Одного разу на Різдво

4 серпня

Я б краще сам собі в пику дав, ніж іти сьогодні на цей обід до Лорі й Оскара, а там ще і його братик буде. Ще один банківський вилупок. Та який сенс? Сара хіба що на лобі мені не написала, на котру годину треба там бути. «Візьми квіти», — каже. «А я візьму вино», — продовжує. Вона, мабуть, етикет званого обіду нагуглила. Щойно прислала мені СМС:

«Подумай, які гарні питання можна поставити брату Оскара сьогодні ввечері».

Я хотів відповісти щось уїдливе, але просто вимкнув телефон. Я на роботі, не маю часу на все це лайно.

Хвалити Бога, мені треба підібрати плейлист на наступні сім днів, по обіді в мене зустріч із продюсером для обговорення нової вікторини, яку ми готуємо. Я беру ручку та записую найпізніший час, коли зможу піти з роботи, та при цьому потрапити на вечерю вчасно. Бог відає, я не хочу прийти раніше.

— Ти певний, що все має гарний вигляд?

Я відступаю, руки на стегнах, оглядаю критичним поглядом наш стіл, накритий для обіду. Оскар обіймає мене за плечі.

— Як на мене, то гарно.

Я сподівалася на палкіше схвалювання. Це мій перший дорослий званий обід, геть далекий від піци з колін, до якої ми звикли на Делансі-стрит. Краще б я спочатку запросила Сару з Джеком — як тренування для наступних запрошень. Я, власне, так і зробила, мало бути лише нас четверо, але Оскар покликав свого брата Джеррі з дружиною Флісс уже останнього вікенду, коли зіткнувся з ними на Бороу Маркеті, купуючи шоколад для мусу. Я знаю. Те, що я зараз кажу, могла б говорити якась курка з середнього класу, навіть коли б я спробувала це зробити навмисно, у мене не вийшло б краще. Але, слухайте, це мій перший званий обід, і я готувалася кілька тижнів, продивилася поспіль усі епізоди про те, як Найджелла[17] кришить шоколад до каструльки та блимає віями на камеру.

З Оскаровим братом я зустрічалася до цього лише раз. Усе, що можу пригадати: Джеррі не дуже схожий на свого добродушно-веселого молодшого брата, а його пряма й тонка, як тріска, дружина Фелісіті має вигляд, ніби живе святим духом і парфумами «Шанель № 5». Вона нагадує мені якусь знаменитість, тільки не можу второпати, яку саме. Ось так моя затишна вечірка вчотирьох перетворилася на страшну вечірку вшістьох, і я цілий день крутилася на кухні, панічно стежачи за складним рецептом coq au vin (курятини у винному соусі). Це тобі не просто так собі півник. Ця щаслива розпещена птиця відгодована кукурудзою, загорнута м’ясником у коричневий вощений папір, і я сподіваюся, добрий Бог посприяє, щоб усе якось втілилось у смаку, бо коштує цей півник утричі дорожче за своїх бідних родичів, загорнутих у плівку на полицях супермаркетів. Я збила пухкий шоколадний мус, нарізала салат і тепер втішаюся келихом вина.

— Тебе не роздратує, коли я зцілую з тебе помаду?

— Еге ж.

Один із плюсів роботи в підлітковому журналі — те, що в офісі повно зразків макіяжу. Нинішні дівчата, очевидно, переводять неймовірні гроші на косметику, на відміну від мене в їхньому віці. Сьогодні я випробовую новомодну помаду. Ця штука схожа більше на вібратор космічної ери, ніж на тюбик з губною помадою, і, хоча я ще не помітила обіцяного вигляду «укусу бджоли», вона ніжна й насичена, а це додає впевненості.

Оскар одразу засмучується, але розмову припиняє дзвінок.

— Хтось прийшов, — шепочу я, дивлячись на нього.

— На званому обіді таке трапляється, — каже він. — Мені відчинити чи ти хочеш?

Я підкрадаюся до дверей та заглядаю у вічко, сподіваючись, що Сара з Джеком прийдуть першими. Не пощастило.

— Це твій брат, — кажу самими губами, навшпиньки ховаючись за Оскара.

— Я так зрозумів, що мені відчиняти? — питає він.

— Я піду на кухню, а ти мене покличеш, коли вони зайдуть, ніби я нічого не знаю, — і тікаю на кухню.

— Можна я запитаю: а чому? — каже він м’яко.

Я завмираю у дверях:

— Щоб я не виказувала нетерпіння?

Насправді ж я думаю про те, що мені зараз треба хильнути вина для хоробрості. Моя соціальна незграбність знову жива та добре брикає. Хапаю телефон, витягуючи вино з холодильника, та миттєво набираю СМС для Сари.

«Бігом! Дж-та-Ф уже тут. Потрібна підтримка».

Перевіряю, як там coq au vin, і, повинна сказати із задоволенням, вигляд страви саме такий, як у кулінарній книзі. Агов, Джеймі Олівере[18], мій півник кращий за твого півника. Підсміююсь до себе тихенько, коли вібрує телефон, я хапаю його, та чую, як Оскар мене кличе.

«Уже йду, ще 5 хв. Джек запізнюється, будемо одразу, як він зможе. Вибач. Не випий усе вино без мене!»

П’ять хвилин. Упораюся. Клятий Джек. Сара ледь не плакала тут, на цій самій кухні, коли він пропустив одне з їхніх побачень через те, що мусив працювати допізна. А буде ще гірше, бо за кілька тижнів стане ведучим. Незабаром єдиним засобом поспілкуватися з Джеком для нас буде його програма на радіо. Я придушую роздратування та ставлю відкорковане вино до відерця з льодом, наклеюю люб’язну усмішку на мої «майже як від бджолиного укусу» губки та прямую до передпокою.

