Одного разу на Різдво

2012

1. Не кийком — то палицею, я все ж повертаюся до Лондона цього року й розпочинаю вимріяну роботу у видавництві.

Надто довго вже я тушкую свої амбіції на малому вогні. Забарилася і через Таїланд з Оскаром, і — найбільше — через те, що мені хотілося якомога довше побути вдома, з мамою й татом. Є безліч пояснень, і всі поважні, але насправді я просто уникала Джека.

Вирішила більше цього не робити. Мені дуже не вистачає Сари, не вистачає метушні й шарварку лондонського життя. Я звільняюся з готелю: надто довго тривала ця тимчасова робота. У моєму резюме аж до тепер — лише готельні підробітки й тимчасові посади, щоб було з чого жити, поки чекаєш на добрячого копняка, — а так можна сидіти до скону. Що ж, дочекалася. Час уже відірвати дупу від дивана та надерти зад цьому життю.

2. До того ж, є Оскар. Оскар Оґілві-Блек, чоловік, який знайшов мене на пляжі в Таїланді та жартома покликав за себе заміж на світанку наступного дня. Він із того часу просив моєї руки вже разів десять, здебільшого, після сексу чи після кількох келихів, — тепер це в нас такий прикол.

Принаймні я думаю, що це прикол.

Я чесно не знаю, якою має бути новорічна обітниця щодо Оскара. Гадаю, просто спробувати триматися його, зберегти ті почуття, які зародилися до нього, зберегти їх зараз, коли ми повертаємося до реальності.

3. А ще я вирішила, що вже дозріла до того, щоб дати накладним віям ще один шанс. Бо одного випадку намертво склеєних очей у житті такої жінки, як я, вважаю замало.