Відбір

Глава 19

Про те, що відбулося між мною та Максоном, я не розповіла нікому, навіть Марлі та моїм покоївкам. Мені подобалося зберігати таємницю, яку я могла пригадувати протягом якогось нудного уроку Сильвії або чергового нескінченного дня у Жіночій залі. Та, чесно кажучи, я думала про наші поцілунки — і про перший, трохи невмілий, і про другий, чудовий, набагато частіше, ніж сама очікувала.

Я розуміла, що не покохаю Максона миттєво. Моє серце цього б не дозволило. Але несподівано я опинилася у світі, в якому-могла цього захотіти. Отже, я мовчки розмірковувала на цю тему, хоча траплялися моменти, коли мені так і кортіло розкрити таємницю.

Особливо мене розібрало, коли три дні потому Наталі на всю Жіночу залу оголосила, що вони з Максоном цілувалися.

До власного здивування, ця новина мене просто вбила. Я спіймала себе на тому, що увесь час дивлюся на Наталі, прагнучи зрозуміти, що в ній особливого.

«Розповідай скоріше, що трапилося!» — вимагала Марлі.

Решті дівчат теж було цікаво, але Марлі кортіло більше від інших. Відтоді, як вони з Максоном зустрічались востаннє, вона почала активно цікавитися тим, як просуваються справи в інших. Що, власне, стоїть за цією зміною поведінки, я не мала й гадки, а запитати не вистачало сміливості.

Вмовляти Наталі не треба було. Вона сіла на диванчик, красиво розклавши свої спідниці. Таке враження, що вона вже тренувалася стати принцесою. Мені захотілося їй сказати, що один-єдиний поцілунок — це ще не ознака перемоги.

«Не хочу вдаватися у подробиці, але це було так романтично, — протягнула вона грайливо. — Ми з ним гуляли на даху. Там є таке місце, щось на зразок балкона, але, схоже, воно використовується для охорони. Не знаю напевно. Звідти відкриваться краєвид, і місто було перед нами як на долоні. Принц притиснув мене до себе й поцілував». — Вона просто нестямилася від захвату.

Марлі зітхнула. Селеста мала такий вигляд, ніби їй хотілося щось розчавити. Я сиділа мовчки.

Мені однаково, вмовляла я себе, це все є частиною Відбору. І взагалі, хто каже, що я хочу бути з Максоном? Врешті, я повинна дякувати богові. Селеста вочевидь знайшла новий об’єкт для знущання, а після епізоду із сукнею — до речі, я зовсім забула повідомити про це Максонові — я повинна була радіти, що її перемкнуло на когось іншого.

«Як думаєш, вона єдина, хто з ним цілувався?» пошепки запитала мене Т’юзді.

Кріс, яка стояла поруч, почула це і також не змогла залишитися осторонь.

«З іншими він не цілувався. Певно, вона вміє правильно поводитися», — зітхнула вона.

«А що як він перецілувався з половиною зали, але дівчата мовчать про це? Ну, така в них стратегія».

«Я не думаю, що всі, хто тримає це у таємниці, обов’язково розглядають це як стратегію, — заперечила я. — Можливо, вони вважають, що нікого, окрім них, це не стосується?»

«А раптом всі ці розповіді — просто гра з боку Наталі? — ахнула Кріс. — Тепер ми всі почали хвилюватися, але ніхто з нас не буде розпитувати Максона, чи цілувався він з нею насправді. Звідки нам знати, правда це чи брехня?»

«Хіба вона могла так вчинити?» — засумнівалася я.

«Шкода, я не додумалася до цього першою», — засмучено відповіла Т’юзді.

Кріс зітхнула: «Це набагато складніше, ніж я думала».

«І не кажи», — пробурмотіла я.

«Мені подобаються майже всі дівчата у цій залі. Але коли я чую, що Максон з кимось займався чимось особливим, єдине, чого я хочу, це придумати, у чому я можу всіх перевершити, — зізналася вона. — Мені не подобається з вами змагатися».