— Не думаю, що можна тримати його довше, бо зовсім пересушиться.

Ми із Сарою дивимося на півня, який уже не дуже ідеальний, потім вона кидає погляд на годинник і хитає головою.

— Мені так шкода, Лу, він останнім часом поводиться, як справжній покидьок. І знає ж, як це для тебе важливо.

Джек запізнюється більш ніж на півтори години, а після СМС, де він стверджував, що незабаром буде — воно надійшло одразу після приходу Сари, — в ефірі ані звуку.

— Може, я йому теж СМС напишу? Раптом він боїться відкривати повідомлення від тебе? — наповнюю наші келихи.

Вона хитає головою.

— Не турбуйся. Розбираймося з цим та й будемо їсти. Сам винуватий.

Краще було б, щоб Джек просто відмовився приходити сьогодні. Він уже запізнився настільки, що це просто грубо. Сара в будь-якому випадку відірве йому голову.

Уже по десятій. Півник виявився розкішним, Джеррі після кількох чарок зовсім навіть нічогенький. Флісс — страшнюча: геть не п’є, та ще й, трясця, вегетаріанка (не те щоб я щось мала проти веганів, але ж вона ніколи, прокляття, не казала про це, поки я не поклала на її тарілку величезну курячу ніжку! І я нарешті второпала, кого вона мені нагадує: Волліс Сімпсон, тільки дуже дратівливу). А Джек так і не прийшов. Сара така розлючена, що говорить про нього тепер лише як про бовдура, і при цьому вже видудлила більше, ніж свою норму вина. Бідний Оскар намагається хоч якось його захистити, хоча Джек нічим такої підтримки не заслуговує.

— Хто буде шоколадний мус? — намагаюся голосно змінити тему.

— Боже, так, — Джеррі стогне, ніби я йому оральний секс пропоную, а в цю ж самісіньку мить Флісс сичить, як Зла Чаклунка Заходу, коли Дороті хлюпнула на неї водою. Я дивлюся то на нього, то на неї, не певна, що мені робити, аж раптом Сарин мобільний починає дзеленькати, і ми всі дивимося на нього з очікуванням. Під час обіду Сара спочатку тримала його під своєю дупою, щоб зручніше було мигцем перевіряти, чи немає повідомлень, а зараз уже виклала телефон на загальний огляд, на Джекову порожню тарілку. Гадаю, вона дарма так зробила.

— Ну ось, — із полегшенням видихає Оскар, — скажи йому, що все гаразд, Саро, що тут є ще їжа, якщо він голодний.

Її мобільний тарабанить і підстрибує на білій порцеляні Джекової тарілки.

— Особисто я не стала б відповідати, — Флісс зводить очі на кінчик носа, повна гордовитої зневаги. — Яке нахабство.

Сара невпевнено дивиться на мене й вагається.

— Що мені робити?

— Візьми, — кажу це здебільшого, щоб допекти Флісс. За мить Сара хапає телефон і натискає кнопку.

— Халепа. Не встигла, — у її очах розчарування. — Та нехай йому. Бовдур задрипаний, — вона повертає телефон назад на Джекову тарілку. — Переходьмо до десерту.

Коли я встаю зі стільця, Сарин телефон знову дзеленчить — тепер уже інформуючи, що Джек лишив їй повідомлення.

— Найвірогідніше, він десь у пабі, — каже Флісс попри те, що права на таку думку в неї немає, адже вона ніколи Джека не бачила.

— Він затримався на роботі, — Джеррі грає за команду Джека, Бог знає, чому, можливо, йому не подобається його жінка так само, як і мені.

Сара бере телефон.

— От і побачимо зараз.

Над столом зависає тиша, ми можемо почути, як тоненький голосок повідомляє Сарі, що в неї нове отримане повідомлення. Вона зітхає й знову клікає, я під столом схрещую пальці, сподіваючись, що Джеррі виграв.

«Вітаю, це повідомлення для Сари, — каже хтось голосно й швидко з австралійським акцентом. Сара підіймає очі на мене, супиться, бо голос чоловіка не знайомий. — Я телефоную, бо цей мобільний випав із кишені хлопця, який щойно потрапив у серйозну аварію на Воксхолл Брідж Роуд. Ваш номер у нього набирався найчастіше. Ми зараз біля нього чекаємо на швидку. Я гадаю, ви маєте про це взнати якнайшвидше. Мене звати Люк, до речі. Зв’яжіться зі мною за цим телефоном, щойно зможете».

Сара вже плаче гарячими сльозами паніки, ще не дослухавши повідомлення, я падаю на коліна біля її стільця, хапаю телефон із тремтячих рук, поки вона його не впустила.

— Що мені робити, Лорі?

Сара часто дихає, стискає мою руку. Вона зблідла, не може стриматися.

— Ми їдемо до нього, — я намагаюся триматися й говорити спокійним голосом.

— Я зараз викличу таксі, ми будемо там за кілька хвилин.

— Що, коли він… — її тіпає так сильно, аж зуби стукають.

— Ні, — я перебиваю, очима впиваюся в неї, бо треба, щоб вона мене почула. — Не кажи так. Навіть не думай. Усе буде гаразд. Спочатку туди дістанемося, ти і я. На все свій час.

Вона киває, ще тремтить, намагається зібратися.

— Ти і я. На все свій час. Крок за кроком.

Я обіймаю її, рвучко й гаряче. Похмурі очі Оскара зустрічаються з моїми за її плечем. Я відводжу погляд.