Відбір

Глава 21

Врешті я все-таки вирішила не ховатися в кімнаті. Замість цього я бігала взад-вперед: то в бібліотеку, то на прогулянку з Марлі, то зазирала до себе провідати покоївок. Але тепер я користувалася Жіночою залою як сховищем. Чоловікам, навіть охоронцям, вхід туди був без особливої вказівки королеви заборонений. Для мене просто ідеальна ситуація.

Хоча ідеальною вона була протягом трьох днів. При такій кількості дівчат рано чи пізно в когось мав трапитися день народження. У четвер Кріс виповнювалось дев’ятнадцять років. Мабуть, вона розповіла про це Максонові, який ніколи не пропускав можливості зробити комусь приємне, і результатом стала вечірка, присутність на якій була обов’язковою для всіх Обраних. У четвер всі дівчата з самого ранку почали бігати з кімнати в кімнату, запитуючи одна в одної в що вони вдягнуться та в очікуванні на неймовірний прийом.

Про необхідність щось дарувати нічого не говорилося, але я вирішила, що зроблю для Кріс приємний сюрприз.

Я одягла одну із своїх найулюбленіших суконь і взяла скрипку. До Головної зали я прокрадалася, як шпигун, визираючи з-за кожного кута, перш ніж рушити далі. Перед входом до зали я обережно роздивилася, кого з охоронців виставили вздовж стін. На щастя, Аспена серед них не виявилося, і я хмикнула, побачивши таку кількість чоловіків у формі. Вони що, бояться бунту чи ще чогось такого?

Головна зала була розкішно прибрана. Стіни прикрашали кашпо з композиціями із жовтих та білих квітів, а на підлозі стояли вази зі схожими букетами. Невеликі столики накриті яскравими скатертинами і оздоблені яскравими конфетті. Спинки стільців прикрашали стрічки.

В кутку чекав на свій час величезний торт, який за кольором чудово гармонійював з прикрасами у кімнаті. Поряд на столику приготували подарунки для іменинниці.

Біля стіни розмістився струнний квартет, який просто перекреслив мою ідею з подарунком, а залою походжав фотограф, який робив знімки публіки.

У залі було весело. Тайні, яка досі не зблизилася ні з ким, крім Марлі, розмовляла з Дженою та Емікою. Вона була такою збудженою, якою мені ще ніколи не доводилося її бачити. Марлі зайняла позицію біля вікна і нагадувала одного із чисельних охоронців, які стояли по периметру зали. Вона не зробила жодної спроби зрушитися зі свого місця, але зупиняла всіх, хто проходив повз неї, щоб перемовитися парою фраз. Зграйка Трійок — Кейлі, Елізабет та Емілі — щойно мене побачили, ніби за командою повернулися до мене, посміхнулися та замахали руками. Я відповіла їм тим самим. Всі видавалися такими привітними та милими.

За виключенням Селести та Баріель. Зазвичай ця парочка була завжди разом, але сьогодні вони розійшлися у протилежні кінці зали. Баріель про щось розмовляла із Самантою, а Селеста на самоті сиділа за столиком, тримаючи у руках кришталевий келих із рубінового кольору напоєм. Вочевидь, з моменту нашої останньої вечері між ними відбулося щось таке, про що я не знала.

Я міцніше притиснула до себе футляр із скрипкою й почала пробиратися до Марлі.

«Марлі, привіт. Чудово, правда?» — запитала я, опускаючи інструмент.

«Авжеж. — Вона обійняла мене. — Я чула, Максон збирався заскочити сюди, щоб особисто привітати Кріс з днем народження. Це так мило з його боку. Я впевнена, він і подарунок для неї приготував».

Вона продовжувала балакати у своїй звичній запальній манері. Питання, що Марлі приховує, все ще не давало мені спокою, але я вірила: якщо їй насправді знадобиться про це поговорити, вона звернеться до мене. Ми трохи попліткували, а згодом почули гомін у протилежному кінці зали.

Коли ми озирнулися, на обличчі Марлі не ворухнувся жоден м’яз, а я й зовсім засмутилася.