«Щось таке саме нещодавно я пояснювала Тайні, — підхопила Т’юзді. — Я розумію, вона трохи сором’язлива, але зате дуже жіночна, я вважаю, що з неї була б чудова принцеса. Я не можу на неї сердитися за те, що вона більше разів була на побаченні з ним, ніж я, навіть якщо мені самій хочеться отримати корону».

Ми з Кріс перезирнулися. Схоже, її зачепило те саме, що й мене. Вона сказала «корону», а не «його». Але я не стала зважати на це, тому що друга частина її невеликої промови торкнулася дещо знайомого відчуття.

«Так, ми з Марлі весь час це обговорюємо. Я маю на увазі, що ми бачимо переваги одна в одній».

Ми всі перезирнулися, і раптом щось змінилося. Мої ревнощі до Наталі перестали бути такими гострими, і навіть неприязнь до Селести трохи вщухла. У кожної з нас був свій шлях та свої причини, через які ми тут опинилися, але принаймні ми всі в одному човні.

«Можливо, королева Емберлі має рацію, — промовила я. — Головне — бути собою. Нехай краще Максон відправить мене додому, тому що я така, яка є, ніж залишить, бо я така, як хтось інший».

«Це правда, — погодилася Кріс. — І в результаті чотирьом дівчатам так або інакше треба буде піти звідси. Якщо б я перемогла, мені було б приємно знати, що решта дівчат мене підтримували. Вважаю, ми мусимо припинити ненавидіти одна одну».

Я кивнула, визнаючи її правоту. Мені це під силу, я впевнена.

І тут до зали увірвалася Еліза. Слідом за нею бігли Зої та Еміка. Зазвичай Еліза була дуже повільною та спокійною, ніколи не підвищувала голос. Сьогодні вона ледь не репетувала.

«Дивіться, які гарні! — волала вона, показуючи всім два чудові гребені для волосся, інкрустовані коштовними камінчиками на багато тисяч доларів. — Це мені Максон подарував! Гарні, еге ж?»

Зала наповнилася новими вигуками, як захопленими, так і засмученими, і моя щойно здобута впевненість десь поділася.

Я спробувала не дозволити розчаруванню взяти верх наді мною. Врешті-решт, я теж отримувала подарунки, і з Максоном я теж цілувалася. Але коли мірою того як зала наповнювалася дівчатами й ті самі історії повторювалися по кілька разів, я спіймала себе на думці, що мені хочеться сховатися від усіх. Мабуть, непогано провести решту дня у товаристві покоївок.

Поки я роздумувала над питанням, чи не піти мені до себе, до зали увійшла Сильвія. Вигляд вона мала водночас і стомлений, і збуджений.

«Дівчата! — вона підвищила голос у спробі заспокоїти нас. — Дівчата, чи всі в залі?»

Всі разом відповіли гучно: «Так!»

«Слава богу! — видихнула вона. — Я знаю, про такі речі слід повідомляти заздалегідь, але ми самі щойно про це дізналися. За три дні до нас прибувають з візитом король і королева Свендвею, як відомо, вони є родичами королівської родини. Крім того, цими ж днями рідні королеви приїдуть познайомитися з вами, отже, буде повен палац людей. Часу обмаль, тому відмініть всі справи. Уроки почнуться у Головній залі одразу ж після ланчу». — І вона пішла до виходу.

Таке враження, що у всіх, хто працює в палаці, було декілька місяців для підготовки. В саду встановили криті павільйони, на галявині поставили декілька столиків з винами та закусками. Охорону палацу посилили, і до іллеанських гвардійців додалися ще декілька іноземних, яких король та королева Свендвею привезли із собою. Мабуть, вони знали, як ризиковано перебувати у палаці.

Під навісом встановили трони для короля, королеви, Максона і для королівської родини із сусідньої країни. Свендвейська королева — її ім’я мені не вдалося вимовити навіть заради порятунку власного життя — виявилася майже такою ж красунею, як і королева Емберлі. Судячи з усього, вони були близькими подругами. Обидві королівські родини з комфортом розташувалися під тентом, за виключенням Максона, який прогулювався галявиною з дівчатами та своїми родичами.

