Одного разу на Різдво

2 липня

Я тихо йду за Амандою її квартирою. Тихо, бо щойно зняв кеди — це таке місце, куди заходити у вуличному взутті суворо заборонено. Тут навіть спеціальний знак і напис на килимку перед вхідними дверима на той випадок, коли ви забули. Я ніби нічого не маю проти. Ні, брешу. І це на лобі написано. Я вважаю зарозумілою вимогу зняти взуття. Це я не лише на Аманду скаржуся. У мене завжди аж зуби зводить, коли таке чую.

— Ти куховарила?

Ми в її вилизаній білій кухні, яка, зазвичай, украй рідко є свідком приготування їжі. В Аманди багато чудових рис, але її кухонним навичкам не судилося стати легендою. Дівчина легко з цим погоджується: вона майстер мікрохвильовки, господиня доставки-суші-додому та королева единбурзьких ресторанів. То чого ж має власноруч оббирати цибулю?

— Так, — каже вона, відчиняючи холодильник, щоб налити мені келих білого.

— Я маю злякатися?

Вона вигинає на мене брови.

— Ти маєш сипати компліментами та бути страшенно вдячним, Джеку. Я заради тебе пальчика припекла.

Дивлюся, як вона рухається кухнею, тримаючи у витягнутій руці напівфабрикат із зеленого горошку, щоб прочитати на упаковці інструкції для мікрохвильовки.

— Що в меню?

Не знаю, чому я це питаю, бо відповідь мені відома: риба.

— Тріска, — відповідає Аманда. — Я запекла її з лимоном і петрушкою.

— А ти пилюку з духовки витрусила перед тим, як нею скористатися?

Вона робить мені страшні очі, я сміюся.

— Я ж просто про тебе дбаю, це правила пожежної безпеки.

— Компліменти і вдячність, — нагадує вона мені, а я встаю та беру в неї зелений горошок.

— Компліменти, угу? — цілую її в голе плече.

Вона в сарафанчику без бретельок, з фартушком поверх нього.

— Ти в цьому фартушку така сексуальна.

— Компліменти до страви, Джеку, — каже, повертаючись до мене обличчям.

— Гаразд. Я вдячний за те, що ти куховариш для мене, — швиденько цілую її. — І я вдячний, що ти маєш вигляд білявої шведської принцеси, коли це робиш. Яка ти розбещена, принцесо Амандо з Ікеї.

Вона повертається в моїх руках, цілує мене, як годиться, — її язичок у мене в роті.

— Це просто надзвичайне неподобство для леді, — кажу я, коли це завершується, і тягну за мотузочки фартуха, а вона плескає мене по руках.

— Зроби щось корисне, — каже вона, — іди накрий стіл на балконі.

Стіл — ідеальний, просто як у рекламній брошурі, на ідеальному, як у рекламній брошурі, балконі Аманди. Це типово для її менталітету. «Ґрассмаркет» стверджує, що найкращі види на замок та місто — тут, тож вона винайняла квартиру саме в цьому місці. Я вже збираюся повернутися до кухні, коли мій телефон дзижчить. Кидаю на нього погляд, сподіваючись, що це не Лорн дзвонить, щоб я когось підмінив. Щастить. Висвічується Сарин номер. Клікаю на повідомлення, нахиляюся над балконними бильцями, щоб прочитати його.

«Ти давно з Лорі розмовляв?»

Хм, якась клята загадка. Звіряюся з годинником. Чи точно в неї зараз середина ночі? Може, напилася на пляжній вечірці? Пишу відповідь.

«Доволі давно. Лягай спати!»

Під нами шумить «Ґрассмаркет», яскравий та повний гульвіс, що насолоджуються суботнім вечором. Мобільник дзижчить знову.

«Зателефонуй їй, Джеку! Вони з Оскаром розійшлися кілька тижнів тому, я не мала тобі казати, але їй зараз потрібні друзі. Я надто далеко, щоб із мене була бодай якась клята користь!»

Дивлюся на екран, читаю та перечитую Сарине повідомлення. Важко опускаюся на один із шикарних Амандиних стільців, призначених для обіду на свіжому повітрі. Лорі порвала з Оскаром. Як таке може бути? Я дивився, як вона виходила за нього. Вона стояла там, у церкві, і казала мені та решті світу, що він — той чоловік, із яким вона хоче провести все своє життя.

«Що, в біса, сталося?»

Пишу відповідь, міркуючи, чи встигну зателефонувати Сарі до вечері.

«Багато чого. Поговори з нею. Усе складно».

Мене накриває відчуття катастрофи. Сарині слова нічого не пояснили. Чому вона так незрозуміло пише? Складно? Я скажу вам, що складно. Стояти на балконі своєї подружки, читати повідомлення від колишньої подружки про ту, з ким ти колись цілувався.

— Джеку? — мене штрикає Амандин голос. — Можеш оце витягти, будь ласка?

Я дивлюся на мій телефон, голова повна питань, потім приймаю швидке рішення та вимикаю його. Ось це зараз моє життя. У мене тут дещо є. Моя програма набирає прихильників, мені дорогі люди, з якими я працюю, і Аманда… вона — усе, чого може прагнути чоловік.

Ховаю телефон у кишеню та заходжу до квартири.