До вибору сукні Кріс підійшла дуже продумано. Ми всі вдяглися у денні сукні, короткі та по-дівочому тендітні, а вона вирядилася у вечірнє довге вбрання. Але довжина сама по собі нічого не означала. Справа була у кольорі — кремовому, майже білому. Волосся їй вклали у високу зачіску, прикрашену ниткою жовтих перлин, які трохи нагадували корону. Вона видавалася зрілою та величною і мала вигляд справжньої принцеси.

І хоч я й досі не визначилася, кому належить моє серце, однак відчула щось схоже на ревнощі. Жодна з нас не могла перевершити Кріс! Це був її зоряний час. Скільки б попереду не було вечірок та інших урочистостей, всі спроби повторити вбрання Кріс будуть марними. Я помітила, як рука Селести — не та, у якій вона тримала келих,— стиснулася у кулак.

«Яка ж вона гарнюня», — із сумом в голосі зауважила Марлі.

«Більш ніж гарнюня», — відгукнулась я.

Вечірка минала без проблем. Ми з Марлі більше споглядали, аніж брали у ній участь. Як би це не було дивно (та підозріло), Селеста в прямому сенсі не відходила від Кріс, яка кружляла залою, ані на крок. Іменинниця дякувала всім за те, що дівчата прийшли її привітати, хоч насправді в жодної з нас вибору не було.

Врешті вона наблизилася до того місця, де ми грілися на сонечку. Марлі, вірна собі, ледь не задушила Кріс у своїх обіймах.

«З днем народження!»

«Дякую», — сердечно відповіла Кріс.

«Отже, тобі сьогодні дев’ятнадцять?» — запитала Марлі.

«Так. Я не могла собі й уявити кращого способу відсвяткувати. Добре, що запросили фотографа. Мати буде у захваті! Хоча в нас і немає якихось труднощів з грошима, але нічого подібного ми собі ніколи не могли дозволити. Сукня просто чудо!» — затарабанила вона.

Кріс — Трійка. В її житті не так вже й багато обмежень, як у моєму, але, гадаю, такого багатства вона також не мала.

«Так, симпатична сукенка, — зауважила Селеста. — На мій минулий день народження ми влаштували чорно-білу вечірку. Хоча б натяк на будь-який інший колір — і тебе навіть на поріг би не пустили».

«Ого...» — прошепотіла Марлі, одним цим слівцем виказуючи свою заздрість.

«Все було просто чудово. Вишукані страви, неймовірна ілюмінація, а музика!!! Ми запросили Тесу Тембл. Ви чули про неї?»

Не знати про Тесу Тембл було неможливо. Десятки її пісень стали хітами. Іноді ми дивилися її кліпи, хоча мати була проти цього. Вона вважала нас набагато талановитішими. Її надзвичайно обурювало те, що Теса має славу й гроші, а ми ні, хоча займаємося практично одним й тим самим.

«Я її фанатка!» — вигукнула Кріс.

«Врешті, Теса є близькою подругою моєї родини, тож вона прилетіла на мій день народження, щоб заспівати на мою честь. Не могли ж ми допустити, щоб зграйка сумних П’ятірок залишилася геть без веселощів».

Марлі миттєво поглянула на мене, відчуваючи занепокоєння.

«Ой, — чемно озвалася Селеста, дивлячись мені в очі, — я й забула. Не ображайся».

Від її неприродно солодкого голосу мене охопила злість. І знову страшенно закортіло дати їй штурхана. Я ледь втрималася.

«Я й не думала ображатися, — відгукнулася я настільки буденно, як тільки могла. — До речі, Селесто, що ти робиш у повсякденному житті? Я ніколи не чула твоїх пісень по радіо».

«Я модель, — оголосила вона таким тоном, ніби було соромно не знати таких речей. — Хіба ти не бачила рекламу з моєю участю?»

«Щось не пригадую».

«Так, ти ж П’ятірка. Навряд чи ви дозволяєте собі купувати журнали».