Схоже, він був дуже радий побачити кузенів та кузин, навіть наймолодших, які тільки те й робили, що смикали за поділ його піджака і втікали геть. Майже всі Обрані дивилися на нього із захватом.

«Америко! — хтось покликав мене. Я озирнулася праворуч і побачила Елейн та Лі у товаристві жінки, як дві краплі схожої на королеву. — Ходи-но сюди, познайомся із сестрою її Величності».

У тоні Елейн я почула якійсь незрозумілі нотки, які змусили мене насторожитися.

Я наблизилася до них і зробила кніксен. Жінка гучно розсміялася і промовила:

«Боюся, люба, я тобі не королева. Я Адель, старша сестра Емберлі». — Вона простягнула мені руку для привітання і хихикнула.

Розмовляла вона з легким акцентом, але справляла враження дуже домашньої та затишної. Вона мала пишні форми, а в руці тримала майже порожній келих. Її трохи примружений погляд свідчив, що він був не перший.

«Звідки ви? У вас такий приємний акцент», — поцікавилася я.

Дівчата з півдня мали таку ж вимову, і мені їхня манера розмовляти здавалася дуже романтичною.

«З Гондурагуа. З самого узбережжя. Ми виросли ось у тако-о-му будиночку, — вона звела великий та вказівний пальці, демонструючи, яким маленьким був їхній дім. — А тепер подивіться на неї. Та й на мене також, — вона вказала на свою сукню. — Яка переміна».

«Я мешкала в Кароліні. Батьки якось возили мене на узбережжя. Мені там дуже сподобалося», — одізвалася я.

«Що ти, дитинко, — відмахнулася вона. Елейн та Лі ледь стримували сміх. Вони, мабуть, вважали, що сестра королеви не повинна так розкуто поводитися. — Ваші пляжі аж ніяк не можна порівнювати з тими, які є у нас, на півдні. Дуже раджу тобі якось з’їздити та подивитись власними очима».

Я кивнула з посмішкою. Було б чудово побувати у різних куточках країни, але навряд чи це може бути здійснено. Незабаром один з чисельних дітей Аделі прийшов по неї та повів геть. Елейн і Лі одразу ж розсміялися.

«Неймовірно смішно, чи не так?» — веселилася Лі.

«Не знаю. Вона справляє враження дружелюбної леді», — знизала я плечима.

«Вона вульгарна, — відповіла Елейн. — Ти б тільки почула, що вона верзла до того, як ти підійшла».

«Що ж в ній такого жахливого?»

«Мені здається, що за стільки років її могли б навчити вмінню поводитися у товаристві. І куди тільки Сильвія дивиться?» — здивувалася Лі.

«Взагалі, якщо ти забула, вона виросла Четвіркою. Як і ти». — Я стала на захист королівської сестри.

Самовдоволений вираз з її обличчя геть зник. Вона пригадала, що різниця між нею та Адель не така вже й суттєва. Елейн, яка від народження була Трійкою, не збиралася відступати.

«Будьте певні, якщо я виграю, мої рідні або будуть змушені навчитися гідно поводитися, або їхати куди подалі від мене, Я не дозволю їм себе ганьбити».

«А що в цьому такого ганебного»? — здивувалася я.

Елейн клацнула язиком: «Вона сп’яніла. І це в присутності короля і королеви Свендвею. Її слід було б ізолювати».

Я вирішила, що з мене досить, і пішла на пошуки вина. Узявши келих, я подивилася навколо і зрозуміла, що мені геть ніде не хочеться влаштовуватися. Усе навколо було негарним, нецікавим і абсолютно безликим.

Але я замислилася над словами Елейн. Якщо я залишусь у палаці, чи зможу я очікувати від рідних, що вони зміняться? Я подивилася на діток, які бігали навколо, на людей, які ходили групами. Хіба я не захочу, щоб Кенна залишилася такою, якою є, щоб її діти також насолоджувалися всім цим незалежно від того, як вони поводяться?

