Відбір

Глава 22

«Максоне, це не було випадковістю!»

Ми з ним знову гуляли садом, вбиваючи час перед «Новинами». Я витратила увесь день на те, щоб його підловити.

«Але в неї був такий схвильований вигляд і вона так перепрошувала... — заперечив він. — Що, на твою думку, це могло бути, як не випадковість?»

Я зітхнула: «Кажу тобі. Я бачу Селесту кожного дня. Це був такий хитрий спосіб зіпсувати Кріс її зоряний час. Успіх кожної з нас для Селести є особистим горем».

«Врешті, якщо вона намагалася відволікти мою увагу від Кріс, їй це не вдалося. Я провів у товаристві Кріс біля години. Треба зауважити, до речі, дуже непогано».

Я не бажала цього чути. Між нами утворився якийсь тонкий зв’язок, і мені не хотілося думати ні про що, що могло б його розірвати. Принаймні до тих пір, доки я не розберуся зі своїми почуттями.

«Що ти тоді скажеш про Анну?»

«Про яку Анну?»

«Про Анну Фармер. Вона вдарила Селесту, і ти відіслав її додому, пам’ятаєш? Я знаю, що Анну спровокували».

«Ти чула, як Селеста їй щось сказала?» — тон у Максона був скептичний.

«Ні, не чула. Але я знала Анну і знаю Селесту. Кажу тобі, Анна не з тих, хто з будь-якого приводу лізе у бійку. Селеста, безумовно, сказала їй якусь бридоту, якщо вона так відреагувала».

«Америко, я розумію, що ти проводиш серед дівчат більше часу, ніж я, але наскільки добре ти їх знаєш? І весь час ховаєшся або в кімнаті, або в бібліотеці. Я б сказав, що ти набагато краще вивчила характери своїх покоївок, аніж когось з Обраних».

Тут він не помилявся, але я й не думала відступати.

«Це несправедливо. Я ж мала рацію щодо Марлі, чи не так? Скажеш, вона не чудова?»

Максон зморщився: «Так.. чудова... сподіваюся».

«Так чому ж ти не віриш мені, коли я кажу, що Селеста навмисно це зробила?»

«Америко, я не хочу сказати, що ти мене кривдиш. Я впевнений, ти справді так вважаєш. Але Селеста була щиро занепокоєна. І зі мною вона сама сором’язливість».

«Ще б пак», — пробурмотіла я собі під ніс.

«Все, досить, — зітхаючи, сказав Максон. — Я не хочу більше обговорювати інших».

«Вона намагалася відібрати в мене плаття», — не замовкала я.

«Я ж сказав, я не хочу про неї говорити», — відрізав він.

Всі наступні спроби виявилися марними. Я тяжко зітхнула і сплеснула у долоні. Од відчаю хотілося заверещати.

«Якщо ти маєш намір так поводитися, я піду пошукаю когось іншого, кому по-справжньому цікаво зі мною». — І він пішов геть.

«Гей!» — покликала я його.

«Е, ні, — він повернувся до мене й заговорив із такою жорсткістю, якої я від нього не очікувала. — Ви забуваєтесь, леді Америко. Раджу вам пригадати, що я майбутній король Іллеа. Врешті, я правитель цієї країни, і хай мені грець, якщо я дозволю так із собою поводитися у моєму власному домі. Ви не зобов’язані погоджуватися з моїми рішеннями, але коритися їм будете».

З цими словами він розвернувся й пішов, або не побачивши, або не бажаючи бачити сльози у моїх очах.

Упродовж всієї вечері я намагалася не дивитися на нього, але вже під час зйомок «Новин» це було досить важко. Двічі я перехоплювала його погляд, і обидва рази він тягнув себе за вухо. Я не реагувала. Мені не хотілося з ним розмовляти. В мене не було ніякого бажання знову бути оскарженою, ніби я маленька неслухняна дівчинка.

Після зйомок я повернулася до себе у кімнату дуже засмучена, у голові був повний хаос. Чому він мене не послухав? Невже він вважає, що я його обманюю? Або, ще гірше, він упевнений, що Селеста не здатна на обман?

Мабуть, Максон насправді такий, як і всі чоловіки, а Селеста красива дівчина, отже, в результаті вона переможе. Можливо, не зважаючи на всі його розповіді про те, що він шукає свою половинку, насправді йому потрібна гарна іграшка у ліжку.

А якщо він такий, чому я переймаюся через все це? Дурепа, дурепа, дурепа! А я ще з ним цілувалася! Ще й обіцяла бути терплячою! І все заради чого? Заради...

Я повернула у коридорчик, що вів до моєї кімнати, і наштовхнулася на Аспена, який чергував біля дверей. Гнів моментально змінився на дивну нерішучість. Охоронці, як правило, дивилися прямо перед собою, виструнчившись, а він дивився на мене з непроникним виразом.

«Леді Америко», — прошепотів він.

«Офіцер Леджер».

Хоча у його обов’язки це не входило, але він схилився й відчинив переді мною двері. Я повільно переступила поріг, не маючи сили повернутися до нього спиною: раптом ця ілюзія зникне? Як би я не намагалася викинути його з голови та викреслити зі свого серця, але зараз мені хотілося, щоб він був зі мною. Проходячи повз Аспена, я почула, як він зітхнув. Спиною пробігли мурашки.