Її слова мене зачепили, тому що це було правдою. Мей любила стиха зазирнути у якийсь журнал, коли ми бачили їх у магазинах, але купувати не мали аніякої можливості.

Кріс, пригадавши про свою роль господині свята, спробувала перевести тему на інше.

«Слухай, Америко, я хотіла тебе запитати, чим ти займалася перед тим як опинилася у палаці».

«Музикою».

«Було б чудово, якби ти коли-небудь заграла».

Я зітхнула.

«Знаєш, я прихопила із собою скрипку, хотіла дещо виконати для тебе сьогодні. Думала, це буде оригінальний подарунок. Але тут вже є квартет, тож, мабуть...»

«Ой, зіграй нам!» — попросила Марлі.

«Будь ласка, Америко, на честь мого дня народження!»

«Але вони вже грають...»

Не слухаючи мої заперечення, Кріс та Марлі попросили квартет зупинитися й зібрали всіх дівчат. Декотрі сіли просто на підлозі, розправивши спідниці, інші принесли стільці. Кріс стояла посеред натовпу, стискаючи руки від хвилювання. Селеста, тримаючи в руці кришталевий келих, з якого навіть не відпила жодного разу, стала поряд із іменинницею.

Доки дівчата займали свої місця, я дістала скрипку. Молоді музиканти квартету підійшли ближче, щоб підтримати мене. Офіціанти, які ходили залою, завмерли.

Я набрала повітря у груди і притиснула інструмент підборіддям до плеча.

«Це для тебе», — промовила я, дивлячись на Кріс.

Я заплющила очі, звела смичок і вся віддалася музиці.

На мить зникли і зла Селеста, і Аспен, який зустрічався мені на кожному кроці, і повстанці, які рвалися до палацу. Не залишилося анічогісінько, окрім чистих нот. Вони лилися з моєї скрипки, поєднуючись одна з одною, і що довше лунала музика, то краще я розуміла: подарунок, який належав Кріс, став подарунком для мене.

Нехай я П’ятірка, але на дещо також здатна.

Я дограла мелодію — таку знайому, як батьківський голос або запах моєї кімнати. Я зіграла останню ноту.

І озирнулася на Кріс, сподіваючись, що подарунок їй сподобався, але навіть не побачила її обличчя. Поза спинами дівчат стояв Максон. Він був одягнений у сірий костюм, а у руці тримав гарну подарункову коробочку. Дівчата ввічливо зааплодували, але я не почула ані звуку. Єдине, що я зараз бачила, — це зачарований вираз обличчя принца, який змінився посмішкою, що була спрямована лише на мене.

«Ваша світлосте». — Я зробила кніксен.

Дівчата миттєво підвелися, щоб привітати Максона. І тут я почула розпачливий вигук:

«О, ні! Кріс, пробач мені, будь ласка, я не хотіла!»

Ще декілька дівчат гуртом охнули, і коли Кріс повернулася до мене, я зрозуміла чому. На її розкішній сукні розпливлася червона пляма. Виглядало це так, ніби її вдарили ножем.

«Вибач, Кріс, я просто дуже швидко повернулася. Я не навмисно! Чесно. Давай-но я тобі допоможу».

Можливо, тон Селести комусь і здавався щирим, але не мені.

Кріс закрила рота долонею і, розплакавшись, вибігла із зали. На тому вечірка і скінчилася. Максон пішов слідом за нею, хоча мені дуже хотілося, щоб він залишився.

Селеста запевняла всіх, хто був готовий її слухати, що це тільки неприємний випадок. Т’юзді, яка нібито все бачила, щосили кивала, але всі інші так виразно зітхали та закочували очі, що не було ніякого сенсу у її підтримці. Я тихо прибрала скрипку і зібралася піти до себе.

Марлі спіймала мене за лікоть: «Хтось мусить щось із нею робити».

Якщо Селеста була здатна спровокувати на насилля таку сором’язливу дівчину, як Анна, спробувати здерти з мене сукню або роздратувати навіть таку доброту, як Марлі, отже, у Відборі їй не місце. Я конче мусила зробити так, щоб це дівчисько відправили геть звідси.