Наскільки змінить мене життя у палаці?

Чи вимагатиме Максон, щоб я відповідала монаршому життю? Можливо, саме тому він цілується з іншими дівчатами? Тому що зі мною щось не так?

Невже до самого кінця Відбору мене дратуватиме це змагання?

«Посмішка».

Я озирнулася, і Максон клацнув фотоапаратом. Від несподіванки я відскочила. Цей знімок став останньою краплею, і я відвернулася.

«Щось не так? — запитав принц, опускаючи камеру. — Що трапилось?»

«Нічого. Сьогодні мене просто бісить участь у Відборі», — відізвалася я з надривом.

Зовсім не здивований моєю відповіддю, Максон підійшов ближче і тихо промовив: «Хочеш з кимось поговорити? Можу просто зараз потягнути себе за вухо».

Я зітхнула, спробувавши зобразити ввічливу посмішку: «Ні, мені просто треба сконцентруватися».

Я зібралася йти геть.

«Америко, — покликав він мене стиха. Я зупинилась і подивилася на нього. — Я щось не так зробив?»

Я завагалася. Запитати його, чи цілувався він з Наталі, чи ні? Чи зізнатися, як мені стало ніяково у товаристві інших дівчат відтоді, як наші стосунки перестали бути тільки дружніми? Розказати, наскільки не хочеться змінюватися самій, ще й вимагати від рідних пристосовуватися до цього всього? Я майже була готова вивергнути на нього всі свої побоювання та сумніви, коли за спиною почувся пронизливий голос:

«Принце Максоне!»

Ми озирнулися. Неподалік від нас стояли Селеста і королева Свендвею. Селесті напевно ж хотілося, щоб під час цієї розмови поряд із нею був Максон. Вона помахала йому рукою, запрошуючи приєднатися до них.

«Давай, біжи», — роздратовано промовила я.

Максон подивився на мене. Вираз його обличчя нагадав мені, що такими є умови договору. Я змушена ділитися.

«Обережніше із Селестою». — Я швидко присіла й пішла геть.

Прямуючи до палацу, я наштовхнулася на Марлі, яка сиділа на самоті. Мені зараз не хотілося спілкуватися навіть з нею, але я помітила, що вона влаштувалася на лавці неподалік від чорної стіни палацу, на самому сонці. Окрім мовчазного молодого охоронця, який стояв струнко за декілька кроків від неї, поблизу нікого не було.

«Марлі, ти що? Давай скоріше у тінь, бо згориш!»

Вона ввічливо посміхнулася у відповідь: «Мені і тут непогано».

«Ні, справді, — я потягнула її за руку. — Ти й сама не помітиш, як будеш геть червоною. Ну ж бо...»

Марлі висмикнула руку і коротко відповіла: «Я хочу залишитися тут, Америко. Мені тут краще».

На її обличчі промайнуло напруження, яке вона намагалася приховати. Я була впевнена, що вона засмучена не через мене, але щось було не так.

«Добре. Тільки ти не сиди на сонці занадто довго, гаразд? Опіки — це дуже боляче», — промовила я, намагаючись приховати невдоволення, і рушила своєю дорогою.

Опинившись всередині палацу, я вирішила піти до Жіночої зали. Нам не можна було бути відсутніми занадто довго, а там принаймні нікого не повинно бути. Однак, увійшовши, я помітила біля вікна Адель, яка спостерігала за тим, що відбувається іззовні. Коли я увійшла, вона повернулася до мене із посмішкою.

Я підійшла до неї і присіла поряд.

«Ховаєтеся?»

«Щось таке, — посміхнулася вона. — Мені хотілося познайомитися з вами усіма та побачитися із сестрою, але я геть не переношу, коли це перетворюється на державні обов’язки. Я відчуваю себе зайвою».

«Я теж не надто люблю такі речі. Не уявляю, як це, коли маєш робити все це увесь час».

«Звісно, — повільно відізвалася вона. — Ти ж П’ятірка?»

