Одного разу на Різдво

1 березня

— З днем народження!

Мартік (знаю, ім’я химерне, але вона не хоче відкликатися на своє справжнє ім’я — Тара, — паспорт я бачив) щойно заявилася в моїй квартирі на підборах, вищих за коліна деяких звичайних людей. Зараз вона розстібує сукню.

— Не знала, що тобі подарувати, тож, натомість, купила собі нову білизну.

Її сукня падає навколо щиколоток, вона опускається на одне коліно, рука на стегні — гаряча й розбещена і знає про це. Чимось нагадує молоду Софі Лорен — дивні вигини й очі в димчастому макіяжі.

— Ну? — вона надуває губки. — Тобі подобається, Джеку?

Жоден теплокровний чоловік не зможе цьому протистояти. Вона — спокуса. Я не здивуюся, якщо зараз невідомо звідки вийме яблуко та запитає мене, чи не хочу його скуштувати.

— Мені це подобається, — я перетинаю кімнату.

— То покажи мені.

Її парфуми — чистий бордель — поцілюють одразу в пах, рот смакує помадою та однією з тих десяти мільйонів цигарок, які вона викурює протягом дня. Її зуби прикушують мою верхню губу, руки працюють у розстібнутих джинсах. Оцим ми й займаємося тепер, знову й знову, кілька останніх тижнів. Такі зустрічі влаштовують нас обох. Вона на злеті, одна з багатьох зірочок-співачок, які проходять крізь нашу радіостудію. Я для неї — ідеальний чоловік: сама заявила мені про це вже на першій зустрічі. Але зараз вона міркує, що я — ідеальна сходинка вгору на шляху до слави: хтось трохи менш привабливий, ніж вона, з ким можна трахатися без емоційних ускладнень і переживань про виникнення взаємної залежності. Не думаю, що ми навіть дуже подобаємось одне одному. Моє особисте життя звалилося в кювет. Навіть коли вона виходить із пишної мереживної купки своєї білизни, я думаю про те, що це має бути востаннє.

Ми опускаємося на канапу, вона — верхи на мені, і, коли трахаємося, із захопленням помічаю, що навіть розмащена матова помада може бути на ній сексуальною. Мартік нахиляється, промовляючи всі належні слова в належному порядку, я заплющую очі та намагаюся отримати задоволення.

— З днем народження, — бурмоче вона, коли ми закінчуємо, прикушує моє вухо перед тим, як злізти з мене, та заглядає у свій телефон.

— Мені вже час іти.

Дивлюся, як вона одягається, мої джинси заплуталися навколо її щиколоток. Я тру вухо, перевіряючи, чи не до крові вона його покусала. Не шкодую, що вона йде.

Пізніше на станції отримую повідомлення від Сари з Люком, які раптом перетворилися на пару мої улюблених австралійців, хоча, звісно, австралійців я знаю небагато. Він любить пиво, кохає Сару чистим і неускладненим коханням, яке навіть не намагається приховати. Ця парочка надіслала мені своє фото, де тримає напис «З днем народження, Джеку» та регоче, ледь не пісяється. Вони на пляжі, слова вийшли задом наперед, і від цього вони ще більше регочуть. Мені теж це все до душі. Пишу відповідь:

«Дякую, придурки мої дорогі».

Лорі теж прислала есемеску. Там написано:

«З днем народження. Ц.».

Це так коротко, що й читати нічого. Та все одно я роздивляюся це повідомлення, гадаючи, чи вона ставить у кінець усіх своїх есемесок «Ц» — цілунок.

У цю мить вирішую. Я не хочу бути людиною, яка трахає таку особу, як Мартік. Хочу мати те, що є в Сари й Люка. Я, може, не вартий когось такого доброго, як Лорі, але все ж хочу спробувати бути таким.

Читаю її повідомлення знову й знову, а потім пишу відповідь.

«Дякую. Ц.».