали?» — Я кинула погляд у бік зали.

«Так. І, вочевидь, їм це подобалося».

«Саме тому це не подобається мені». — З цими словами я підвелася.

Максон пирхнув і теж підвівся. Я насупилася, але це і насправді було дуже смішно. Він вклонився, а я — кніксен у відповідь. Потім я повернулася на своє місце.

Я так зголодніла, що насилу дочекалася, коли він закінчить розмовляти з рештою дівчат. Але коли нарешті остання з них повернулася до свого столика, я вже з нетерпінням очікувала на перший сніданок у палаці.

Принц Максон вийшов у центр зали:

«Будь ласка, залишайтеся на місці ті, кого я попросив затриматися. Решта дівчат можуть іти за Сильвією до їдальні. Я долучусь до вас найближчим часом».

Попросив затриматися? Це що, ознака особливої уваги?

Разом із більшістю дівчат я підвелася та пішла до виходу із зали. Мабуть, він хотів познайомитися з кимось ближче. Я побачила, що Ешлі теж залишилася серед обраних. Звісно, варто лише подивитися на неї, щоб зрозуміти, що вона унікальна. Справжня принцеса. Зі всіма іншими я ще не познайомилася. Врешті, і вони не надто бажали зі мною спілкуватися. Камери залишилися в залі, щоб зафіксувати те, що приготував Максон. Решта пішли до виходу.

Ми увійшли до бенкетної зали, а там, значно величніші, ніж я собі уявляла, перебували король Кларксон і королева Емберлі. Приміщення було вкрай заповнене камерами, які не мали права проґавити ані миті нашої першої зустрічі. Я поквапилася. Мабуть, слід повернутися назад до входу та зачекали, поки нас не запросять увійти. Але решта, нехай і не без сумнівів, продовжували рухатися. Я швиденько попрямувала до свого стільця, сподіваючись, що не привернула до себе занадто уваги.

За дві секунди з’явилася Сильвія й почала керувати.

«Леді, — промовила вона, — перепрошую, але до цього моменту ми ще не дійшли. Коли ви заходите до кімнати, в якій знаходяться король або королева, або навпаки, коли вони заходять у приміщення, ви маєте зробити кніксен. Потім, коли вони привітаються з вами, ви можете підвестися та зайняти свої місця. Ну ж бо, всі разом!»

І ми всі одночасно зробили кніксен у напрямку королівського столу.

«Вітаємо, дівчата, — промовила королева, — прошу, сідайте. Вітаємо вас у палаці. Ми раді приймати вас». — В неї був дуже приємний голос — спокійний, як і її обличчя, але ні в якому разі не слабкий.

Як нам і розповідала Сильвія, праворуч від нас з’явився офіціант, щоб поналивати у келихи апельсинового соку. Потім на тацях принесли накриті тарілки. Коли їх відкрили, в ніздрі вдарив ароматний запах млинців. На щастя, неголосний захват, який порушив тишу в залі, приглушив бурчання у моєму шлунку.

Король Кларксон благословив страву, і ми почали сніданок. За декілька хвилин до зали увійшов Максон, але перш ніж ми встигли підвестися, промовив:

«Прошу, леді, не вставайте. Їжте спокійно».

Він підійшов до королівського столу, поцілував матір, ляснув по спині батька й сів у крісло ліворуч від нього. Потім він щось сказав служникові, і той неголосно розсміявся. Принц теж почав снідати.

Ешлі все ще не було. Та й інших також. Я поглянула навколо, нічого не розуміючи, і спробувала порахувати, скількох дівчат не вистачає. У залі не було вісьмох дівчат.

Крісс, яка сиділа навпроти мене, побачила німе запитання у моїх очах, на що відповіла:

«Вони вибули».

Вибули? Як? Вибули...

Моєї фантазії не вистачало, щоб уявити, що ж таке потрібно було зробити, щоб розгнівати Максона, але я несподівано зраділа, що була з ним відвертою.

Нас залишилося двадцять сім.