Запитання, яке вона поставила, пролунало зовсім необразливо. Ніби вона цікавилася, чи належимо ми до одного і того ж клубу.

«Так, я і є та сама П’ятірка, яка лишилася тут».

«Я запам’ятала твоє обличчя. Ти дуже гарно трималася в аеропорту. Майже так само, як і поводилася б вона, — Адель кивнула у бік королеви за вікном і зітхнула. — Не знаю, як їй це вдасться. Вона сильніша, ніж здається». — Вона зробила черговий ковток із келиха.

«Вона виглядає водночас і величною, і жіночною».

Адель засяяла: «Так, але я не тільки про це. Подивись-но на неї».

Я подивилася на королеву. Вона тільки й робила, що роззиралася навсебіч. Я прослідкувала за напрямком її погляду. Він був звернений до Максона, який розмовляв з королевою Свендвею у товаристві Селести, тоді як один з малих кузенів чіплявся за його ногу.

«З нього був би чудовий брат, — сказала Адель. — Емберлі мала три викидні. Два до нього та один після. Вона досі сумує, вона сама мені сказала. А в мене шестеро діток. Щоразу, коли я приїжджаю сюди, я відчуваю себе винною».

«Я певна, що вона нічого такого й на гадці не має, — запевнила я її. — Готова заприсягтися, що вона насолоджується щоразу, коли ви тут».

Адель повернулася до мене:

«Знаєш, що її тішить? Ви всі. Розумієш, вона бачить у вас своїх дочок. Вона сподівається, що, коли все це скінчиться, в неї буде двоє дітей».

Я знову подивилася на королеву.

«Ви так вважаєте? Вона тримається трохи відчужено. Я з нею ще не розмовляла».

Адель кивнула: «Почекай. Вона вкрай боїться звикнути до всіх вас, адже ви потім поїдете. Як тільки вас стане менше, ти сама все побачиш».

Знову поглянула на королеву. На Максона. На короля. На Адель.

У голові в мене крутилося чимало різних думок. Про те, що всі родини однакові, до якої б касти вони не належали. Що кожна мати несе свій тягар тривог. Що насправді я зовсім не відчуваю ненависті до дівчат, як би вони не поводилися. Що всі тут, схоже, тільки видають себе за хоробрих з тих чи інших міркувань. Та про обіцянку, яку мені дав Максон.

«Перепрошую. Мені треба поговорити з однією особою».

Адель продовжувала пити вино й радо відпустила мене. Я вибігла із зали і знову опинилася на сонці у саду. Озирнувшись навколо, я помітила, що один з маленьких родичів Максона почав з ним бігати між кущами. Я посміхнулася, повільно наближаючись.

Врешті Максон зупинився й підняв руки, зі сміхом визнаючи свою поразку. Так сміючись, він повернувся й побачив мене. Коли наші очі зустрілися, його усмішка згасла. Він уважно подивився на моє обличчя, прагнучи зрозуміти, в якому я настрої.

Я закусила губу й опустила очі. Стало очевидно, що відтоді як результат Відбору зробився для мене цікавим з особистої точки зору, у мене виникла необхідність розібратися у своїх чисельних відчуттях, до яких я не була готова. Однак наскільки складно мені б не було, я мусила зробити все, щоб не виміщати злість на інших, особливо на Максоні.

Я подумала про королеву, яка змушена тримати у своєму домі одночасно правителів сусідньої країни, власну родину і натовп сторонніх дівчат. Вона влаштовувала заходи та брала участь у благодійності. Вона підтримувала чоловіка, сина, країну. І за всім цим стояла звичайна жінка, Четвірка, яка також була підвладна всім штурханам долі, яка, однак, ніколи не дозволяла ані примарам минулого, ані труднощам теперішнього перешкоджати всьому цьому.

Я поглянула на Максона з-під вій і посміхнулася. Він посміхнувся мені у відповідь і щось прошепотів маленькому родичу, який одразу розвернувся й побіг від нього. Максон підняв руку й потягнув себе за вухо. І я повторила його жест.