Одного разу на Різдво

1 серпня

Лорн схожий на молодшого не зеленого брата Халка. Дуже корисний факт, коли потрібно, щоб його швидше обслужили в барі. Сьогодні тут не пропхнешся, але він зник лише на кілька хвилин — і от повертається з двома пінтами в руках і пакетиком чипсів, затиснутим у зубах.

— Ти купив обід, — кажу я, хапаючи чипси, коли він наближається до мене.

— Це все, що тобі вдасться отримати на сьогодні, — той шкіриться, — а от жінка за сусіднім столиком погано прикидається, ніби не їсть тебе очима.

Відкриваю чипси, кладу торбинку між нами, не обертаюся.

— Не свисти.

— Я серйозно. Така гаряча красунечка.

Він підморгує через моє плече, а я кóпаю його по нозі.

— Що ти робиш, дядьку? Керрі вдома, готується народити твою дитину.

Дуже мила дружина Лорна, Керрі, на восьмому місяці. Вона сьогодні відправила його зі мною на пиво, бо він її до сказу доводить своїм надмірним піклуванням.

— Це ж для тебе, придурку, — бурмоче він, закидаючи в горлянку жменю чипсів.

Зітхаю, настроюю свій слуховий апарат, бо ми сидимо під колонкою.

— Я ж тобі казав, що зіскочив з цієї каруселі побачень. Треба певний час перепочити.

— Казав, — він довго п’є. — Я тобі просто не повірив.

А мав би. Відколи ми з Мартік розбіглися, минуло вже чотири місяці, і цей розрив нічого особливого не означав для нас обох. Тому ми, по суті, і розірвали стосунки. Там був лише секс заради сексу. Але я не казав про це Лорну.

— Я міркую над тим, чи не піти в монахи, — жартую я. — Мені личить помаранчевий.

Він дивиться на мене.

— Ти певний? Бо вона просто красуня, — він киває на жінку за нами. — Схожа на Голлі Вілловбі.

Колись цього було б достатньо, щоб я повернувся на стільці, але нині просто п’ю свою пінту та доїдаю чипси. Вона може бути схожою на Голлі Вілловбі, і, можливо, я міг би купити їй щось випити та продовжити знайомство, але річ у тім, що я не хочу ані Голлі Вілловбі, ані Мартік — нікого.

Гуляю дивовижними крутими вуличками Единбурга, занурююся до міської культури, навіть купив собі велосипед минулого тижня. Я прибув до Шотландії втікачем, і воно спрацювало краще, ніж я будь-коли сподівався. Я з розбігу стрибнув у роботу й у стосунки з жінками, щоб загубитися в цьому вирі, а тепер, нарешті випірнувши з цього, вдихаю на повні груди солодке свіже повітря. Спочатку мені здалося, що я задихаюся, — воно пекло мені легені. А тепер я дихаю легко і спокійно сплю цілу ніч.

Зараз я — лише я. І мені добре з цим.