Він ще раз пронизливо подивився на мене і повільно причинив двері.

Намагання заснути були даремні. Я крутилася з боку на бік. Думки про безглуздя Максона боролися із думками про близкість Аспена. Незрозуміло, що робити з одним та іншим. Я була так заглиблена у свої думки, що й не помітила, як пішла вже третя година ночі.

Я зітхнула. Моїм покоївкам завтра треба буде докласти зусиль, щоб привести моє обличчя до ладу після ночі без сну.

Раптово на підлозі я побачила промінчик світла. Так тихо, що я ледь не вирішила, що це сон. Аспен увійшов до кімнати і зачинив за собою двері.

«Аспене, що ти робиш? — прошепотіла я. — Якщо тебе тут схоплять, тобі будуть непереливки!»

Він мовчки наблизився до мого ліжка.

«Аспене?»

Він зупинився просто переді мною й поклав зброю на підлогу.

«Ти кохаєш його?»

Я подивилася у глибокі Аспенові очі, які ледь поблискували у темряві, на мить помовчала, не знаючи що сказати.

«Ні».

Він відкинув у бік ковдру граціозно і водночас рішуче. Я мала протестувати, але промовчала. Його долоня лягла на мою потилицю, і ми опинилися обличчям один до одного. Він почав несамовито мене цілувати, і все на світі миттєво стало на свої місця. Від нього більше не пахло саморобним милом, і він зміцнів, але кожен його рух, кожен дотик був знайомий.

«Тебе вб’ють, якщо дізнаються», — зітхнула я, коли його губи відірвалися від моїх та ковзнули нижче по шиї.

«Якщо перестану, то помру сам».

Я спробувала опанувати себе, щоб наказати йому зупинитися, але розуміла, що це прозвучить нещиро. Все це було неправильно: ми порушували стільки законів одразу! В Аспена, наскільки мені відомо, є дівчина, ми з Максоном відчуваємо один до одного якісь почуття, але зараз мені було все одно. Злість на Максона була занадто велика, а дотики Аспена здавалися такими потрібними та своїми, що я дозволила його рукам сміливо подорожувати вгору-вниз моїми стегнами.

Це ж треба, наскільки інакше все відчувалося тут. У нас ніколи не було стільки місця.

Не зважаючи на вихор почуттів, який заволодів мною, мої думки нікуди не поділися. Я так само сердилася на Максона, на Селесту і навіть на Аспена. Зрештою, я сердилася на всю Іллеа. Ми цілувалися і цілувалися, і я почала плакати.

Аспен цілував мої мокрі щоки, губи, очі. Він також плакав!

«Ненавиджу тебе, ти знаєш про це?» — запитала я.

«Знаю, Мер. Знаю».

Мер. Коли він торкався мене так і називав цим ім’ям, я ніби переносилася в інший світ.

Так продовжувалося десь із чверть години, доки він не оговтався:

«Мені потрібно повертатися. Скоро буде обхід, і мене шукатимуть».

«Що?»

«Час від часу хтось з охоронців робить обхід. Інтервал може бути який завгодно: то двадцять хвилин, а то й година. Якщо інтервал короткий, у мене менше п’ятнадцяти хвилин».

«Давай швидше», — підскочила я, допомагаючи йому привести волосся до ладу.

Він схопив зброю, і ми разом кинулися до дверей. Перш ніж відчинити їх, він знову притягнув мене до себе й поцілував. Таке відчуття, ніби моїми венами циркулює нерозбавлене сонячне світло.

«Мені просто не віриться, що ти тут, — промовила я. — Як ти опинився у королівській гвардії?»

Він знизав плечима: «Якось саме по собі вийшло. Всіх новобранців відправили до тренувального табору в Уайті. Америко, там всюди був сніг! Ніякого порівняння з тим снігом, який падає у нас вдома. Годували там постійно, тренували та тестували. Ще робили якісь впорскування. Не знаю, що в них такого, але від них я дуже швидко зміцнішав. А ще я вмію гарно битися і я розумний. У мене були найкращі результати тестів у нашому класі».

«Я зовсім не здивована», — із гордістю посміхнулася я, знову його поцілувавши. Аспен завжди був занадто красивим як для Шістки.

Він прочинив двері та визирнув у коридор. Поблизу нікого не було видно.

«Мені потрібно стільки всього тобі розповісти, — прошепотіла я. — Нам необхідно поговорити».

«Знаю. Обов’язково порозмовляємо. Я ще прийду. Не сьогодні. Не знаю, коли точно, але незабаром. — Він поцілував мене ще раз, так міцно, що мені стало майже боляче. — Я сумував за тобою», — прошепотів він, поцілувавши мене наостанок.

Я поверталася до свого ліжка як в тумані. У голові був гармидер. У глибині душі — там, де жила образа, — мені здавалося, що Максон це заробив. Якщо він хотів урятувати Селесту та принизити мене, тоді я точно більше не хочу брати участь у Відборі. Для неї не існує жодних правил, а отже, мені тут нема чого робити. Проблема вирішена.

Раптово я відчула себе геть безсилою і провалилась у сон.