Одного разу на Різдво

13 жовтня

Оскар Оґілві-Блек. Ласий шматок, правда? Не думаю, що за нормального перебігу подій наші шляхи в Лондоні мали б шанс перетнутися. Але тут, у Таїланді, у цій грі правил не існує. Він каже мені, що він банкір, та не тхір, а я йому зізнаюся у своїх надіях знайти перший часопис, що відкриє для мене шлях до журналістики. Маю визнати: коли ми саме зустрілися, я поставилася до нього з осудом. Але під шаром зовнішньої розкоші він кумедний, сповнений самоіронії. Коли він дивиться на мене, доброта в його очах сповнює мене теплом.

— Але ж ти не збираєшся стати такою собі королевою пліткарської колонки, правда?

Я хапаю повітря, прикидаючись ображеною, потім зітхаю, трохи легковажно, бо пальці його переплетені з моїми, і ми йдемо прохолодним піском пляжу після вечері.

— Я що, схожа на тих базік, які обговорюють найгірше чи найкраще вбрання знаменитостей?

Він оглядає мої обрізані джинсові шорти та чорну жилетку, потім лимонні бретельки від купальника на шиї.

— М-м-м-м, мабуть, що ні, — сміється.

— Нахаба, ти ледь одягнений! — Я піднімаю брову, бо він дуже смішний у порваних шортах та шльопанцях.

Ми сміємося, наближаючись до моєї хижки, я скидаю туфлі на ґанку.

— Пива?

Він киває. Взуття залишає надворі, поруч із моїм, потім падає на мій величезний диван-мішок, закидає руки за голову.

— Будь як удома, — падаю коло нього з холодним пивом.

— Ти певна щодо цього? — питає він, перекочуючись на бік, спираючись на лікоть і дивлячись на мене.

— А що? Що б ти таке утнув, якби був удома?

Він підводиться та стягує футболку через голову, залишається в самих шортах. Його шкіра в місячному сяйві набуває відтінку кокосової шкаралупи.

— Я б влаштувався ще зручніше.

Хотіла покепкувати й додати: «Та не забувайся, що в гостях», — але потім, наслідуючи його, скидаю жилетку. А чому ні? Оскар утілює все, чого немає в моєму житті: безтурботність і простоту.

— Я теж.

Він протягує мені руку, щоб я влаштувалася коло нього. Я підсуваюся, його тіло тепле й живе. Я почуваюся вільною, як маленька яскрава рожева пташка — вони кружляють на світанку над моєю хижкою.

За вікном видно чорні веретена видовжених човнів, прив’язаних до берега в очікуванні ранку, чорнильне небо всипане міріадами діамантових зірок.

— Не пригадую, коли мені востаннє було так спокійно.

Оскар довго п’є, потім відставляє пляшку на підлогу, лише тоді відповідає.

— Мабуть, я мав би образитися. Я сподівався, що ти будеш страшенно збуджена.

Я тихенько сміюся, уткнувшись у його груди, підіймаюся трохи, щоб подивитися на нього.

— Гадаю, могла б.

Одна його рука все ще закинута за голову. Друга ковзнула вздовж моєї шиї, легенько тягне за шнурки топа бікіні. Тканина падає, коли Оскар відпускає шнурок. Він дивиться мені в очі, а рукою веде далі, між лопатками, завершуючи розпочате.

— Тепер я таки страшенно збуджений, — каже він, проводячи кінчиком пальця від заглиблення між ключицями до ґудзика на моїх шортах.

Він дивиться на мої оголені груди, важко дихає. Вітерець торкає дзвіночок, що висить на кутку моєї хижки, той злегка гойдається, дзвінкі трубочки м’яко поблискують, я втискаюся спиною в розлогий диванчик, а він наближає розкриті губи до мого пупка, і я відчуваю жар його вуст. Боже. Мов восьминіг, розпрямляється пружиною в мені болюче пристрасне бажання, його щупальця стрімко течуть по кінцівках, важчають у животі, проникають у груди, а я занурюю руки в густе волосся чоловіка та притягую до себе. Ніколи не думала, що зможу відчувати це з кимось, окрім Джека, але тут і зараз щось поруч із Оскаром звільнило мене.

Він торкається ґудзика на моїх шортах, здіймає голову, дивиться на мене перед тим, як продовжити далі. Я відчуваю полегшення від того, що він такий. Його дихання важке, очі благають мене не зупиняти його, але я знаю: він спинився б, якби я його попросила, і цього мені достатньо.

— У тебе є презерватив? — шепочу я, куйовдячи його волосся, благаючи небо, щоб він відповів ствердно.

Він рухається наді мною, його груди над моїми, його цілунки такі повільні й вишукані, що я обіймаю його за плечі та притягую до себе.

— Гадаю, що так, — видихає він, потім легко сміється, — сподіваюся, не протермінований.

Оскар лізе в бокову кишеню, не припиняючи мене цілувати. Його гаманець на підлозі, біля диванчика, він розтрушує його та витягує пакетик зі срібної фольги, перевіряє його, потім притискає до моєї долоні, для збереження.

Сидячи, він не припиняє важливої справи — розстібає далі мої шорти. Його пальці впевнені, наполегливі, рухаються вниз по моїх стегнах, і нарешті на мені лишається лише тоненька жовта смужка трусиків від бікіні.

Він розводить мої стегна, стає на коліна, потім розкидає в боки мої руки й залишає мене так на якусь мить спокою.

— Ти знаєш, хто ти?

Я дивлюся на нього, не впевнена.

— До біса сексуальна морська зірка.

Заплющивши очі, сміюся й одразу задихаюся, бо він опускає обличчя між мої ноги — відчуваю жар його рота, що рухається по шовковистій тканині бікіні.

У мені немає жодного атома, який би прагнув спинити його, коли він звільняється від решти одягу. Якусь мить у нас відбувається мовчазна розмова очима. Я кажу йому, що знаю: він тікає від відповідальностей і стресів міського життя, які чекають його в Лондоні, а він — що може залатати всі тріщини мого серця та допомогти мені одужати. Ми даємо одне одному ці обіцянки, хоча й казали, що не будемо, і тоді він опиняється на мені, а я забуваю все, окрім цієї миті.

Пізніше я прокидаюся й бачу, як він сидить на східцях моєї хижки, дивиться на початок нового рожево-фіолетового світанку.

Я сідаю біля нього з накинутим на плечі покривалом у слоники. Він скоса дивиться на мене.

— Виходь за мене, Морська Зірко.

Я тихенько сміюся та йду варити каву.